«Бракує загальнонаціонального масштабу»

До президентських виборів залишається ще більше півроку, проте передвиборча риторика вже не один місяць як присутня в українському інформаційному просторі. Одні політичні сили та кандидати демонструють неабияку активність, а інші, навпаки, наразі зовсім пасивні. Серед останніх, зокрема, і політична партія «Об’єднання «Самопоміч». Хоча про свої президентські й парламентські амбіції на виборах 2019 року ця політична сила оголосила ще на початку весни.

Тоді міський голова Львова Андрій Садовий разом з колегами по партії вирушили в десятиденне відрядження у США, де вони провели низку зустрічей з різними представниками американського істеблішменту, зокрема Конгресу, Державного департаменту й Міжнародного валютного фонду. Цю поїздку багато хто в Україні сприйняв як початок президентської кампанії Андрія Садового. А дещо згодом під час 14-го з’їзду «Самопомочі» в Києві було оголошено, що партія візьме участь у президентських та парламентських виборах. Як і раніше, Андрій Садовий ухильно відповідає на запитання про свою кандидатуру, наголошуючи, що наразі зарано говорити про конкретних кандидатів у президенти від «Самопомочі». Мовляв, рішення ухвалюватиме партія безпосередньо під час виборчої кампанії.

Про шанси політичної партії на успіх розповідають експерти «Дня».

ХРОНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ПАРТІЇ

Для більшості українців «Самопоміч» відома як партія, яка виникла після Євромайдану. Насправді ж історія партії бере свій початок з 2004 року, коли Андрій Садовий, будучи тоді депутатом львівської міськради, створив громадське об`єднання «Самопоміч». Хоч у самій партії зазвичай розповідають історію про те, що ідеологія «Самопомочі» черпає свої джерела в історичному русі української кооперації, який охопив землі Західної України на початку ХХ століття. З того періоду була запозичена назва партії та гасло: «В єдності — сила».

Офіційно партію було зареєстровано 29 грудня 2012 року. Нельвівській аудиторії вона стала відома навесні 2014 року, коли взяла участь у дострокових виборах до київської міської ради. Першим виборчий досвід виявився успішним — партія здобула третє місце на виборах з результатом 7,4% голосів киян.

А далі були дострокові парламентські вибори 2014 року. До передвиборчої кампанії створювалося враження, що партія, традиційно для українського політикуму, начебто формувалася суто під свого лідера — мера Львова Андрія Садового. Власне, завданням підвищення його рейтингу свого часу і займалася громадська організація у Львові. Втім, перед виборами в «Самопомочі» зробили правильний крок, спробувавши якісно сформувати список, принципово не залучаючи до списку людей, які раніше вже були депутатами. Першим номером партії стала співзасновниця громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» Ганна Гопко. Натомість Андрій Садовий вирішив залишитися міським головою Львова і зайняв непрохідне 50-те місце у списку.

Експерти умовно ділили список «Самопомочі» на п’ять категорій: 1) «львівські» — люди самого Садового; 2) представники добровольчого батальйону «Донбас»; 3) представники «Реанімаційного пакету реформ»; 4) представники партії «Воля» (згодом відокремилися); 5) бізнесмени, які, ймовірно, й фінансували партію. Хоча слід визнати, що тут не було тих, кого прийнято називати олігархами. Натомість були, наприклад, представники машинобудівного, аграрного та ІТ-бізнесу.

Як наслідок, на парламентських виборах «Самопоміч» стала справжнім відкриттям і виявилася третьою за кількістю отриманих голосів, здобувши майже 11% підтримки виборців. Втім, лише один депутат партії переміг в одномандатному окрузі. Це особливість пропорційно-мажоритарної системи — одного з головних бар’єрів для «маленьких» партій в Україні. Однак 33 місця у Верховній Раді — це був все одно чудовий результат для «Самопомочі».

У парламенті партія увійшла до постмайданної коаліції з «Блоком Петра Порошенка», «Народним фронтом», «Батьківщиною» та Радикальною партією. «Самопоміч» із самого початку відсторонилась від претензії на місця в уряді, проте згодом таки спокусилася на один «портфель»: так в уряді Яценюка з’явився перший і останній міністр від «Самопомочі», який очолив Міністерство агрополітики. Проте це не завадило партії зайняти таку позицію, коли вона і уряд могла критикувати, і залишатися частиною влади.

