100 днів Шоку. I трохи терапії

Уряд Арсенія Яценюка був призначений в складних умовах. Країна ще прощалася з вбитими героями Небесної сотні. Економічна і політична ситуація— дуже складна. Але Україну чекало ще одне випробування— російська агресія с наступною окупацією Криму та диверсійно-терористичною війною на Донбасі.  Новий уряд, який від початку формувався як тимчасовий, мав відповідати на серйозні виклики українській державності.

За словами експертів, кадрове питання— перша проблема перехідного Кабміну. Головною його вадою став квотний принцип. В результаті, до «уряду камікадзе», як називав його одразу Яценюк, потрапили не лише фахівці-технократи, які б мали вирішувати нагальні проблеми, а й політики без досвіду і з сумнівною репутацією. Очищення структури виконавчої влади від старої команди регіоналів та корупціонерів так і не відбулося. професіоналів часто ігнорували. Саме цю проблему визначають як одну з причин економічної нестабільності та втрати контролю над частинами нашої території. Одна з вимог Майдану— змінити систему, поки не виконується.

З іншого боку, варто відзначити і певні позитивні зрушення. Була виконана інша вимога Майдану. Завдяки чіткій позиції прем’єра Яценюка та голови зовнішньополітичного відомства, Україна відновила курс на євроінтеграцію, а також отримала велику грошову допомогу від міжнародних організацій. Політична частина угоди має бути підписана в кінці цього місця вже новим президентом Петром Порошенком. Також були проведені дострокові президентські вибори (визнані демократичними), що дозволило легітимізувати нинішнє політичне керівництво держави.

Більш детально — що вдалося урядові Яценюка, а що ні— коментують експерти «Дня».

«УСЯ КРАЇНА БУЛА В ШОЦІ ВІД КВОТНОГО ПРИНЦИПУ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти, один із лідерів об’єднання «Сила людей»:

  — Нинішній уряд не готувався до своєї роботи — йому довелося взяти відповідальність за стан справ у країні після того, як втекла попередня влада. Зрозуміло, що уряд тимчасовий, і веде він себе як тимчасовий. Уся країна була в шоці від квотного принципу. Ситуація вимагала швидкого вирішення тяжкої кризи, а наші політики заповнили партійними квотами нові посади.

  Хотілося, щоб цей Кабмін був більш професійний, але в ньому намішали політиків, технократів і професіоналів. Шкода, що політики не поступилися технократам в усіх міністерствах. Тому дії уряду стали змішаними — він приймає і політичні, й професійні рішення. Але, однозначно, нинішній Кабмін краще попереднього. Та суспільство дозріло до ще кращого уряду. Після завершення війни мають бути нові парламентські вибори, й наступний уряд буде сформовано з нової депутатської більшості.

Найбільша втрата цього уряду — Севастополь, Крим та неконтрольована ситуація в Луганській і Донецькій областях. По-друге, в перші дні Кабмін захопився розподілом посад і випустив із країни Януковича та його команду. По-третє — відсутність структурних реформ — боротьба з корупцією та люстрація в судовій і правоохоронній системах.

  Найбільші досягнення уряду — повернення до процесу євроінтеграції, відновлення зовнішніх запозичень і добра міжнародна площадка країни. Також окремі міністри — економіки, освіти, юстиції — розпочали досить ефективні реформи. Уряд показує свою високу працездатність, і його помилки є результатами роботи, а не бездіяльності. Аванс цьому урядові — реформа місцевого самоврядування, конституційні зміни, децентралізація України. Ці реформи Кабмін повинен завершити, але не затягувати з їхнім втіленням.

«УСЕ, ЩО ПОВ’ЯЗАНО ІЗ СИЛОВИМ БЛОКОМ, ВЩЕНТ ПРОВАЛЕНО»   

Олексій ТОЛКАЧОВ, громадський діяч, президент Європейської Асоціації українців:

— У мене негативні враження від діяльності уряду, адже було багато спекуляцій на тому, що економіка розвалена, і це дозволяло покривати неефективне управління державою. Було багато розмов, що все вкрадено, але в мене великі сумніви, що нинішня влада не докрала те, що могло лишитися. Відбулися маніпуляції із гривнею, великі запозичення у МВФ.

