Бізнесменам набридло годувати бюрократів
Поступові, еволюційні зміни в структурі української економіки впродовж 90-х років спричинили давно очікуване пожвавлення політичних процесів і поглибили владні суперечності. Ринкова трансформація економіки загострила стосунки між новопосталими потужними бізнесовими колами та чиновництвом: фінансово-економічні групи прагнуть позбутися державно-бюрократичної опіки.
Постала нагальна потреба унормалізувати практику підприємництва та "злегалізувати" загальні умови функціонування економіки. Мало того, що чималі капітали й товарні потоки обертаються в тіньовому секторі - через переважання в економіці тіньових операцій, ухиляння від податків одних і неплатоспроможність інших підприємств уряд об`єктивно не спроможний сформувати реальний бюджет і передбачити в ньому політично необхідні соціальні витрати. Про виділення коштів на структурну реформу фізично й морально застарілого індустріального комплексу й говорити годі.
Досі всі несміливі спроби застосувати в українській економіці класичні методи ринкового регулювання не давали наслідків. Монетарні методи обмеження та контролю обсягів грошової маси за умов нерозвиненості ринкових механізмів не призвели ні до пожвавлення ділової кон'юнктури, ні до поліпшення інвестиційного клімату. Проте не можна до кінця зрозуміти причину цього, не дослідивши реальних структурних зв'язків і справжньої ролі тіньового сектора в господарському комплексі сучасної України.
БІЗНЕС І БЮРОКРАТІЯ
Характерна риса сучасного політичного та економічного становища в Україні - надмірна економічна вага державно-бюрократичної еліти. Намагаючись конвертувати посадовий, адміністративний вплив у власність і гроші, державне чиновництво на початку 90-х років активно сприяло створенню неформальних адміністративно-економічних і фінансово-промислових груп як засобу збагачення й економічного панування. Проте згодом зміцнілі бізнесові угруповання почали сприймати жорсткий позаекономічний контроль з боку адміністративної бюрократії як суттєву перешкоду їхній підприємницькій діяльності.
Потужні фінансово-економічні групи, що виникли в Україні впродовж останніх років, вимагають злегалізувати накопичені ними капітали та засоби виробництва, визнавши їхню недоторканність, і встановити чіткі правила господарювання. Від того, наскільки швидко й безболісно запроваджуватиметься нове економічне законодавство, великою мірою залежатиме політичне становище в країні.
Розвиток ринкових соціально-економічних відносин в Україні відбувався за умов тривалого й важкого прощання з радянською номенклатурно-бюрократичною системою. Зволікаючи з перерозподілом колишньої державної власності й упровадженням ринкових принципів економічного регулювання, бюрократія створила собі максимально сприятливі умови, щоб пристосуватися до нової ситуації. Форми й методи приватизації великих і середніх державних підприємств, здійсненої протягом 1993-96 років, дали змогу колишнім управлінцям у переважній більшості випадків зберегти контроль за діяльністю приватизованих промислових підприємств і після номінальної зміни форми власності.
Навколо окремих промислових міністерств виникали галузеві неформальні економічні об'єднання. Впродовж 1993-94 років внаслідок адміністративної реформи, яка звузила функції органів місцевого самоврядування, почали з'являтися перші регіональні адміністративно-економічні групи. Після президентських і парламентських виборів 1994 року постали умови для виникнення упривілейованих адміністративно-економічних груп, пов'язаних із органами центральної виконавчої державної влади. Розвиток адміністративно-економічної групи здійснювався за принципом формування максимально самодостатньої структури, яка може мати в своєму складі один або кілька банків, інвестиційні, посередницькі, юридичні компанії, охоронні фірми тощо. Доступ до інститутів державної влади на регіональному та місцевому рівнях дозволяв використовувати їх в інтересах підприємств та організацій, які контролювала така неформальна фінансово-економічна група.
Ніде офіційно не зареєстровані й легально не визнані, вони мають, проте, відчутний вплив у будь-якій сфері підприємницької діяльності. Преса без вагань визнає ці структури ("клани") за фактичних господарів посткомуністичної економіки. Останнім часом вони виявляють дедалі більше ознак політичної активності, намагаючись безпосередньо впливати на політичні процеси в державі.
