«Аргентинський варіант» у нас уже не вийде

Виявилося, що в Україні вже намагалися робити щось подібне до «аргентинського варіанту», але наразі з цього нічого не вийшло. Втім, цю економічну схему можна застосувати, якщо уряд розраховує на гіперінфляцію.

Всі країни, котрі погодилися запровадити в себе модель валютного управління (яка є ключовим елементом і аргентинської економіки) виходили з необхідності приборкати інфляцію, покладаючись лише на внутрішні резерви. Саме тому разом зі змінами валютного режиму потрібно реалізувати осмислену економічну політику, спрямовану не на чекання примхливих іноземних інвесторів, а на формування системи внутрішніх заощаджень громадян і підприємств, бо лише їхні гроші можуть стати дійовим стимулом для економічного підйому. Більше того, саме суспільство повинно бути готове і до масових банкрутств, і до безробіття, і до урізування соціальної сфери. Зазвичай така готовність визріває лише після кількох виснажливих років життя в умовах гіперінфляції.

Основні принципи currency board (валютного комітету) досить прості. Курс національної валюти прив’язується до курсу однієї з твердих валют світу. Обсяг грошової емісії обмежено і пов’язано з золотовалютним резервом Національного банку. Усе це виконує дуже важливе, але не єдине завдання країни — робить національну валюту справжніми грошима, яким довіряють і всередині країни, і за кордоном. Як відомо, система валютного контролю допомогла зміцнити економіку Аргентини. Скориставшись currency board, Естонія стала першою й поки що єдиною з пострадянських країн, яка дістала запрошення й уже почала переговори про вступ у ЄС. Для довідки, частка експорту у відсотках до ВВП у країн currency board: Аргентина — 9%, Болгарія — 49%, Литва — 58%, Естонія — 75%, Гонконг — 147%.

Проте Лев Голуб, доктор економічних наук, професор з Естонії, застерігає від надміру ейфорійного ставлення до успіхів його країни. Досягнення далися їй дуже дорогою ціною. Влітку 1992 року Естонія запровадила свою власну валюту, естонську крону (ЕЕК), встановивши її співвідношення з німецькою маркою як вісім до одного. Це співвідношення залишається незмінним і сьогодні, однак купівельна спроможність крони всередині Естонії зменшилася принаймні вп’ятеро. Особливо сильно виросли ціни у сфері послуг. Так, при запровадженні крони вартість квитка в громадському транспорті в Таллінні була 60 сентів (1ЕЕК=100 сентів), а тепер квиток коштує 5 крон. Щомісячна плата за трикімнатну квартиру в Таллінні, разом з вартістю комунальних послуг, взимку може сягати 80 — 100 доларів. А середня зарплата в Естонії становить приблизно 300 доларів, з яких майже чверть потрібно віддати державі як прибутковий податок. Ясно, що нескінченно нарощувати розрив між стабільним зовнішнім курсом естонської крони й падінням її внутрішньої купівельної спроможності не можна. І хоча рівень інфляції в Естонії сьогодні становить близько 12% за рік, розмови про зміну співвідношення курсу крони на зовнішньому ринку точаться постійно.

Перші роки дії валютного комітету були дуже тяжкими для економіки Естонії. Передусім через гострий брак оборотних коштів. Кредитних ресурсів у банків майже не було. В результаті чимало промислових гігантів просто припинили своє існування. Почасти рятував лише потужний потік кольорових металів через країну, на початку 90-х Естонія була їх найбільшим експортером (йдеться про російський реекспорт). Жертвою початкового періоду дії валютного комітету стала не тільки велика промисловість, а й сільське господарство. М’ясо-молочна галузь Естонії була найкращою в СРСР, а нині м’ясокомбінати й молокозаводи працюють на імпортній сировині. «Не дивно, що на зміну зовнішнього курсу крони в Естонії чекають зі страхом, позаяк уже тепер очевидно, що нова пропорція буде не на користь крони», — резюмує професор Голуб.

Безумовно, у читача не могло не виникнути відчуття, що всі чи майже всі побічні ефекти currency board, Україна, як і Естонія, і ряд інших країн, уже сповна випробувала. Приблизно з кінця 1994 року (року початку кредитних відносин з МВФ) уряд і Нацбанк проводили винятково жорстку грошову політику, а сталий на той час курс карбованця до долара цілком відповідав великим інвестиційним очікуванням. Проведення 1996 року грошової реформи лише закріпило ці тенденції. Спочатку кредити МВФ, згодом спекулятивні капіталовкладення на фондовому ринку забезпечували емісію карбованців і гривень припливом доларів, як цього й вимагає «план Ковальо». І тільки масова втеча капіталу наприкінці 1997 року поставила країну на грань банкрутства й економічного колапсу. Фактично відтоді Україна перестала жити з currency board, інакше курс гривні вже зараз перевищив би позначку 5 грн за долар.

Правда, в Україні й раніше було кілька істотних відхилень від аргентинського, естонського й інших шляхів. Фактично зафіксований 1995 року «керований» курс долара було занижено, а не завищено відносно реальних потреб економіки. Він пригнічував експорт, стимулював імпорт, сприяв деградації економіки і при погіршенні кон’юнктури зовнішньої торгівлі створив негативне сальдо торговельного балансу. А додати до цього роками небалансований бюджет (прихований дефіцит у середньому досягав 15 — 20%), і стане цілком зрозуміло, чому в нас до позитиву справа так і не дійшла.

Сьогодні стартові умови України для currency board — можливий розмір резервів і дефіцит бюджету — просто непорівнянні ні з аргентинськими, ні з естонськими. Чи переживе реальний сектор неминучий надзвичайно гострий брак грошових ресурсів, коли економіка і без того вже довго існує практично без грошей? До того ж і місцеві власті, і національна валюта поки що позбавлені найголовнішого ресурсу — довіри. Словом, нинішня ситуація більше підходить для запуску інфляції, ніж для «валютного управління».

№176 16.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»