Час прагматиків

Дніпропетровський губернатор Віктор Бондар належить до молодої генерації українських політиків, які вийшли на авансцену після помаранчевої революції. Внаслідок свого віку вони абсолютно не пов’язані з радянським минулим, а їхній життєвий досвід і ментальність у чималій мірі зумовлені роботою в бізнесі. Не секрет, що призначення колишнього заступника глави Секретаріату Президента на нову посаду було зустрінуте дніпропетровським істеблішментом «у багнети». Проте за два місяці навіть недоброзичливці не заперечують — молодий глава облдержадміністрації виявився «міцним горішком», людиною з твердим характером і діловою хваткою.

— Ваше призначення виконуючим обов’язки глави облдержадміністрації стало несподіванкою для багатьох дніпропетровців. Депутати обласної ради в своїй заяві розцінили його не лише як посягання на традиції дніпропетровської «кузні кадрів», але й оголосили спробою Президента посилити адмінресурс напередодні дострокових виборів до Верховної Ради. Що, насправді, стояло за вашим призначенням?

— Я гадаю, що Президент керувався прагненням посилити вертикаль виконавчої влади. Президент розумів, що в області потрібно створити систему влади, яка повинна працювати дуже чітко. Адже Дніпропетровська область — одна з найбільших в Україні і відпускати її у «вільне плавання» — це дуже ризиковано не лише для самої області, але й для держави. Дуже великий промисловий і експортний потенціал, від якого залежить добробут людей. Окрім того, Президент розумів, що область не до кінця контролюється. По- перше, потрібно було, щоб хтось взяв на себе серйозну відповідальність і гарантував, незважаючи ні на які політичні події, економічну та соціальну стабільність. Другий блок — правоохоронний. Президент пам’ятав, що за досвідом попередніх виборів вони можуть прийняти несподіваний оборот, адже траплялися на виборчих дільницях погроми та правопорушення. У зв’язку з цим потрібна була людина, яка зможе координувати роботу прокуратури, МВС, СБУ і примусить їх відреагувати, якщо почнуться події, спрямовані на зрив виборчого процесу. Я для Президента людина зрозуміла і оптимальна для того, щоб цю функцію виконати. І дійсно, ми ж бачили, що в декількох округах довго не могли порахувати голоси. Власне, лише діяльність правоохоронних органів, які чітко взяли ситуацію під контроль, забезпечили охорону, супровід документів і членів комісій, дала можливість нормально порахувати голоси, і ситуація не переросла на суспільний конфлікт. Ми гідно довели справу до кінця, нехай і зі спізненням на декілька днів, але зате з чіткими печатками, підписами, збереженими бюлетенями та підсумками виборів.

«У КОЖНОГО, ХТО ПРИХОДИТЬ ДО ПАРТІЇ, Є ЯКІСЬ ПИТАННЯ»

— Як ви можете пояснити такі низькі результати на Дніпропетровщині пропрезидентського блоку «Наша Україна — Народна самооборона» — лише 6%? Особливо, якщо порівнювати їхнiй із результатами Партії регіонів, яка отримала 48% голосів або БЮТ, який зумів збільшити підтримку виборців до 21%? Що це — недовіра до керівництва облдержадміністрації чи до політики Президента?