ПОЛІТИЧНЕ РОЗМЕЖУВАННЯ
В найближчі роки суперечності між найвпливовішими адміністративно-економічними та фінансово-економічними угрупованнями загострюватимуться через вичерпування можливостей екстенсивних форм розвитку за рахунок розподілу державної власності й ресурсів.
Для неформальних фінансово-економічних груп, що домінують у найрентабельніших галузях економіки, теперішнє напівлегальне існування стає дедалі незручнішим і навіть небезпечним. Непевність чинного майнового та податкового законодавства змушує підприємницькі структури вивозити капітали за кордон, що аж ніяк не сприяє формуванню українського національного капіталу. Увічнення тіньового сектора позбавляє бюджет податкових надходжень та призвичаює суспільство до бюрократичних зловживань і корупції, посилює в ньому втому й апатію, зміцнюючи його в переконанні, що "нічого не можна зробити", аби змінити ситуацію на краще.
Ознаки майбутнього політичного розмежування стали помітні у формуванні ситуативної більшості під час голосувань у Верховній Раді. Дедалі більшу активність у розробці нового післяконституційного законодавства та в перегрупуванні політичних сил у парламенті виявляють майбутні конкуренти Леоніда Кучми у боротьбі за президентську посаду на виборах 1999 року - колишній прем'єр-міністр Євген Марчук, спікер парламенту Олександр Мороз та їхні прихильники. З наближенням терміну чергових парламентських виборів виглядає ймовірним виникнення нових, на перший погляд несподіваних альянсів і коаліцій, формування яких може бути обумовлене збігом інтересів провідних фінансово-економічних угруповань.
За цих обставин, якщо організацію регіональної та галузевої економічної взаємодії переберуть на себе офіційні й підпорядковані законові промислово-фінансові групи, це означатиме реальний крок у напрямку від корумпованої пострадянської олігархії до сучасних форм капіталістичного суспільства.
Цьому сприятиме очікуване ухвалення Верховною Радою нового закону про вибори на пропорційній чи, вірогідніше, змішаній пропорційно-мажоритарній основі. Зі збільшенням ваги політичних партій муситимуть рахуватися й адміністративно-бюрократичний істеблішмент, і промислово-фінансові групи.
Досягнення хай навіть хисткого компромісу між владними гілками завдяки ухваленню нового виборчого законодавства спричинить стрімкі зрушення в розвитку політичної системи. Майбутні вибори відрізнятимуться від попередніх кількома новими чинниками: залученням до публічної політики промислово-фінансових та неформальних ділових угруповань, сполученням політичних партій із регіональними й галузевими економічними угрупованнями, неприхованими зіткненнями інтересів промислово-фінансових груп і регіонального чиновництва. Послабити це протистояння може запровадження до початку 1998 року нового податкового законодавства, тому Верховна Рада впливатиме на клімат майбутньої виборчої кампанії доволі істотно.
На жаль, крім такого варіанту розвитку подій, здійснення якого означало би крок до становлення правової держави, можна спрогнозувати й інші, далеко конфронтаційніші.
Якщо в адміністрації Президента вирішать, що прем'єр-міністр має надмірний вплив і його треба усунути, Верховна Рада буде змушена сформулювати своє ставлення до цього не тільки з огляду на конкретних осіб та обставини, але як до прецеденту в контексті нової Конституції.
Якщо конфлікт між гілками влади загостриться такою мірою, що ВР не зможе знайти спільну мову з урядом, Президент може вдатися до розпуску парламенту - скажімо, в тому разі, якщо Верховна Рада не ухвалить нового виборчого законодавства або ж задля того, щоб уникнути подолання президентського вето на принципово важливі конституційні закони.
Запобігти достроковому розпускові парламенту може тільки імпічмент Президента. Безпосередня загроза авторитарного перевороту справді могла би згуртувати три чверті депутатів і змусити їх забути про політичні й міжфракційні чвари; проте за інших обставин ухвалу про усунення Президента від влади скоріше за все заблокують фракції "Конституційний центр" і НРУ.
Не слід випускати з уваги й те, що в разі різкого загострення соціальної напруги (напиклад, через активну пропагандистську та страйкову кампанію лівих партій) або в разі гострої кризи у відносинах з Росією (яку може спричинити зміна муніципальної влади в Севастополі або обрання на посаду президента Російської Федерації Лебедя чи Лужкова) можливе запровадження надзвичайного стану й президентського правління з відкладенням чергових виборів усіх органів влади.