Очевидно, в партії визначили, що рішення в ній ухвалюються колективно, бо коли в лютому 2015-го депутат Ірина Суслова підтримала призначення Віктора Шокіна генеральним прокурором, а «Самопоміч» майже у повному складі проголосувала «проти», її виключили з фракції. Згодом через порушення принципу колективного голосування відбувся розкол «Самопомочі» влітку 2015 року. За підтримку змін до Конституції щодо децентралізації зі складу фракції виключили Ганну Гопко і ще чотирьох депутатів. Тоді «Самопоміч» звинуватили в партійній диктатурі, проте від свого принципу партія не відійшла. А через півроку «Самопоміч» відкликала з уряду свого міністра, вийшла з коаліції та остаточно перейшла в опозицію.

«День» спробував поспілкуватися з депутатами, яких ще три роки тому виключили з фракції, розпитавши про розкол партії 2015 року та її нинішню якість. Одні від такого діалогу відмовилися, інші — так і не відповіли.

Тим часом, попри те, що лідер партії Андрій Садовий по мірі можливості дистанціювався від життя фракції в Раді, серйозні політичні ігри дістали його і в місті Лева. У «Самопомочі» наголошують, що «сміттєва» блокада Львова — це не що інше, як спроба влади «зробити партію слухняною».

«Не про людське око, але за своєю суттю «Самопоміч» — це партія лідерського типу, — переконаний львівський політолог і блогер Юрій СИТНИК. — Усі питання партії, зрештою, як і всі справи у міській раді Львова, контролює одна особа — Андрій Садовий. Звичайно, є певні інтереси, які притаманні іншим учасникам цього процесу. Однак Андрій Іванович уміє балансувати інтереси й використовувати це на свою користь. Там, де йому не принципово, він буде поступатися і давати можливість іншим реалізовувати свої інтереси. А якщо для нього це буде справою принципу, то він стоятиме дуже жорстко і не дасть зробити інакше в жодному випадку. Виключення з лав фракції її першого номера, Ганни Гопко, та інших депутатів — це якраз і було прикладом чіткого дотримання цього лідерського права. Садовий не сприймає конкуренції, коли хтось суперечить і йде проти нього. У партії є лише один лідер — Андрій Садовий. І це не обговорюється».

Такий підхід можна віднести до негативного чинника, бо тоді ця партія мало чим відрізняються від інших політичних проектів. І це явний антагоністичний крок тому, що був зроблений перед походом на парламентські вибори.

Однак заступник голови Верховної Ради Оксана СИРОЇД, яка є членом партії «Самопоміч», під час цьогорічного спілкування з Літньою школою журналістики «Дня» запевнила: «Самопоміч» — це єдина політична сила, яка ухвалює всі рішення горизонтально, тобто сидячи разом за одним столом. А тепер уявіть складність роботи фракції, коли за столом сидять 25 амбіційних людей, кожен з яких хоче щось сказати і донести, а рішення має бути спільне. На початках засідання нашої фракції тривали по сім годин. Потрібен час, щоб люди навчилися чути один одного. Наприклад, рішення про вихід із коаліції ми обговорювали 14 годин поспіль. Мало хто готовий до такого».

Який вплив Андрія Садового на прийняття рішень? «Він як лідер впливає на рішення політичної сили, але не на рішення фракції, — наголошує Оксана Сироїд. — Зі мною не було такого, щоб Андрій Іванович зателефонував і запитав: як ви будете голосувати за те чи інше рішення. Навпаки, багато рішень, які ми приймали, мали для нього як для мера міста Львова тяжкі наслідки. «Сміттєва облога», наприклад, розпочалася, коли ми відмовилися голосувати за зміни до Конституції в частині правосуддя».

«ПАРТІЯ НЕ ДЕМОНСТРУЄ СТАЛОЇ ПУБЛІЧНОЇ АКТИВНОСТІ»

«Зараз «Самопоміч» проходить процес розвитку як політичної партії, — резюмує львівський політолог Анатолій РОМАНЮК. — Партія увійшла і досить добре присутня в ліберально-демократичній ніші, в якій себе позиціонує. На відміну від цілого ряду інших політичних партій, в яких немає чіткого ідеологічного позиціонування, в «Самопомочі» це позиціонування є. Тому можна передбачати, що на наступних парламентських виборах ця партія пройде до парламенту».

