Асамблея — вже позитив

Про роль громадськості у підготовці Конституції та роботу нинішньої Конституційної Асамблеї говоримо з головою ради громадської організації «Лабораторія законодавчих ініціатив» Ігорем КОГУТОМ.

— Пане Ігорю, наскільки нині залучена громадськість до процесу обговорення та розробки концепції нової Конституції?

— Наразі ми маємо нетипові установчі збори. Конституційна Асамблея (КА) — це дорадчий орган Президента. Відповідно, громадськість, здебільшого експертна, складає 10—15% від складу Асамблеї. КА не є представницькою, як у інших державах. Зазвичай, для обрання членів Асамблеї створюється спеціальна система виборів. Спочатку, ми також вболівали за такий механізм відбору кандидатів, але в результаті лишилася тільки назва. З іншого боку, до КА увійшли різні фахівці. Я, наприклад, не є юристом, але очолюю Центр, який опікується, серед інших, проблемами парламентаризму та демократії.

Якщо говорити про комунікацію, моя місія — забезпечити максимально широке залучення громадян до цього процесу. Матеріально-фінансове забезпечення діяльності КА не передбачає поки що таких заходів. Єдина система інформування, що є на сьогодні, — сайт Конституційної Асамблеї та форум на сайті Президента України.

Поки що наша діяльність лежить у ключі виключно експертної роботи, підготовки концептуальних бачень. Звісно, дуже хотілося б, щоб навіть на цьому етапі були залучені громадяни. Це дуже важливо. Насамперед, з точки зору уникнення непорозумінь через виникнення питань стосовно всеукраїнського референдуму щодо затвердження Конституції.

— Невключеність громадян у процес творення Основного закону пов’язана з недоліками організації процесу взаємодії чи з нерозумінням важливості цього процесу суспільством?

— В Україні однозначно є великі проблеми із культурою громадянської участі. Включеність стає широкою у суспільствах, де люди переймаються власними правами більше, ніж проблемами виживанням. Масова громадянська участь не є типовою для бідних країн. Слід визнати, що Україна є бідною, соціально розшарованою країною, тож на високу активність сьогодні розраховувати не доводиться. Однак, це жодним чином не може бути причиною для незалучення громадян.

Я сподіваюся, що на подальших етапах діяльності КА члени Адміністрації Президента, загалом усієї адміністративної вертикалі створять певний формат громадських обговорень. Щойно з’являться обриси узгодженої концепції, самі громадянські організації перейдуть до більш жорсткого, конструктивного й креативного обговорення, заміть того, щоб відмітати все, апелюючи до того, що КА — припрезидентський орган. Позитивом є створення майданчика для обговорення питань у колі вагомих представників правничої науки, політикуму, вишів, місцевих органів влади, але цей процес не має бути закритим. Варто виділити додаткові можливості та ресурси для комунікації. З одного боку, це неважко, але з іншого —потребує багатьох зусиль.

Варто відзначити, що формування громадянської й правової культури може відбуватися виключно через залучення до активної співпраці. Ми не можемо говорити про активність чи пасивність громадян, якщо влада не ініціює їх інформування і не залучає до процесів. Водночас ми не завжди маємо достатню медійну підтримку — майданчика для висловлення та донесення власних позицій.

— Ісландський досвід передбачав застосування не лише офіційного сайта, ініціативи виносили для обговорення на сторінках у Facebook та Twitter.

— Це добре, але потрібно враховувати українські реалії. Справа не в тому, що ми якісь третьосортні, але є суб’єктивний чинник: головою Асамблеї є Леонід Кравчук — розумна людина, вік якої, на жаль, не дозволяє бути настільки активним. Марина Ставнійчук, яка також є рушієм цього процесу, має низку інших обов’язків.

У цілому, діяльність Конституційної Асамблеї рухається не настільки просто: є дискурсивні, різні бачення, ідеологічні суперечності. Винесення їх на публічну дискусію навряд чи може сприяти підготовці концептуального бачення. Треба зважувати «за» і «проти».

Я сам пробував створювати обговорення чи консультації через соціальні мережі, але не схоже, що громадяни готові спілкуватися в такому режимі. Потрібно вибудовувати більш сталі майданчики, на які суспільство буде звертати увагу.

— Наскільки легітимною є діяльність Конституційної Асамблеї без залучення широких кіл громадськості?

— Мій особистий громадянський і академічний інтерес — культура участі, партисипативні («керівництво». — Авт.) та деліберативні («спільно обговорювати». — Авт.) практики. Для України це ще дуже незвичний вокабуляр. Позитивним моментом є те, що ми маємо сьогодні легальний орган, який працює у відповідності до указу Президента. КА створена як дорадчий орган, який має підготувати концепцію, на підставі якої буде розроблено Конституцію — жодних амбіцій. Обмеження компетенції та легального простору не дає можливості висловлювати свою громадянську позицію людям, які є членами Асамблеї. Ми не маємо мандата ухвалювати якісь рішення чи рекомендації.

Що ж до легітимності, то процес творення Конституції буде вважатися таким, коли до нього буде включено парламент. Без парламенту Конституцію не можна розглядати. Так само нелегітимним буде вважатися цей процес без залучення громадян на рівні двосторонньої комунікації.

— Зауваження щодо включеності є й до Конституції 1996 р. Наскільки активною була участь суспільства у розробці діючої Конституції?

— Тоді суспільство було залучено так само на рівні незалежних аналітичних експертних установ. Але про широке обговорення не йшлося. Тоді ще циркулював радянський принцип: ми опублікували ухвалені рішення в газеті «Голос України» чи «Урядовий кур’єр», а ви обговорюйте. Таким чином, обговорення (й досі) часто носить формальний характер. Одним із прикладів є спроба попереднього президента Віктора Ющенка обговорити його проект Конституції. Якісь заходи відбулися, але результату не було. Відсутність ефективності таких форматів лише демотивує суспільство. Щире обговорення є надзвичайно важливим для успіху будь-якого політичного чи суспільного процесу.

На мою думку, рішення щодо прав людини — економічних, соціальних, культурних прав громадянина — не можуть ухвалюватися без консультацій. Основна ідея: ми повинні конституювати демократію участі. Я входжу до комісії народовладдя, де ми, крім представницької та безпосередньої демократії, розглядаємо ще й формат демократії включеності. Дискусія довкола цього питання — це вже великий прорив.

Насамкінець можна сказати, що суспільство не має досвіду активної участі, воно демотивоване та деморалізоване. Саме тому потрібні люди, які, незважаючи на проблеми та виклики, з великим ентузіазмом сприятимуть деформалізації процесу. Утім, я не є повним песимістом: навіть такий формат Асамблеї — це вже позитив, адже триває обговорення важливих питань.