Боротьба на полі противника

Україна поступово повертається до свого коріння, коли Київ міг дати раду не тільки підконтрольним землям, а й активно вести гру на території противника. Так діяли київські князі по відношенню до своїх ворогів і конкурентів, коли ще не було ніякої Росії і навіть Московії. За тисячу років ситуація змінилася. Сьогодні Московія, яка указом Петра I самоназвалася Росією, веде війну проти України. Суперник сильний, але це не означає, що ми не можемо вести боротьбу на його полі. Тим більше, коли є підстави. Підтримка корінних народів Росії в боротьбі за свої права, які Москва постійно утискає, століттями асимілюючи народи Ідель-Уралу, і є такою підставою. Та ще й благородною справою. Відповідна політика на належному державному рівні ще не проводиться, однак в Україні є сили, які просувають цей процес.   

28 вересня 2021 року в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя відбулась І Національна конференція з фіно-угористики, присвячена пам’яті ерзянсього діяча Анатолія Рябова. Захід був організований Центром дослідження безпекового середовища «Прометей» та Ніжинським державним університетом ім. Миколи Гоголя, за сприяння Українського дослідницького соціального консорціуму: зібралися історики, мовознавці, політологи та активісти фіно-угорських національних рухів. Конференція була розділена на три тематичні панелі: «Ніжинський університет і його випускники фіно-угористи», «Внесок українців у розвиток фіно-угористики і сучасних літератур народів фіно-угорської мовної групи» та «Фіно-угорські національні рухи: сучасний стан, тенденції та виклики».

Організатори відзначають, що подібний захід в Україні проводиться вперше. В конференції «Україна та фіно-угорський світ» взяли участь близько 80 студентів та науковців. Серед почесних гостей: голова Держслужби з етнополітики і свободи совісті Олена Богдан; голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, Надзвичайний і Повноважний Посол Естонської Республіки в Україні Каімо Кууск, народний депутат України Микола Величкович, голова спілки фіно-угорських письменників Арво Валтон, головний старійшина (Інязор) ерзянського народу Сиресь Боляєнь, голова Комітету у закордонних справах Верховної Ради VIII скликання Ганна Гопко, член правління Українського дослідницького соціального консорціуму Олександр Білецький, генерал-майор СБУ, екс-замголови Служби безпеки України Віктор Ягун, історик та політолог Олександр Палій, голова Української Жіночої Варти Олена Білецька та інші.

«Для нас, ерзян, такі заходи — це не лише можливість заявити про себе, розповісти про ерзянський національний рух і виклики, що стоять перед нами, — заявив під час виступу на конференції Сиресь Боляєнь. — Це ще й нагода нав’язати нові академічні та політичні контакти. Серед учасників були ті, хто добирався до Ніжина за 500, 600 км — настільки значущим та представницьким є цей захід. Дехто не зміг потрапити на конференцію через проблеми з оформленням візи, як, скажімо, представники карельського національного руху, які перебувають в еміграції в Західній Європі через політичні переслідування на батьківщині в Карелії. ... 800 років окупації, 800 років життя не по своїй волі, 800 років Москва робить вигляд, що ти недолюдина і твоя мова «нєчєловєчєская». Але це не значить, що ми щось забули. Ми пам’ятаємо якими ми були ще до Орди. Ми пам’ятаємо свою державу. Ми пам’ятаємо про свої міста, про які багато хто навіть не знає: Рязань — це Ерзен, Арзамас — це Ерзамасто країни ерза. ... Ми рятували свій народ: були заборонені шлюби з іншими народами. Ми трималися і раз на 30-40 років збиралися своїм корінням і демократично обирали старійшину. Ситуація змінилася за правління Михайла Романова в 1629 році, коли нам було заборонено збиратися. Почалась посилена християнізація (тоді ще не було такого слова як русифікація). Це викликало повстання, про яке мало хто знає в Україні. Всі знають про повстання Степана Разіна. Але разя — це назва ерзян в ті часи. Це говорить про те, що це повстанні Разіна, яке Москва називає селянським, було національно визвольним. Нас врятувала допомога наших братніх народів — фінів та естонців, коли наприкінці 19-го століття їхні вчені почали їхати до ерзян, мокшан, фіно-угрів і збирати те, що збереглося. Все це дозволило не забути ерзянську мову».

Для того, щоб протистояти агресивній Москві, Україні потрібно впевнено стояти на ногах, бути сильною зсередини. Тоді наша зовнішня політика матиме опору і наступальний характер.

«Мало говорити, що Україна недооцінена, що ми унікальні. Потрібно докладати зусиль. Якщо ми самі не працюємо над собою, не готові позбавлятися хуторянської свідомості... для оточуючих ми будемо хуторянами. Відсутність волі, страх і нерішучість досить швидко прочитуються. Напевно це одна з причин, чому тюркські народи вбачають в Туреччині дороговказ і лідера, а фінно-угорські народи не вбачають подібного ані в Угорщині, ані в Фінляндії, ані в Естонії, — пише у ФБ учасник конференції, експерт Центру дослідження безпекового середовища «Прометей» Павло Подобєд. — VIII Всесвітній конгрес фінно-угорських народів, що відбувся цьогоріч у Тарту, продемонстрував не лише кризу колись поважного майданчика для поневолених націй, але й самоусунення Естонії від фінно-угорського руху — про що в більш чи менш гострій формі прямо заявили лідери комі, марійського та ерзянського національних рухів. Естонія готова плакати про недолю своїх братів. Натомість брати потребують «своєї Туреччини».