«Якщо оцінювати загалом ефективність дій «Самопомочі» та її перспективи, слід наголосити, що все пізнається в порівнянні, — відзначає політолог Михайло БАСАРАБ. — Партія «Самопоміч» не належить до тієї когорти політичних сил, які найбільше розчарували своїх прихильників. Ясна річ, що будь-яка нова політична сила, стаючи частиною політичної верхівки, втрачає певну кількість виборців. Однак «Самопоміч» значною мірою зберегла електоральне ядро. Сьогодні, згідно з усіма соціологічними дослідженнями, ця політична сила спокійно долає виборчий бар’єр, що дає їй підстави заявляти про свою участь в усіх наступних виборах — президентських, парламентських та місцевих. Ми можемо зафіксувати періодичні падіння політичної активності «Самопомочі». Очевидно, прихильникам партії хотілося б, аби вона діяла значно активніше. Бувають моменти відвертого просідання активності, та часом бувають і сплески. Зокрема, ми можемо відзначити кампанію з блокадою торгівлі з окупованими територіями Донбасу, законопроект «Про тимчасово окуповані території», ініціативи партії в питаннях енергетики, антикорупційної реформи. Разом з тим, «Самопоміч» не демонструє сталої публічної високої активності».

Натомість львівський політолог і блогер Юрій Ситник критично оцінює саму програму партії: «Кожна програмна засада починається з фрази «відстоюватимемо» або «створюватимемо». А далі йде перелік всіх правильних речей, які можна почути на кожному телешоу. Набір загальних фраз без будь-якої конкретики».

«ШАНСИ ПАРТІЇ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ СТАНОМ НА СЬОГОДНІ НЕ ВИСОКІ»

У проході до парламенту «Самопомочі» під час наступних виборів впевнені не лише політологи. Це також підтверджують соціологи. Відповідно до останнього опитування центру «Соціальний моніторинг» і Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка, якби парламентські вибори відбулися наприкінці липня 2018 року, то «Самопоміч» набрала би «прохідні» 5,3%. Оцінюючи шанси на президентство лідера партії Андрія Садового, експерти соціологічної група «Рейтинг» відзначають негативну динаміку його рейтингу і прогнозують йому менше ніж 2% підтримки. А ще навесні дані різних соцопитування стверджували про 5% його підтримки.

«Шанси партії на президентських виборах станом на сьогодні не високі, — погоджується політолог Михайло Басараб. — Передовсім, це пов’язано з тим, що лідер партії Андрій Садовий віддає перевагу діяльності на посаді львівського міського голови. Так, багато хто відзначає діяльність мера і до певної міри популярність партії на минулих парламентських виборах базувалася на ставленні до діяльності мера Андрія Садового і змін, які відбуваються у Львові, коли місто стало туристичною меккою України. Хоча корінні львів’яни не настільки задоволені містом, як мешканці інших регіонів України, які відвідують Львів протягом декількох днів, а не живуть там постійно. Те, що Садовий не вийшов на загальнонаціональний рівень і залишається мером нехай потужного регіонального центру, але все-таки регіонального центру, — сформувало враження про Садового як глибоко регіонального політика, якому бракує загальнонаціонального масштабу. Якщо партія «Самопоміч» висуватиме на президентських виборах Андрія Садового, то поки його шанси виглядають зовсім так собі. І навряд чи щось зміниться, якщо Садовий не вискочить із «костюму львівського міського голови» і не приміряє на себе «костюм політика загальнонаціонального масштабу», яким його наразі не сприймають».

«Як влучно зауважив тележурналіст Остап Дроздов, Садовий позиціонував себе з усіма перевагами і принадами Львова. Мовляв, усе, що в місті є хорошого, це заслуга мера, — додає Юрій Ситник. — А тим часом відбуваються інші процеси: Львів знищується, передовсім, тими самовільними незаконними забудовами, якими охоплене все місто. Це, по суті, знищує не тільки архітектурний образ міста, а й його інфраструктуру, зокрема транспортну. Транспортний колапс для Львова є неминучим. Та надалі Андрій Іванович відмежовуватиметься від Львова, оскільки стартуватиме у велику політику. Це він зробить на найближчих виборах, позиціонуючи себе особисто не лише як мер міста, а й як політик всеукраїнського масштабу».