Бiганина за сенсаціями
Щоправда, була одна дивина: 29 листопада якийсь час не можна було потрапити на новинний сайт Кореспондент. Net. Замість новин пропонувалося весело крокувати вперед з Ukrjob.net (сайт про роботу; як і Корреспондент.Net, входить до групи Sputnikmedia). Щоправда, незабаром спроби увінчалися успіхом. До речі, стенограма «касети Мороза», взята з сайту УП, мирно й тихо перебувала тут. За словами бренд-менеждера Кореспондент. Net Олега Лисенка, неможливість деякий час потрапити на сайт була «пов’язана зі зрослим навантаженням на сервери, які з ним (навантаженням) не справилися». Пан Лисенко також повідомив, що це перший випадок «перенапруження» і раніше нічого подібного не було (сайт почав працювати в серпні цього року).
Але «Газеті.Ру» все одно можна присудити приз «За винайдену сенсацію тижня в українській політиці». Це ж видання оголосило в розшук «секс-символ Верховної Ради і володарку ордена Святої Варвари-Великомучениці», а також віце-прем’єра Юлію Тимошенко (http:/ /www.gazeta.ru/ 2000/11/27/vicepremjero.shtml). Ось що пишуть московські інтернет-детективи: «За інформацією «Газети.Ру», на Україні оголошено в розшук Юлію Тимошенко, віце- прем’єра уряду, котра курирує ПЕК. «Газову королеву» України шукає СБУ. Влада підозрює, що Тимошенко могла виїхати за межі країни. За інформацією «Газети.Ру», отриманій з компетентних джерел у Києві, 27 листопада Адміністрація Президента України надіслала до Служби безпеки країни запит про проведення негласних розшукових заходів щодо виявлення місця перебування віце-прем’єра Юлії Тимошенко. Пошуки в Києві та околицях результату не дали. У результаті на пункти пропуску на кордоні (аеропорти, морські та залізничні вокзали) було послано орієнтування про перевірку, чи не виїздить Тимошенко за межі країни. Українська влада поводиться так, неначе підозрює, що віце-прем’єр, котрий курирує ПЕК, у своє 40-річчя вирішила назавжди полишити Батьківщину. І поки що віце-прем’єра владі виявити не вдалося». Наші детективи з ProUa за всіма статтями переграли російських колег і без потуг знайшли віце- прем’єра (www. proua.com/const- htm/mpolitic.php?id_art=375): «ProUA пощастило більше. Як виявилося, благополучно відсвяткувавши свій день народження в понеділок, сьогодні, 29 листопада, Юлія Тимошенко заступила на свій робочий пост і приблизно опівдні взяла участь у засіданні Кабміну». Все просто і буденно, і ніяких спецефектів типу «українські спецслужби вже нишпорили Києвом і перевіряли кордони». Так само буденно в оборот інтернетівської політтусовки повернулося вже злегка підзабуте слівце «імплементація». Знову прозвучав бойовий клич перманентних конституційних баталій — і всі зразу заметушилися. Поки комісія під керівництвом В. Литвина і В. Медведчука працювала над відповідними законопроектами, тема реалізації волі народу в Основному законі дещо відсунулася в тінь. Тому після турецької поїздки Президента і заяви про стимулювання імплементаційного процесу з’явилася необхідність нагадати співгромадянам про те, що власне з їх волевиявленням відбувається. Інтернет-газета «Версії» в статті «Імплементаційна Камасутра» (htpp: // www. Versii.com / 112000/23/polit1.shtml) пояснить тим, хто не знав (чи забув), що таке «імплементація»: «Це не багато не мало загадковий і дуже еротичний процес, який доволі розвеселив політичну тусовку минулого літа». Ось уже справді: пам’ятається, в день голосування за президентським законопроектом у парламенті обличчя народних обранців світилися від щастя й радості. «Версії» дають свою версію того, чому новий виток «імплементаційної гонки» почався наприкінці листопада: «Мабуть, абсолютно випадково поява двох президентських законопроектів збіглася за часом: а) з планованою екстрадицією в Україну з ФРН народного депутата Жердицького; б) з заявою Медведчука про неприйнятність бюджету, поданого Кабінетом Міністрів до парламенту для розгляду в другому читанні... Справа Жердицького слугує прекрасною ілюстрацією для проекту закону щодо необхідності обмеження недоторканності «слуг народу», а положення щодо розпуску Верховної Ради у випадку незатвердження бюджету чудово гармонує з затримкою, яка намітилася, в бюджетному трилері 2001 р.» А рубрика Політика.UA тим часом продовжує розмову про політику в Уанеті. На деякі запитання, що стосуються цієї теми, «Дневі» відповів головний редактор газети ProUa Олексій МИРОНОВ .
