450 списків
Поданий депутатською групою «Народовладдя» проект пропорційного закону про вибори змусив по-новому поглянути на питання, з якого окремі політики вивели досить сумнівне формулювання. Вже не перший рік нам пропонують вважати всіх прихильників пропорційної виборчої системи винятково прогресивними, а опонентів саме такого способу народного волевиявлення винятково консервативними, схильними до надмірного вживання адмінресурсу.
Попри досить ретельну пропаганду саме такого підходу до класифікації ставлення до виборів, відчувалося, що це не зовсім так. Особливо коли політики, не здатні обратися навіть до міськради там, де їх знають, стали законодавцями завдяки існуючій змішаній виборчій системі. Про братів, синів, кумів та інших близьких до популярних політиків людей, які пройшли в парламент через списки за спинами лідерів, і говорити не доводиться.
Запропонований «народовладцями» проект передбачає партійні вибори в 450 округах, коли в кожному окрузі кандидатів висувають лише партії та блоки партій. Ідея партійних виборів доведена у проекті до межі, за якою вона майже нічим не відрізняється від мажоритарної системи. Пропонований варіант вільний від недоліків «мажоритарки», бо не можна заявляти самовисуванців-«двійників», і одночасно зводить нанівець можливість «торгівлі» місцями в партійному списку. Формально ж усі бажання любителів пропорційних виборів враховані — висувайтесь від вашого блоку чи партії у кожному окрузі та перемагайте хоч у всіх!
Така система застосовується у низці країн і теж не вільна від недоліків. Якщо прийняти такий спосіб виборів, то партія, за яку проголосують, наприклад, 49 відсотків виборців, може не одержати жодного місця у парламенті. Зате саме така система відсіче від виборів партії та блоки, які просто не мають у своїх лавах отих 450 кандидатів не на папері, а реально. До того ж такі вибори здатні дуже швидко здійснити політичну структуризацію суспільства, відкинувши за борт великої політики добру сотню маргінальних партій і позбавивши Мін’юст рутинної роботи з перевірки цих політичних структур на справжність.
Коли дорога до парламенту проляже виключно через партійну визначеність на виборах конкретних осіб, усунувши варіант «прилаштування до списків», хіба це буде погано? Коли популярний політик чи політикиня не зможуть протягнути за собою в парламент «хвіст» із потрібних особисто лідеру партії чи блоку людей, хіба постраждає від цього вітчизняна демократія?
Проект пропорційного закону із 450-ма округами буде безперечно підтриманий міцними мажоритарниками, депутатами, яких добре знають у їхніх виборчих округах, які впевнені у своєму авторитеті серед виборців. Таких серед наших парламентарів — меншість. Тому вірогідність прийняття саме такого варіанту виборчого закону практично нульова. У ситуації із пропонованим варіантом виборчого закону ми маємо той випадок, коли важливий не стільки результат, скільки процес обговорення проекту групи «Народовладдя», якщо такий матиме місце. Навіть удавана перспектива обиратися не на партійному з’їзді, а у конкретному регіоні, необхідність дивитися в очі не тільки партійному лідеру, а й живим виборцям без сумніву викличе бурхливу реакцію серед частини депутатів Верховної Ради. Але справа варта того, аби побачити результат.