— Я гадаю, що це залежало від людей, які представляли нашу партію в області, від того, наскільки їхню роботу було скоординовано і консолідовано. Говорімо чесно — в Дніпропетровській області так і не з’явилося за останні роки гідного представництва «Нашої України». Партію не представлено якимись яскравими особистостями, відомими й авторитетними в області. Не хочу образити Віктора Гноєвого (керівник обласної організації НС-НУ. — Авт. ) — він дуже порядна людина, але навколо потрібно було зібрати команду авторитетних людей — промисловців, аграріїв, інтелектуалів. Вийшло, що два роки цим ніхто не займався — лідера не було. І до моменту, коли я приїхав, рейтинг був ще гіршим. Політична сила, власне, була «розмитою». У той же час Юлії Тимошенко потрібно віддати належне — у неї добрі місцеві лідери, дуже активні, які не жаліючи сил займалися виборами. І не за три тижні до початку кампанії, а за рік, за півтора року. Вона готувалася до виборів, шукала людей, вона їх підтримувала. Будь-яка партія сильна тоді, коли є не лише авторитетні люди, але й коли ця партія дає їм захист, можливості на рівні місцевих рад. Говорімо чесно — у кожного, хто приходить до партії, є якісь питання: хтось хоче щось побудувати, щось створити. У одного — готель, у іншого — завод, компанія бухгалтерська, аудиторська, юридична і кожен сподівається, що партія дасть йому додаткові можливості. А для того, щоб у партії були можливості, вона має бути представлена у відповідних органах. Але коли її методично викинули звідусіль, то їй дуже важко дати людям якісь стимули. Зрозуміло, що в Партії регіонів і в Блоку Юлії Тимошенко тут було більше можливостей. Пройде час, півроку або рік, подивимося, як тут зміниться «Наша Україна». Я гадаю, що з моїм приходом з’явиться багато додаткових можливостей, і люди потягнуться до нас. Я кажу не в тому значенні, щоб партія займалася корупцією, однак, існує багато життєвих ситуацій, коли потрібна підтримка — прийти на сесію, відстояти в комісіях райради, міськради, облради, допомогти в узгодженні документів у встановлені законом терміни. Тобто, про партію потрібно піклуватися і партійці не повинні відчувати, що вони покинуті й нікому не потрібні.

«ДНІПРОПЕТРОВСЬК ЦІЛКОМ МОЖЕ СТАТИ ТУРИСТИЧНИМ ЦЕНТРОМ»

— Ви вже говорили про значення Дніпропетровської області, її потенціалу загалом для України. Як ви почуваєте себе в ролі глави регіону, яким свого часу керували Л. Брежнєв, В. Щербицький, П. Лазаренко, Ю. Єхануров та інші відомі люди?

— Почуваю себе цілком упевнено. Бо працював у чотирьох урядах і чудово знаю, що таке виконавча влада і як організувати роботу. До цього в бізнесі багато працював. Просто визначаєш підходи, береш трьох—чотирьох людей, на яких ти спираєшся, ставиш конкретні завдання й терміни. І контролюєш дуже жорстко всі етапи, які потрібно пройти. Розпорошуватися я не буду — це всі вже тут зрозуміли. Вся команда в облдержадміністрації працює, як годинник. Навіть аварія з вибухом газу показала, що при добрій координації можна гори перевернути. Шкода лишень, що на таких прикладах доводиться доводити. Слава Богу, зараз починається «мирне» життя. На цьому тижні в мене заплановано декілька серйозних нарад з питань модернізації роботи котельних і теплових мереж у Дніпропетровській області. Я хочу зробити бюджет наступного року таким, щоб люди відчули, що як би не зростала ціна на газ, а тарифи залишаться на колишньому рівні. Але не за рахунок того, що ми їх дотуємо, а тому, що ми поміняємо технологію теплоенергетики. Тобто поставимо нове обладнання, де ККД не 25%, а вже 75%, поміняємо теплотраси й самі принципи управління галуззю. Інша проблематика — це летовище. Я розумію, що це завдання стратегічне, але хочу зробити справжній європейське летовище. З новим архітектурним вирішенням, велике, світле, на 2,5 тисячі пасажирів на годину — це величезний потік. Десяток ресторанів, паркінги, готелі, дьюті-фрі — це три— чотири тисячі робочих місць, які додатково з’являться в місті, плюс транзитний потік, будівництво. І це не лише в плані підготовки до «Євро-2012» — такий регіон, як Дніпропетровщина зобов’язаний мати подібний аеропорт. Тоді тут з’являться туристи, бізнес. Далі запланував наступного тижня нараду з питань містобудування в Дніпропетровську. Хочу подивитися бюджет міста й зрозуміти чим я можу бути корисним у плані фінансування таких завдань, як реконструкція та розширення доріг із одночасною заміною зливової каналізації та освітлення вулиць. У той же час необхідно вирішити питання ремонту фасадів старовинних будівель і їх освітлення, ремонту під’їздів і дворів. Тобто зробити так, щоб місто, коли їдеш вночі вулицями, світилося. Потрібні дві-три пішохідні зони, одна дуже серйозна — з ресторанами, з бутіками. Тільки це з’явиться, в місті будуть туристи. Ще одне завдання, про яке я сьогодні говорив зі своїми заступниками — це майданчики під готелі. Не з’являться в місті 8—10 добрих готелів — значить, воно назавжди залишиться сірим промисловим центром України. Багатим, але сірим. Адже Дніпропетровськ цілком може стати туристичним центром. Мати таку набережну й не використати її — просто гріх. Потрібно подивитися вздовж набережної, що твориться на перших поверхах будівель і вирішити, що там буде в перспективі. Не завадило б прибрати доісторичні об’єкти, які псують обличчя міста. Адже їдеш — ліворуч Європа, праворуч — Радянський Союз. Хотілося б піти від цього.