«Непопулярні заходи», про які говорив прем’єр, мали бути непопулярними не для населення, а для тих, хто паразитує на економіці, — банків, олігархів, імпортерів.

Чи може прем’єр-міністр їздити без кортежу і літати економ-класом, якщо він проводить реальну політику і наживає собі могутніх ворогів у політичних та олігархічних колах? Якщо прем’єр є рішучим, то без охорони він бути просто не може.

  Усе, що пов’язано із силовим блоком, вщент провалено. Призначення міністром внутрішніх справ Авакова призвело до гаяння часу й не стабілізувало ситуацію. Те, що відбувалося із Міноборони, — це повний провал, адже Тенюх робив абсолютно деморалізуючі заяви про те, що нібито воювати немає чим. Але ситуація не була настільки жахлива, як оголошено. СБУ за сто днів не змогла виокремити внутрішню резидентуру у своїй структурі та у виконавчій владі, хоча на це потрібна лише політична воля.

Єдині, ким я задоволений, — міністри культури та освіти, які намагаються побудувати нові стратегії в сфері на залишкові кошти.

Є перспектива у реформи місцевого самоврядування. Але вона повинна розроблятися дуже грунтовно й професійно. Наші урядовці реагували, як одноклітинні організми, лише на зовнішні подразники. І ця реформа була панічною відповіддю сепаратизму на півдні та сході.

Новий президент після набуття повноважень повинен провести серйозне розслідування бездіяльності, яка призвела до втрати територій і ганьби для України. Це особливо стосується силового блоку: чому Держприкордонслужба, МВС, Міноборони, СБУ не зробили нічого, щоб уникнути того результату, який ми маємо?

«УРЯД ЗАДАВ ПРАВИЛЬНУ ТРАЄКТОРІЮ...»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Інституту світової політики, Київ:

— Зовнішня політика — це продовження політики внутрішньої. Чи всі це розуміли в Україні? На жаль, досі між зовнішньою та внутрішньою політикою була така ж дистанція, як між двома різними галактиками. Українські дипломати завжди мали стратегічний погляд, знали секрет успіху України, розуміли справжні загрози держави. Говорячи метафорично: МЗС було хранителем знань, таким собі відкритим лицарським орденом, проте до українських політиків ці знання рідко потрапляли. Можливо, саме тому дипломати були першими і єдиними з держслужбовців  2004 року, хто заявив про свою громадянську позицію. Можливо, саме тому українські дипломати (значна їх частина) не стояли осторонь і подій на Євромайдані. Сьогодні дистанція між зовнішньою та внутрішньою політиками максимально скоротилася. Кожен дипломат став політиком, а політик — дипломатом. Важливо, що в політику прийшли люди, які раніше працювали в МЗС, — прем’єр-міністр Яценюк  2007 року очолював зовнішньополітичне відомство, новий президент Порошенко — теж із колишніх міністрів закордонних справ (2009 — 2010 рр.). Це не може не вселяти надії. «Зовнішньо-внутрішня» гармонізація, хоч і зі значним запізненням і ціною великих втрат, але сталася. Сто днів уряду, із зовнішньополітичного погляду, були настільки успішними, наскільки дозволяла ситуація — новій владі доводилося гасити пожежу голими руками. Для того, щоб поставити уряду «відмінно» чи «двійку», варто виходити з двох можливих сценаріїв того, як могла б розвиватися ситуація в останні три місяці, й співвіднести їх з реаліями. Отож оптимістичний сценарій — Крим залишився б у складі України; Україна отримала б перспективу членства в ЄС і НАТО; українські громадяни повністю підтримали б такий зовнішньополітичний вектор; Росія змирилася б із вибором України і не чинила б жодного опору. І песимістичний сценарій — український уряд не зміг би взагалі взяти ситуацію під контроль; президентські вибори було б зірвано; відбувалася б подальша делегітимізація української влади на міжнародній арені; утворювався б ще більший інституційний вакуум в регіонах; Захід відмовлявся б від підтримки; територіальні апетити Росії розросталися б ще інтенсивніше. Із цієї моделі ми зрозуміємо, що Україні не вдалося досягнути оптимістичного сценарію, але вдалося уникнути песимістичного. Із конкретних досягнень. Перше: українській дипломатії вдалося добитися підписання бодай політичної частини Угоди про асоціацію (а ми знаємо, що в ЄС були проти цього; хотіли підписувати її тільки після виборів). Друге: українському урядові вдалося заручитися одностайною підтримкою західних демократій у війні з Росією (варто усвідомлювати, що не в усіх країнах виборці підтримують жорстку політику своїх урядів щодо Кремля). Третє: українській владі нарешті вдалося завершити першу фазу лібералізації візового режиму з ЄС (безвізовий режим  2015 року тепер не виглядає зовсім неможливим). Четверте досягнення, чи не найголовніше, — український уряд зумів провести вибори, заручившись міжнародним визнанням. Уряд задав правильну траєкторію — і важливо, якщо й змінювати її, то ще більше — в європейському, демократичному напрямі.