Росія не пропускає можливості на відповідних міжнародних майданчиках розповісти світу, що Україна порушує права корінних народів, намагаючись нав’язати свій — штучний порядок денний. Насправді ж, ми прекрасно знаємо, що ситуація абсолютно протилежна. Саме Москва утискає права багатьох народів, які проживають на утримуваній нею величезній території.  

«Україна продовжує формувати і просувати власний порядок денний щодо корінних народів Російської Федерації, — додає Павло Подобєд. — Ці зусилля не залишаються непоміченими представниками національних рухів як фінно-угорських народів, так і всіх автохтонних народів РФ, що перебувають під владою Москви. Формуються зв’язки не лише на персональному, а й інституційному рівнях. З налагодженням системної роботи в сфері захисту прав корінних народів та адвокування національних рухів корінних народів РФ, змінюється ставлення до України. Київ набуває реальних прихильників та союзників всередині РФ».

Підтримуючи корінні народи Росії, українці солідаризуються з цими народами. Ми розуміємо їхню біль і становище, тому що самі століттями перебували під окупацією імперської та радянської Москви. 30 років тому нам нарешті вдалося вирватися, тепер потрібно протягнути руку допомоги іншим поневоленим народам.

«Дуже приємно, що Україна дає не лише відсіч російській агресії, а й допомагає корінним народам, які зазнають репресії путінського режиму. Раніше у мене в кабінеті Комітету у закордонних справах Верховної Ради була карта Ідель-Уралу, а це шість республік Поволжя. Суб’єктна політика України — це підтримки людей, які борються за свої права, які хочуть розмовляти своєю мовою і виступають проти асиміляції, — наголошує Ганна Гопко. — На цій конференції був старійшина ерзянського народу Сиресь Боляєнь, який цитував Василя Стуса перекладеного ерзянською мовою. Це мене вразило до глини душі. Вважаю, що Україна як вільна держава є простором для створення можливостей, щоб народи Ідель-Уралу відвоювали державність. Сподіваюся, що те звернення, яке було ухвалено Верховною Радою в 2019-му році в підтримку корінних народів, підтримають представники Європейського Союзу на рівні Європарламенту, представники ООН на рівні Генасамблеї. І не тільки під час окремих заходів, а на постійній основі. В Ніжині зародилася прекрасна ідея створення фіно-угорського центру, відповідно я хочу звернутися до послів Фінляндії, Естонії, інших країн для того, щоб вони не стояли осторонь і боялися дратувати Путіна. В Біблії є гарна настанова: «Не бійся!».

«ФІНО-УГОРСЬКІ НАРОДИ ПІД МОСКВОЮ ПЕРЕЖИВАЮТЬ НАЙГОСТРІШУ КРИЗУ ЗА ПЕРІОД СВОГО ІСТОРИЧНОГО ІСНУВАННЯ»

Ростислав МАРТИНЮК, український журналіст, телепродюсер та фіно-угрознавець:

— Я не є принциповим противником імперій. Сучасна наука про імперії говорить про те, що це одна із форм безпекових об’єднань територій, націй, регіонів. Існувало Велике князівство Литовське, Київська Русь. Це країни. Які брали відповідальність за суміжні території і творили якісь геополітичні конструкції. Вони несли не лише безпекові, а й культурі та інтеграційні функції. Але коли ми говоримо про Російську Федерацію, то термін «імперія» ми вживаємо інерційно, бо посилаємось на Російську імперію, на реставрацію їхніх амбіцій. На сьогодні цей кримінальний режим не є імперією, це організоване злочинне угрупування Путіна, яке утримує під своїм «гебешним» контролем величезну територію, зокрема країн, які мають власну історію і статуси всередині РФ, що втрачені за останні 20 років перебування клану ФСБ у владі.

Правильно взятий полюс проблематики для теперішньої «ОПГ РФ» з приводу тієї ж Чечні — це Ічкерія. Ця кавказька країна здобула фактичну незалежність ще в 1990-х роках, але двома війнами була знову завойована Москвою. Зараз там владу посідає Кадиров, який за певні фінансові та інші ресурси гарантує Кремлю те, що Ічкерія до певного часу «Х» перебуватиме в складі Російської Федерації. Якщо ж ми говоримо про фіно-угорські народи і їх проблематику в РФ, то вона є ключовою — ядром з точки зору геополітичного поняття (бо всі фіно-угорські країни європейські за винятком Хантийської і Мансійської землі). Всі ці народи переживають кризу від терору Москви, яка утискає їхні гарантовані права в складі РФ.

В конференцію в Ніжині ми заклали базову річ — академічна українська наука про фіно-угрів (величезний масив народів, мов, культур). Якщо ми говоримо про науковий доробок і громадських діячів, які контактували між собою, то ми посилаємось на успішний досвід країн, які позбулися московської окупації — це Фінляндія і Естонія. Вони є віддзеркаленням того, що такі саме народи, однакові за ментальністю і способом життя, навіть ідентичні за кліматом, є успішними. Але такі саме народи, які залишаються під Москвою, переживають найгострішу кризу за період свого історичного існування. Відповідь на це проста — терор. Тепер ми можемо говорити про науковий вимір прямих горизонтальних стосунків між Україною і фіно-угорськими країнами, які окуповані Москвою. Також можемо говорити про прикладну тематику — в якій спосіб Україна, як держава і українці як нація, можуть допомогти відродженню цих народів та збереження їхньої ідентичності.

Фото Насті Сонячної та Ростислава Мартинюка