«У МЕНЕ ПОЗИЦІЯ УНІКАЛЬНА — Я МОЖУ ГОВОРИТИ ТЕ, ЩО ДУМАЮ»

— Чи вдалося вам подолати антипатію дніпропетровських урядовців і депутатів, і яким чином складаються відносини з органами місцевого самоврядування?

— Я не бачу тут ніяких проблем. Міський голова Дніпропетровська Іван Куліченко — людина прагматична та зважена. Коли йдеться про перспективи міста, то ніяких сумнівів немає, що ми однодумці. Він хоче, щоб місто було гарним і я того ж хочу. Коли питання стоїть про співпрацю з правоохоронними органами, тут я жорстко даю зрозуміти, що ніхто не гратиметься. Голова області — це голова області. Якщо не буде порядку, то більше нема про що говорити — або я не на своєму місці, або ви не вмієте працювати. Слава Богу, прокурор області чоловік дуже шанований, авторитетний та серйозний. Він розуміє, що потрібно працювати командно й наводити в області порядок. Начальник УВС також бажає, щоб система працювала без збоїв. Що ж до обласної ради, то перші істерики, які були, пройшли, тому що люди розуміють — рано чи пізно потрібно приходити сюди і якось спілкуватися. Свого часу глав районних адміністрацій прилаштовували за квотами від партій і замість того, щоб займатися соціально-економічними питаннями, вони гралися в політику. А коли повстало питання про те, чим ви, хлопці, окрім політики можете займатися, то виявилося, що нічого іншого люди не вміють. І коли я їх повигонив, поїхав до Президента і доповів, то всі інші різко задумалися: потрібно далі в політику гратися чи займатися проблемами людей. Що стосується міських голів, то це люди шановані, багато хто по два — три рази обрані. Я до них також із повагою ставлюся, але зазначив, що час займатися справою. Розумію, що є на кого спихати всі проблеми — міськради вам працювати й жити не дають. Але ви — всенародно обрані: або ви показуєте свою позицію, або підіграєте міськраді і тоді нам не по дорозі. Якщо у вас є здорова позиція щодо розвитку міст, то я ваш союзник. Нещодавно почав дивитися розрахунки по газу, по теплу — борги в багатьох колосальні. Наприклад, у Нікополі — 13 млн. гривень. Я запропонував вкласти 40 млн. у реконструкцію тепломережі, адже тоді борги нагромаджуватися не будуть, не буде таких втрат тепла, витрата газу в 4 рази, а електроенергії в 10 разів скоротиться. І вони, мабуть, уперше побачили, що наші стосунки можна перевести в прагматичне русло. Те ж саме щодо доріг, лікарень — гроші тільки по області «розмазуємо», а реально не вирішуємо жодної проблеми. Я їм сказав: готуйтеся, хто захистить кращі проекти — спробуємо «нарізати» кращий рядок у обласному бюджеті. Підемо цільовим методом — не сотні проектів, а десять, але закінчених. Тому, чесно кажучи, я сьогодні не можу сказати, що мені хтось заважає жити та працювати. Навіть якщо хтось і хотів зачепити та вкусити, а немає за що. Ні земель тут у мене немає — нічого. І не прошу. Ніхто не може сказати, що я звертався з якимись проханнями — ні міські голови, ні голови районів. Щодо цього недоброзичливцям не поталанило. А в мене позиція унікальна — я можу говорити те, що думаю і показувати пальцем на тих, хто не чистий на руку.

«ТРЕБА ПОВЕРТАТИСЯ ДО СИСТЕМИ, КОЛИ КОЖНОГО ДЕПУТАТА ЛЮДИ ОБИРАТИМУТЬ ПЕРСОНАЛЬНО»

— Як ви ставитеся до ідеї проведення дострокових виборів до місцевих органів влади?