— Як ви оцінюєте місце свого сайту серед інших щоденних інтернет-газет, що пишуть про політику? Які відмінні риси подачі матеріалів на вашому сайті?
— Мабуть, найбільш відмінною рисою є те, що останнім часом ми стали більше приділяти місця політичним процесам, що відбуваються в провінції (матеріали про політичні події в Ужгороді, Черкасах, Львові тощо).
— Які, на ваш погляд, головні причини політичної експансії у віртуальний простір? Чи згодні ви з думкою, що цей «вибух» можна пояснити цензурним тиском і тому подібними причинами?
— На мою думку, говорити про експансію (тим більше «вибух») у згаданому значенні поки що немає ніяких підстав. Як і про те, що Інтернет є схованкою від цензури. І якщо, наприклад, у Росії існують декілька серйозних інет-видань, котрі пишуть «вільно» на теми політики, то лише тому, що і в «офлайні» в них більше свободи і критика влади сприймається більш-менш терпимо. Тобто уявлення про те, що звичайні ЗМІ й віртуальні пов’язані за принципом сполучених судин, якщо й правильне, то лише в одному розумінні — і там і там «вода» на одному рівні. А не в розумінні — тут натиснули, а там як полилося!
— Як би ви розцінили позицію держави, влади, щодо ставлення до Інтернету?
— Недоброзичлива настороженість.
— Чи є, по-вашому, реальні ознаки початку наступу держави на «свободу в Інтернеті»?
— За даного моменту створюються ідеологічні обгрунтування для такого наступу (відомі слова Президента про «цицеронів у інтернеті», лист 27 героїв). Проте, якщо рівень «свободи» виявиться колишнім (а реальних передумов для іншого розвитку сюжету я просто не бачу в найближчій перспективі), то ніякого наступу й не буде потрібно. Адже звичайні українські ЗМІ були переможені без сигналу «Ура! Вперед!»
— Чому політпроекти в Уанеті залишаються, в основному, замкненими «гуртками за інтересами»?
— Це відображає загальнополітичну ситуацію в країні загалом. Вся українська політика — великий гурток за інтересами. Інтереси, щоправда, бувають різними, але за межі гуртка не виходять.
— Як, на ваш погляд, політичний сегмент Уанету впливає на реальну політику? Чи можна в принципі говорити про істотний вплив на політичні реалії віртуальних проектів, які відвідує 1-2 тисячі відвідувачів? Якщо так, то назвіть механізми, шляхи й способи.
— Друге «підпитання» — краща відповідь на перше. Тобто — ніяк. Як, проте, й інші, традиційні ЗМІ. Громадську думку в них не представлено, замість неї «впливають» на політику ті, які, власне, і є політиками. Як може суб’єкт впливати сам на себе за допомогою газети?
— Чим би ви пояснили той факт, що про політику в щоденних інтернет-газетах Уанету читають лише декілька відсотків відвідувачів (від близько 250 тисяч постійних)?
— Тому що нецікаво. Все з тих же вищезгаданих причин. Проте і в традиційних ЗМІ приблизно така ж ситуація: любителів нотаток про спорт, інтерв’ю з поп-зірками і кросвордів зараз набагато більше, ніж шанувальників «високого» жанру (тобто політичних матеріалів). Просто газету купують всю цілком, а інтернет-видання «споживають» «посторінково», і переваги користувачів тут наочно видно.