«ВПЕРШЕ УРЯД УСВІДОМИВ ЗАЛЕЖНІСТЬ «ГАЗПРОМУ» ВІД УКРАЇНИ»

Іван НАДЄЇН, голова комітету енергетичної незалежності України:

— 100 днів для енергетики — це, можливо, і замалий термін, але загалом ми бачимо, що уряд кардинально намагається змінити всю енергетичну  політику і взагалі — підхід до газового ринку і переговорів із «Газпромом» та європейцями. Ми вперше за 20 років побачили, що уряд може вести активну, навіть агресивну політику з російським монополістом й грати на його слабкості. Уперше уряд усвідомив залежність «Газпрому» від України і від Європи, залежність від нашої газотранспортної мережі й цим користується. Результатом цього є неодноразові заяви РФ про готовність знизити ціну на газ. Ми тепер за цю знижку не віддаємо Севастополь, шлях до Європи, а, фактично, ведемо сильну переговорну позицію. Я думаю, найближчим часом будуть помітними успіхи на цьому фронті.

ЗВІТ І КОНТРОЛЬ (ДІАЛОГ ІЗ ГУБЕРНАТОРАМИ, 27.05.2014)/ ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

По-друге — уряд розуміє, що без заміщення та зменшення споживання газу енергетичну політику ми не змінимо. Тому затверджено програму заходів і розробляють конкретний план дій щодо зменшення споживання газу: до 2020 року вийти на рівень максимального зменшення закупівлі газу в Росії, диверсифікація постачань та зменшення споживання газу. Адже Україні це потрібно. Ми споживаємо майже в чотири рази більше газу, ніж, наприклад, Польща на один долар ВВП.

Це є першими перемогами та здобутками за цей невеличкий термін. Потім потрібно буде робити прозорим ринок газу. Коли газ повністю вийде з адміністративного корумпованого сегменту економіки, коли доступ до газотранспортних мереж може бути наданий будь-якому учаснику ринку, тоді він справді стане товаром.

Уряд вперше за 20 років зробив досить серйозний крок — повна монетизація так званих енергетичних пільг. Та програма, що тарифи зростатимуть до економічно обгрунтованого рівня хоча б до  2018 року — це історична перемога. Адже товар має коштувати ту ціну, яка є насправді. І без цього кроку будь-які реформи були б неможливими. Бо коли на внутрішньому ринку споживач платить за газ менше, ніж держава росіянам, то, очевидно, що щось тут не так. І це, однозначно, стримувало ринок. Тому поетапне підвищення тарифів до обгрунтованого рівня може призвести до того, що ринок може працювати виключно на ринкових засадах. І це, передусім, відіб’ється на якості комунальних послуг і споживачі отримуватимуть якісну послугу за свої гроші. А якщо вони отримуватимуть неповну послугу, як це відбувається сьогодні, то вони не платитимуть в повному обсязі. 

Також важливим питанням залишається реформування вугільного сектору. Те, що він сьогодні дотується колосальними сумами — майже 15 мільярдів гривень. Щорічно. Сподіваюсь, за три роки дотування буде зведено до мінімуму шляхом реформування цього сектору. Бо, коли на вугілля заробляє пів-сходу України, а там — суцільна корупція, то з цим потрібно боротися. Сьогодні там уряд нічого не робить, і ми розуміємо чому: цього не дозволяє політична ситуація.

