Боксер-філософ у кріслі законодавця?
У році десь 374 до Різдва Христового і, відповідно, за 2380 років до виборів до української Верховної Ради п’ятого скликання Платон встановив системоутворюючий принцип справедливої (ідеальної) держави: «Займатися кожному своєю справою — це, мабуть, і буде справедливістю». Відтоді ІДЕЯ РОЗДІЛЕННЯ (праці, власності, влади, статків та капіталу etc.) проникла в усі часи західної суспільної свідомості, ставши своєрідним цементуючим принципом європейської цивілізації.
Днями про це платонівське відкриття пригадав популярний музикант із виразним прізвищем Скрипка. Коментуючи №1 списку передвиборного блоку ПРП-«ПОРА», а також відсутність хоч у якомусь виборчому списку під хоч якимось номером свого прізвища, пан Олег справедливо зазначив, що вміння на високому світовому рівні бити в пику (або виступати на естраді) ще не означає кваліфіковано вести роботу у вищому законодавчому органі країни.
Це можна заперечити: в українському парламенті був штангіст Писаренко, футболіст Блохін — чому б не з’явитися боксеру Кличку? Історія знає чимало випадків, коли люди зовсім не політичних професій демонстрували видатні здібності на політичному терені. Актор Рональд Рейган увійшов в історію не тільки як сороковий президент США, але і як творець виключно успішної рейганоміки і переможець у «холодній війні». А ще цей голівудський актор прославився легендарним стилем управління (на відміну від попереднього мешканця Білого дому, президента Картера, приходив на роботу пізно; траплялося, засинав під час засідань кабінету). Сьогодні по слідах Рейгана йде всенародний улюбленець культурист-термінатор Шварценегер — він губернатор, як і Рейган, у штаті Каліфорнія (щоправда, не дуже успішний, але не біда: Америка — країна багата, все витримає).
Єдине, в чому можна було б дорікнути Кличку — якщо порівнювати його з Рейганом і Шварценегером, — то це в тому, що на вищі державні посади приходять із чималим політичним досвідом (як Рейган) або хоч би освоївши державну мову (як залізний Арні, вроджений австрієць).
Але навіть ці огріхи можна пробачити нашому прославленому кулачному бійцю. Бо, в цілковиті відповідності до платонівської ієрархії державного устрою (філософи, варта та робітники), на місце законодавця йде ФІЛОСОФ. Так принаймні атестують Кличка персональний сайт боксера та засоби масової інформації: «Кандидат філософських наук проти кондитера-кулінара в поєдинку за титул Чемпіона Європи!» (30.09.00, www.uasport.net/boxing/news); «Віталій Кличко закінчив педагогічний інститут, він — кандидат філософських наук» (Радіо «Свобода». 08.12.03); «Освіта вища, Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут, 1996; кандидат філософських наук» (www.klitschko.com.ru); «У четвер 9 червня 2005 року о 21:00 в проекті «Здрастуйте! Давайте знайомитися!» — національна гордість України, предмет обожнювання мільйонів людей в усьому світі, чемпіон світу за версією WBC, кандидат філософських наук Віталій Кличко» (Радіо «Мелодія»)...
Останнім аргументом ортодоксального платоніка О. Скрипки, який так ревно прокоментував потужний політичний старт «національної гордості України, предмета обожнювання мільйонів людей в усьому світі», може бути хіба лише вказівка на те, що робота «Методика визначення здібностей боксерів у системі багатоетапного спортивного відбору», подана Кличком Віталієм Володимировичем на здобуття вченого ступеня кандидата наук із фізичного виховання та спорту і захищена ним у Національному університеті фізичного виховання та спорту України в 2000 році (інших дисертаційних досліджень, що належать перу Кличка В.В., у каталозі авторефератів бібліотеки Вернадського не зазначається), навряд чи відповідає стандартам платонівських філософів.