— Такі вибори потрібні. Я бачу на прикладі Дніпропетровської області, що це пішло б на користь. Чимало міст отримали класичну ситуацію — у мера завдання будувати й показати, за що його обрали, а у міськради як бізнес-структури завдання максимально швидко розпродати й купити все що можна й при цьому ні за що не відповідати. На жаль, пропорційна система дала можливість пройти до рад людям, яких у місті практично ніхто не знає. Президент абсолютно правий, що треба повертатися до системи, коли кожного депутата люди обиратимуть персонально. До місцевих рад має прийти, я б сказав, розумна частина населення. Дуже важко переконувати людей готуватися до проведення «Євро-2012», коли в тебе різні з ними інтереси. У мене інтерес дороги зробити, готелі, аеропорт, а в депутатів бажання іншого плану — придбати якомога більше земельних ділянок, поторгувати ними. Як правило, починають будувати на цих ділянках зовсім інші об’єкти, що не мають відношення до туризму, а призначені для отримання швидкого прибутку. Я говорив з багатьма представниками середнього бізнесу в Дніпропетровську й багато хто з них незадоволений ситуацією, що склалася в місцевих органах влади. Вони розуміють, що пускати вибори на самоплив більше не можна. Я вважаю, вони не самі підуть у депутати, а профінансують адекватних людей, які відстоюватимуть інтереси міста. Щоб мер у місті був би мером, а бюджет формувався інакше. Я весь час наводжу приклад Одеси: продавши три-чотири хороших ділянки, вони отримують додатково половину бюджету. Тільки продавати їх треба обов’язково з аукціону. На отримані гроші можна здійснити ремонт доріг, відремонтувати десятки фасадів і дворів. Нехай на цьому й зароблять свої 20—30%, але вирішать міські проблеми. А коли продають поза аукціонами за три копійки, то втрачають усе при цьому — ні місто нічого не отримує, ні депутати як слід заробити не можуть. Живуть якось «по-містечковому». Словом, зміни потрібні, але рішення про дострокові вибори прийматимуть усе одно нагорі. Можливо, після того як змінять Конституцію.

— Деякі ваші соратники говорять про доцільність створення у Верховній Раді «широкої коаліції» з участю Партії регіонів. Для вас як дніпропетровського губернатора це, напевно, зняло б багато проблем у відносинах з обласною радою?

— Ви знаєте, багато чого зміниться після того, як у Президента знову з’являться ті повноваження, яких він позбувся з вини О. Мороза. Через ту бездумну конституційну реформу, якої він домігся. Одна з умов, що стоятиме на порядку денному після відкриття сесії Верховної Ради й обрання спікера, це те, що має бути проголосований пакет з десятком пропозицій, які чітко закріпляють реальний розподіл повноважень. Це закон про Кабмін, де розмежовується відповідальність уряду й Президента, закон про скасування депутатської недоторканності, закон про місцеві адміністрації та місцеве самоврядування, де на обласний рівень будуть повернуті всі повноваження за призначенням територіальних керівників. Тобто губернатор узгоджуватиме призначення всіх — начальника податкової, митниці, міліції й так далі. Це колосальний ресурс. Далі буде проголосовано закон про статус суддів і судоустрій, де ще раз буде прописано, хто призначає на посади, тобто Президент. Знаю, що ще обговорюються зміни до Бюджетного кодексу, де на рівень районного й обласного керівництва повернеться більшість бюджетних повноважень. Сьогодні все вирішує Київ, а після ухвалення цього закону зміниться вся бюджетна система держави. Усі ресурси залишатимуться в регіонах, і вони самі їх розподілятимуть. Не в Києві чиновник, а глава області подаватиме подання до обласної ради, яка розподілятиме кошти на конкретні проекти. Тоді добиватися виділення коштів треба буде не в Мінфіні, а на рівні області. Це змінить усю фінансово-бюджетну ідеологію країни. Президент це чітко розуміє. Ну й, звісно, будуть внесені зміни до податкової системи. З’являться додаткові податкові повноваження у місцевих адміністрацій. У Європі місцеві податки становлять левову частку в місцевих бюджетах. Там це потужний важіль впливу на бізнес. Коли цей пакет законів буде проголосовано, він радикально змінить відносини в країні. І після цього буде подана кандидатура прем’єра від ключових партій, які підтримають цей пакет законів. Зрозуміло, що Президенту набагато ріднішою й ближчою є демократична коаліція. Він насамперед розраховуватиме, що Юлія Тимошенко підтримає такий пакет законів. Що стосується конкретної конфігурації коаліції, то на це запитання я не можу відповісти. Хоч би яку думку я висловив — обов’язкового когось зачеплю. У цій ситуації не хотілося б підливати олії у вогонь з регіонального рівня — воно й так там, угорі, важко зростається.