«З ГАСІННЯМ ПОЖЕЖ — ВПОРАЛИСЯ, А З РЕФОРМАМИ — НІ»

Андрій НОВАК, голова Комітету економістів України:

— 100 днів цього уряду — 100 днів гасіння фінансових пожеж. І, в принципі, уряд «пожежників» впорався зі складним завданням. Державний бюджет виконує свої зобов’язання — соціальні, боргові, залучення зовнішніх коштів, наповнює валютні резерви НБУ. Інше питання, що НБУ не використовує їх ефективно, і девальвація триває. Але уряд у своїй частині соціальних та фінансових питань впорався. Якщо ж говорити про реформи, то, на жаль, за ці сто днів ніяких реформ не було запропоновано — те, що називали реформами — це були умови МВФ, які уряд мусив виконувати, щоб отримати гроші. Я очікував, що буде запропоновано хоча б кілька системних економічних реформ. Але цього не було. Тому з гасінням пожеж впоралися, а з реформами — ні, бо їх і не було.

Ми ж говоримо про те, що нам потрібно змінити економічну систему. Щоб змінити економічну систему — ми можемо змінити економічні правила гри. А правила гри у нас видають за допомогою кодексу. Оскільки в нас — кодексно-правова система, то в кожній сфері є кодекс, який регулює цю систему. І потрібна зміна — не доповнення, не косметичний ремонт, а повна зміна економічних кодексів. Це дасть нам нові параметри для нової зміненої економічної системи.

Треба змінювати податковий, бюджетний кодекси, я вважаю, що вони мають бути об’єднані в один, що називатиметься фіскальний кодекс України. Також потрібен монетарний кодекс, щоб НБУ також мав рамки для своєї роботи. По-третє — потрібен соціальний кодекс з відповідними соціальними параметрами та індексами, які обов’язкові для виконання. Також сюди має бути закладено трудові стосунки. По-четверте — потрібен новий господарчий кодекс. Він повинен забезпечити ситуацію, коли не можна, як сьогодні, доводити легко підприємство до банкрутства і потім його забирати. Ось ці кодекси мають забезпечити нові економічні правила гри. Але нічого схожого навіть не ставили на порядок денний.

Очевидно, що потрібно змінювати склад уряду. Адже навіть суспільна думка з приводу багатьох призначень є негативною. По-друге — потрібна зміна в економічному блоці.

 Я б оцінку роботи Уряду розділив на дві частини — виконання короткострокових завдань — поставив «5». Друга частина — за системні зміни — «1».

«РОЗВАЛИЛИ ВАЛЮТНУ СИТУАЦІЮ, ІНШОГО НІЧОГО НЕ ДОСЯГЛИ»

Володимир ЛАНОВИЙ, президент Центру ринкових реформ:

— За цей час я не побачив ніяких особливих дій, окрім того, що дещо скоротили дефіцит бюджету, перерозподілили видатки на військові та інші важливі потреби. Особливих досягнень немає.

Відбулася централізація економіки, фінансування державних банків та державних корпорацій. Всі інші — залишися без ресурсів, тому скоротилися робочі місця, знижено зарплати, відрахування до пенсійного фонду. Існують очевидні дії щодо реформування економіки та приватного сектору, фінансування його і стабілізації грошей, зниження відсоткових ставок. З цього всього нічого не було зроблено. 

Я навіть не знаю, для чого потрібно було називати себе реформатором. Три місяці — це їм відводилося взагалі на реформи. І тут просто немає про що казати. Окрім того, що вони розвалили валютну ситуацію, іншого нічого не «досягли». Цей уряд так чи інакше поміняють.

«Я Б ПОСТАВИВ ТРІЙКУ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЬОГО УРЯДУ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:

 — Уряд не ставив перед собою великих цілей. Єдине, що Яценюк повторював: вони — уряд-камікадзе. Ми багато разів чули про таке, але найчастіше йдуть ті, хто не вважає себе камікадзе, — Кабмін Азарова, Януковича.

