«Бути партнерами, а не васалами»

Днями соціологічна служба «Рейтинг» опублікувала результати дослідження «Динаміка ідеологічних маркерів», проведеного 10—24 лютого. Відповідно до них, як повідомив УКРІНФОРМ, кількість прихильників подовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України до 2042 року значно зменшилася. Так, за рік кількість прихильників зменшилася з 42% до 33%, тоді як противників — зросла з 42% до 49%. А 18% респондентів поки що не визначилися з відповіддю на це питання. Як зазначають соціологи, що проводили дослідження, Харківські угоди від 21 квітня 2010 року, якими перебування ЧФ РФ у Криму було подовжено на 25 років в обмін на знижку в ціні на російський газ, спричинилися до втрати колишніх прихильників не лише в центрі й на півночі країни, а й на сході, півдні та в Донбасі.

«День» звернувся до експертів із проханням прокоментувати таку зміну суспільних настроїв.

Костянтин МАТВІЄНКО, політолог, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— Чинники, які змінили цю думку, є складними, існує залежність від поінформованості респондентів. Адже в опитуванні беруть участь абсолютно різні люди, які проживають на різних територіях і користуються різними джерелами інформації. Почнемо з найбільш масової позиції: ми бачимо, що стосунки з Росією напружуються в енергетичній сфері та щодо торгівельних обмінів, фактично Росія веде відверті торговельні війни проти України. Відповідно, ставлення українських громадян до Росії погіршується, й тому ставлення до перебування російського Чорноморського флоту в Україні змінюється так само. Якщо говорити про краще поінформованих людей, ми розуміємо, що світ перебуває напередодні дуже серйозних військових конфліктів, передусім пов’язаних із ірано-ізраїльськими стосунками. Це близько, Іран — це Каспій, і якщо Сполучені Штати вийдуть на Іран, це означатиме й вихід на абсолютно незахищений російський південь, Астрахань, Нижнє Поволжя, також на союзника Росії — Казахстан, не кажучи вже про Вірменію й Азербайджан. Та частина людей, яка усвідомлює ці небезпеки, розуміє, що факт перебування російського Чорноморського флоту в Україні означає втягування України в дуже масштабний конфлікт. Підтвердженням того, що ця небезпека існує, є те, що Чорноморський флот брав участь у тому, що в Росії називалося «операцією примусу до миру», тобто у війні з Грузією. І якби не адекватне персональне ставлення президента Саакашвілі до України, то наша країна опинилася б і в очах міжнародної спільноти, і в очах власних громадян союзником агресора. Я думаю, що й це громадяни розуміють. Якщо говорити конкретно про Крим і Севастополь, то ми постійно чуємо, що Чорноморський флот незаконно використовує низку об’єктів, наприклад причалів, і залишається конфлікт навколо маяків. Крім того, перебування 15 тисяч російських військовослужбовців — це просто додаткове антропогенне навантаження на природу Криму, звичайній людині важко зрозуміти зайву мілітаризацію півострова при абсолютній слабкості, а точніше сказати, відсутності українських Збройних Сил. І жодних позитивних конотацій щодо Чорноморського флоту в громадян не виникає. Тому це природний процес. Політичні оглядачі ще десять років тому прогнозували, що ставлення нових поколінь українських громадян до перебування Чорноморського флоту зміниться. І насамкінець: українці до росіян ставляться завжди краще, ніж росіяни до українців, але останнім часом Росія знову повернулася на шлях самодержавної імперії, а українці завжди були опонентами таких позицій. Тобто якщо російські громадяни до сьогодні найбільш прийнятним роботодавцем уважають державу, то в українців «моя хата скраю» означає, що я сам у ній господар. Росія не пропонує значущих цивілізаційних перспектив, натомість нав’язливо пропонує себе, її багато в Україні. Люди відчувають це на підсвідомому рівні й тому виступають проти перебування Чорноморського флоту на своїй території.

Олександр ФОРМАНЧУК, голова експертно-аналітичної ради при Раді Міністрів АРК, співголова Асоціації політологів Криму, експерт проекту «Кримський політичний діалог»:

— Це об’єктивне віддзеркалення тієї ситуації, яка склалася між Україною та Росією, перш за все, в газовій сфері, це відгомін тієї «війни». Жорстка позиція Росії по відношенню до України, політика примусу України до стратегічного партнерства, перш за все, в газовій сфері на своїх умовах не всіма сприймається. Люди відчули, що в Україні стало жити складніше. У той же час немає перспектив, що Путін змінить своє ставлення, він зберігатиме його, як мінімум, до виборів в Україні і ні на які компроміси не піде. А це сприяє мобілізації в Україні негативної думки про таку політику. Адже високі ціни на газ позначаються і на економіці країни, і на житті кожної сім’ї в Україні. Тому це природна реакція населення України на жорстку позицію Росії. З іншого боку, сам факт перебування Чорноморського флоту в Криму все ж сприяє збереженню стабільності в регіоні. Ми в рамках реалізації проекту «Кримський політичний діалог» недавно були у Стамбулі й говорили з багатьма турецькими експертами. І ось що характерно: вони до цього питання ставляться досить спокійно, перш за все, тому, що рівень стратегічного партнерства Туреччини з Росією значно вищий, ніж рівень партнерства з Україною, тому факт продовження строку перебування флоту в Севастополі вони сприймають досить спокійно. Тобто, з іншого боку, є інтереси стратегічного партнерства Туреччини і Росії, Туреччини й України, а також України і Росії, і питання про перебування флоту корегуватиметься лише з точки зору геополітики, партнерства, а не громадської думки.

Вадим МАХНО, громадський діяч, капітан першого рангу в запасі:

— Більшість населення України налаштована на партнерські відносини з Москвою, і в попередні роки вони думали, що все залежить лише від команди Ющенка, яка поводилася неадекватно. Люди сподівалися, що, тільки-но Україна почне вести адекватну партнерську політику щодо Росії, позиція Москви зміниться. Прийшла команда, яку в неадекватній поведінці щодо Москви звинуватити вельми складно, оскільки обстоювання економічних інтересів не є ворожим ставленням. Але керівництво Російської Федерації чітко показало українцям, що вони хочуть мати не партнерів, а васалів. Ця позиція Москви в принципі не сприймається українським суспільством. Я маю на увазі не «оскаженілих», а нормальних розсудливих людей, які розуміють, що і в Москви, і в Києва свої інтереси, але завжди можна знайти компроміс. Більшість українців сприймають росіян так: ми різні, але не чужі, — і тому готові бути добросовісними партнерами Росії, але не сприймають позиції, що ми маємо бути васалами. Тобто це реакція на те, що надії на адекватну поведінку Російської Федерації не виправдалися.