«Більшість росіян до сьогодні не розуміють глибину злочину Путіна»

Гостем «Дня» став кореспондент і фотограф Los Angeles Times Сергій Лойко, який представив у Києві свою книжку «Аеропорт». Для журналіста й письменника Сергія Лойка війна на Донбасі стала 25-ою, на якій йому довелося стати очевидцем жахів, героїзму і трагедій. Донецький аеропорт, де автор зробив неабияку серію знімків, став символом торжества духу українських воїнів. Але при цьому його руйнування стало образом безумства, який несе із собою війна. Агресія Росії для українців стала несподіваним випробуванням, у якому проявилась наша воля до захисту своєї державності.

Який сенс був захищати цей об’єкт, який рано чи пізно повинен був здатися, виходячи з об’єктивної ситуації? Чи варто було віддавати за нього життя, йти на безпрецедентний ризик і бідування? Серед картин людських доль це запитання Лойко ставить собі і кожному читачеві. Через його призму відкривається базова проблематика опору агресорові — наскільки українці цілісні і послідовні як нація, як народ. «Наразі українська влада не встигає за розвитком українського суспільства, — стверджує автор, — тоді як у Росії навпаки — влада панує над народом. Аеропорт став продовженням Майдану, з його безпрецедентним бажанням захищати свої права, свою територію і гідність».

Сергій Лойко вважає, що війну в Україні розв’язала одна людина — Володимир Путін. Проте цій війні передували умови: тотальна пропаганда, імперське мислення, ставлення більшості росіян до українців як до провінційного народу. Навіть деякі російські ліберали, які сповідують демократичні ідеали, не завжди витримують іспит на зрілість своєї позиції, коли йдеться про окупацію Криму. Все це оголює глибинні питання, які нашим народам в історичній перспективі буде вкрай складно вирішити. Але зробити це необхідно. «Путін піде, а знайти шляхи до порозуміння доведеться нам, — говорить Сергій Лойко, — саме тому ми повинні зберегти тверезу оцінку ситуації і не піддаватися на культивування ненависті одне до одного».

Уривки з бесіди, яку буде опубліковано в найближчих номерах «Дня», пропонуємо читачеві:

— Серед кіборгів не було жодного ідіота. Всі хлопці були чудові. Зараз багато хто запитує, що в моїй книзі вигадано і де правда. 90% з описаного — реальність, 10% — вигадка. А читач нехай відчує, де художня вигадка;

— З’являється думка: навіщо ти захищаєш цей аеропорт? Адже об’єктивно його не можна було захистити. Аеропорт став символом цивілізації, яку людина будує однією рукою, а іншою рукою сама й ламає;

— До війни росіян готували ЗМІ. Градус істерії підвищувався. Але, втім, уявити собі війну між українським і російським народами було неможливо. Як можна було однією рукою обіймати, а іншою вставляти ніж у спину? Цього ніхто не чекав. У Росії досі більшість людей не розуміє глибини злочину, який скоїв Путін. Справа навіть не в жертвах, яких зазнали обидві сторони, хоча це непоправна втрата. Відбулася огидна, цинічна спроба розділити народи за етнічною ознакою. Агресор говорить: це російськомовне населення, і ми його захищатимемо. Від кого? Тоді були вигадані «фашисти» й «укропи». Чому 86% росіян повелися на цей обман? Тому що в їхній свідомості Україна ніколи не була і не стала незалежною країною. Для них це південна губернія з набором стереотипів — сало, смішний акцент, Гоголівське свято з елементами жорстокості Тараса Бульби і те, що українці на сніданок, обід і вечерю живляться російським газом. Усе це тому, що ні про що інше російське телебачення їм не говорить;

— Якби в липні минулого року над територією України було збито не малазійський «Боїнг», а російський пасажирський літак, то наступного дня вся та озброєна армада, яка сконцентрована на кордоні, попрямувала б углиб вашої країни. Те, що робить Кремль, навіть із їхньої точки зору непояснимо. Тому що в перспективі єдине, до чого призведе така поведінка — це те, що Росія стане, порівняно з Європою і США, Північною Кореєю. Кого це може тішити, окрім самого Путіна? Від рішення Путіна розпочати війну з Україною страждають усі, зокрема і його оточення. Війна з Україною — це його примха, яку він і пояснити толком не може. Але Росія вже почала розуміти, що коли нафта впала до 40$, вона більше не може підтримувати Донбас».

— Для дуже багатьох людей мого кола — інтелігентних, дотепних, ліберально мислячих — анексія Криму стала зламом. Вони не змогли гідно прийняти цей виклик, щоб визнати, що приєднання цього півострова є безглуздою помилкою. Ці люди підкорились волі Кремля і, по суті, стали кремлівськими заручниками. За 200 кілометрів від Москви є Тверська область, де суцільно покинуті села, простираються зарослі лісом поля і при цьому чудова земля, де я жив у дитинстві. Раніше це була «російська Фінляндія» в плані природи і клімату. Тільки Фінляндія — країна з одним із найвищих рівнів життя, а Тверська губернія — це мертва зона. У Сибіру взагалі є незаселені простори. Виникає запитання: навіщо нам ще Крим, якщо у нас і без того багато землі, з якою ніхто не хоче нічого робити? Путін виступив у ролі Шури Балаганова, який, маючи величезну суму в кишені, машинально поліз до кишені іншої людини;

— Ті, хто атакує мою книгу з політичного ракурсу, всі з маленькими варіаціями говорять про те, що я героїзую «карателів», які вбивали «наших дітей». Коли у них запитуєш про те, аби вони назвали хоч одне ім’я дитини, вони мовчать. У людей немає таких доказів, але є стійка впевненість у своїй правоті через власне неуцтво. Проте з людьми треба розмовляти, їм треба пояснювати. Не можна використовувати щодо них кліше на кшталт «вата». Найпростіше сказати, що треба провести чистку і переселити всіх незгодних до окупованого Донбасу. Так би вчинив Путін. Україні як європейській державі треба переконувати своїх громадян. Переконати ж можна не словами, а прикладом — миром, працею, успішністю;

— Книга «Аеропорт» — це мій маніфест. Вона про стосунки людей, про кохання, про людину. Ця книга писалася не на злободенну тему, не як опис історії України. Це історія про людей, які діють, так чи інакше, у пропонованих обставинах. Цікаво не те, як саме відбувалась облога Донецького аеропорту. Читачеві буде цікаво поставити себе на місце цих героїв, які, незважаючи на небезпеку, пішли на безпрецедентну жертовність. Чи наважилася б та чи інша людина діяти в їхній ситуації так само?