В уряду вийшов контакт із міжнародними організаціями, вони змогли отримати гроші без серйозних програмних пропозицій, тому що МВФ шокований через нашу війну.

Вийшло в уряду роздати вагомі корупційно-привабливі місця своїм друзям, знайомим і просто «щирим» бізнесменам і «професіоналам». Як і раніше, триває розкрадання бюджету, спливають якісь схеми і маловідомі компанії. Ніби й не було Майдану і Януковича. Так Азаров чинив, так само чинить і Яценюк. Уряд має певний вплив на ВР.  Як правило, вона погоджується голосувати за законопроекти уряду в разі парламентської більшості чи за «шматки» бюджету України. Можливо, просто існує страх колишніх депутатів Януковича, які голосують за пропозиції Кабміну і намагаються зберегти місце під сонцем.

 Цей уряд виявився абсолютно не готовим до війни. Упродовж двох місяців очільники ВР і Кабміну створили «тандем». Найгірше у них виходив захист громадянських інтересів в умовах війни, адже самі вони цивільні. Вони не зуміли організувати військове керівництво. Хтось каже: «Могло бути й гірше». Ні, гірше бути не могло.

Мирні відомства — міністерство економіки, міністерство освіти пробігли цю «стометрівку» з гідністю.

Я б поставив трійку діяльності цього уряду. 

«ГОЛОВНИМ БУЛО МОБІЛІЗУВАТИ ЗОВНІШНЮ ПІДТРИМКУ ДЛЯ УКРАЇНИ»

Ніку ПОПЕСКУ, старший науковий співробітник Європейського інституту досліджень безпеки, Париж:

— Коли країна фактично зіткнулася із зовнішньою військовою інтервенцією, відкритою в Криму і менш явною на Донбасі й у Луганську, все інше відходить на другий план. Другою за важливістю в перші сто днів була економіка й уникнення загального економічного колапсу, дефолту. В цьому сенсі — це начебто вдалося. Я б сказав, що загальна зовнішня політика на даному етапі була менш важливою, зокрема й тому, що багато що залежало від виборів президента. Зовнішній світ, в якому зараз знаходиться Україна, підказує їй, що робити із зовнішньою політикою.

Якщо майже 20 років Україна намагалася загравати з ідеями багатовекторності, не наважувалася, що і як робити, з ким інтегруватися, з ким співпрацювати, то зараз ця «невизначеність» вирішена. Якщо хочете, навіть не урядом Яценюка в перші сто днів, а тим, як повелася Росія по відношенню до України після відходу Януковича. А ще точніше, фактично Євромайданом було знято питання щодо орієнтації на Росію, що і зумовило відхід Януковича.

Два стратегічні питання, що робити з Росією і з Асоціацією з Євросоюзом, вже були вирішені до того як Яценюк став прем’єр-міністром. Для нинішнього уряду головне було спробувати мобілізувати зовнішню підтримку для України.    

     Те, що угоду про Асоціацію було підписано частково в березні й повністю буде підписано в червні, не має практичного значення. Саме підписання політичної частини було важливим показником символічної підтримки України з боку ЄС.

Також вельми успішним було голосування в ГА ООН, де більшість держав підтримали позицію України щодо Криму. Це було мінідипломатичною перемогою.

До зовнішньополітичних втрат, мабуть, можна віднести повний колапс відносин з Росією. Однак це сталося не з вини уряду України, а через позицію Росії. У цьому сенсі є велика зовнішньополітична проблема — щонайглибша криза стосунків між Україною та Росією, інтервенція й окупація Криму. Оскільки цей колапс був ініційований Росією, то тут мало що залежало від уряду України.

Щодо стосунків з НАТО, то з боку Альянсу є певний рівень допомоги Україні. Це одна сфера співпраці, яка через ситуацію в Україні реально просунулася. Є конкретна військово-політична співпраця між Україною й багатьма країнами НАТО. На цьому рівні, звичайно, успіхи є. В основному, про це не говорять ні в Україні, ні на Заході. Водночас я не бачу особливого просування щодо вступу до НАТО. Це великою мірою залежить від розв’язання територіальної проблеми в Україні і того, як вона вирішитися.