ВИСНОВКИ ПІСЛЯ ВИБУХУ

— Чи будуть покарані винні у вибуху газу на житломасиві «Перемога», де загинуло 23 людини й півтори сотні сімей залишилися без житла? Крім того, які зроблено висновки, щоб трагедія не повторилася?

— Я не втручаюся в роботу прокуратури, яка займається розслідуванням причин вибуху й ступенем провини керівників «Дніпрогазу». Хоча б тому, що їхній захист може звинуватити мене у втручанні в сам перебіг слідства. Що стосується висновків, то я вже казав, що рішення має прийняти РНБО України. Перший варіант — слід передати газові мережі в оренду цим компаніям років на 15-20, але в умовах оренди чітко прописати зобов’язання щодо інвестування, з графіком платежів. Якщо ти орендуєш, то ми гарантуємо, що ці мережі ніхто в тебе не забере, але ти, у свою чергу, щороку вноситимеш на модернізацію певні суми. Потрібні тверді інвестзобов’язання, й ці гроші будуть закладені в тарифі. Поки буде загроза, що мережі відберуть, — ніхто кошти не вкладатиме. Другий варіант — так, як зробили Угорщина, Болгарія, Словаччина. Вони здали газові мережі в оренду, тільки терміни різні. А в Західній Європі мережі взагалі продали компаніям, які займаються постачанням газу, але поставили їх у жорсткі рамки. Якщо не справляєшся — продавай. Я обговорював це питання з власниками «Дніпрогазу». Вони ставлять одне й те саме запитання — яким є майбутнє газових мереж в Україні, які залишаються в державній власності. Просто треба спочатку визначитися з цим основним питанням на рівні нашого керівництва, а решта, як то кажуть, справа техніки.

«ШВИДШЕ ЗА ВСЕ, Я ТУТ ЗАЛИШУСЯ НАДОВГО»

— У Дніпропетровську ходять чутки, що вас скоро повернуть до Києва — або для роботи в уряді, або в Секретаріат Президента. Чимало людей звертають увагу на те, що область часто відвідує Ю. Єхануров, який називає себе корінним дніпропетровцем…

— Я розмовляв з Президентом з приводу того, що ведуться розмови про моє повернення до Києва. Але водночас на Дніпропетровщині я почуваюся незалежним, мені легко працювати. І Президент погодився зі мною — швидше за все я тут залишуся надовго. Для мене це колосальний досвід, керувати такою областю. Мені 32 роки, й це той вік, коли декілька років можна попрацювати в регіоні без шкоди для державної кар’єри. Далі видно буде. Адже через сім—десять років мені буде всього сорок, а нинішнім керівникам держави 60—70. Вони будуть йти, а такі, як я, прийдуть їм на зміну. Якщо ти нормальна людина, в тебе є перспектива зростання, як у бізнесі, так і в політиці. Взагалі, я не стверджуватиму, що за два місяці вже відчув себе дніпропетровцем. Довго я жив у Харкові, там починав свій бізнес, очолював одну з найуспішніших компаній у регіоні. Харків’яни досі записують мене у своє земляцтво в Києві. У той же час, усі мої родичі з Хмельницької області, я там допомагав і дороги будувати, й школи, й церкви. Тому мене записують і в хмельницьке земляцтво. Запрошують і у вінницьке земляцтво, оскільки звідти родом мій батько. Але своїм вважають і в Одесі, де багато доводилося працювати в ролі міністра транспорту. А Дніпропетровськ я лише починаю розуміти, починаю жити цим містом, займатися його проблемами. Я бачу хороший бізнес, людей, з якими приємно працювати. У них багато грошей, вони намагаються будувати. Я думаю, що збереться хороший клуб — я, мер міста, тверезомислячі, неголодні депутати, бізнес, який хоче творити. Якщо збереться такий клуб, то за два-три роки ми здійснимо декілька вартих уваги й перспективних проектів. Іноді на вихідних їжджу з друзями за кордон — люблю побродити яким- небудь європейським містом. Найулюбленіші місця — Амстердам, Мілан, Рим. Ці міста я знаю не гірше за українські. Там є на що подивитися й що запозичити, і над цим варто працювати.