Бий своїх, щоб чужі... не боялися?

Війна не може бути без гріха. І той, хто пірнув у вирій активної фази протистояння з позиції мирного часу неминуче потрапляє під спектр статей кримінального кодексу.

Сам Президент визнавав, що весною 2014 року у нас не було армії. І, дійсно, роль першої хвилі опору була покладена на добровольчі батальйони. А ще — на міліцію. Точніше на те, що від неї тоді залишилось. Безумовно, методика роботи добровольців, міліції та ЗСУ відрізнялись. Але ми «маємо те що маємо» і кому як не українцям треба обережно ставитись до оцінок своїх захисників. Особливо, коли ми знаємо про «панамські сліди» під час Іловайська, знаємо про дивну поведінку «центру» у найвідповідальніші моменти, тощо. Звичайно, злочинців (якщо вони дійсно злочинці) треба карати. Але кидати каміння в них мають право ті, хто «без гріха». А ще потрібні — справедливі суди і прокуратура.

Взагалі, як відомо, добровольці і волонтери стали неочікуваним фактором для агресора. Ворогу не вдалось пройтись по Україні, як по вільному степу. Саме тому завжди, коли ми говоримо про «гріхи» добровольців, ми маємо зважати на цей фактор.

Минулого тижня соціальні мережі та ЗМІ наситились повідомленнями та стрімами з зали Печерського суду, де відбувся суд над «Батею» — комбатом «Айдару» Валентином Лихолітом. Звинувачення стандартні для добробатів — мародерство. Щоправда і підхід до обвинувачення такий саме передбачуваний. Наприклад, для впізнання «Баті» на роль статистів були обрані цивільні особи, а Лихоліта залишили в камуфляжі. Особливий момент — заяву на «Батю» написав мер Сєверодонецька, якого громадськість підозрює в сепаратизмі — Валентин Казаков. Є інформація, що Лихоліт дійсно в свій час посадив Казакова «на підвал». За версією обвинувачення, нюанс полягає в тому, що зробив це «Батя» не для того, щоб покарати сепаратиста, який організовував «народні дружини», а для того, щоб поцупити його гроші та майно. Звичайно, забути це Казаков не міг.

З іншого боку, саме Казаков є дійсно законно обраним мером, якого нещодавно «відсунув», об’єднавшись з місцевим Опоблоком, інший одіозний персонаж — «радикал» Григорій Пригеба. Трапився сумбур — обласний центр отримав одразу двох голів, а відомі політики та медійні персони розподілились на два табори. Наприклад, в згаданій історії колишній голова Луганської ВЦА Георгій Тука чітко осудив згаданого «Батю». До осудження свого «колеги» підв’язався і колишній комбат «Айдару» Сергій Мельничук, якому в Печерському суді ще й дісталось «на горіхи» за таку позицію, адже до Мельничука питань набагато більше ніж до Лихоліта. Всі чекали «айдарівку» Надію Савченко, але вона воліла висловлюватися про перспективи стати міністром оборони та необхідність надання Донбасу «особливого статусу», ніж реагувати на ситуацію з Валентином Лихолітом.

За «Батю» вступились інші колишні комбати, а нині політики зокрема Семен Семенченко. Хрещатик, де знаходиться Печерський суд, на вихідних перетворився на сцену для виступу політиків. Тільки-но на очах киян вже почали зводити намет та люд поїхав до оселі Порошенка, як в суді з’явився генпрокурор Юрій Луценко і всіх заспокоїв. Лихоліта взяли на поруки народні депутати. Гостра фаза конфлікту спала, а в повітрі залишилась чергова хмара неспокою. Адже не в перше у нас спочатку ефектно судять, потім драматично відпускають на поруки і тримають обвинувачених «на мотузці».

Виникає закономірне питання — чи можна назвати це правосуддям?

Очевидно, що справа не в «Баті». Справа в подвійних стандартах, які продовжує застосовувати влада. Наприклад, на тлі історії з судом над Олександром Єфремовим, який по факту виявився фарсом, загал просто не може спокійно реагувати на суди над добробатівцями. Тим більше враховуючи плутанину з визначеннями «війни» та «АТО», що ускладнює ситуацію в базовому правовому вимірі.

ТІЛЬКИ-НО АКТИВІСТИ ПОЧАЛИ ЗВОДИТИ НАМЕТ БІЛЯ ПЕЧЕРСЬКОГО СУДУ НА ХРЕЩАТИКУ І ВІДПРАВИЛИСЯ ДО МАЄТКУ ПРЕЗИДЕНТА ПЕТРА ПОРОШЕНКА, ЯК ПИТАННЯ ОДРАЗУ ПОЧАЛО ВИРІШУВАТИСЯ. РОЗБИРАТИСЯ В СИТУАЦІЇ ДО ПЕЧЕРСЬКОГО СУДУ ПРИЇХАВ ГЕНПРОКУРОР ЮРІЙ ЛУЦЕНКО / ФОТО РЕЙТЕР

Таким чином, зведення рахунків між ображеним «регіоналом» Валентином Казаковим і «айдарівцем» Валентином Лихолітом перетворилось в черговий привід для смутку мас. Для самого Казакова, який схоже відчув, що нині знову настав «його час», тепер такий випад може скінчитись «обраткой». Йому вже пригадали в тому числі і створення згаданих «народних дружин», хоча насправді, знову ж таки, в тій надскладній ситуації 2014 року до оцінок висловів і дій керманичів треба підходити дуже обережно. Так само як і до обвинувачень на адресу тих, хто в потрібний момент стали на захист держави. Особливо, коли мова йдеться про країну, яка знаходиться під впливом агресії.