Чергова реорганізація

Мета програми — підвищення інвестиційної привабливості вугільних підприємств — безсумнівно актуальна і вимагає негайного вирішення. Я не маю наміру агітувати і доводити необхідність залучення недержавних інвестицій. Про це говорить критична ситуація, що склалася у вугільному комплексі.

Я хотіла б проаналізувати підходи до реорганізації, запропоновані Мінпаливенерго, і запропонувати свій погляд на їхні наслідки, оперуючи конкретними цифрами.

Програма передбачає об’єднання холдингових компаній та їхніх дочірніх підприємств із різним рівнем рентабельності в державні підприємства. На другому етапі ці підприємства корпоратизують із переглядом статутних фондів і передадуть на приватизацію. Іншими словами, пропонується з’єднати рентабельні підприємства із збитковими і таким чином балансувати економічні пропорції.

Автори програми мотивують доцільність реорганізації холдингових компаній та їхніх дочірніх підприємств таким чином.

По-перше, тим, що значна кількість підприємств не завершили корпоратизацію, не зареєстрували випуск акцій, багато помилок у формуванні статутних фондів.

По-друге, необхідністю концентрації власних внутрішньогалузевих інвестиційних ресурсів. Необхідність концентрації обумовлюється тим, що кожне окреме вугледобувне підприємство не має достатнього економічного потенціалу, є неконкурентноспроможним, витрати на виробництво вугільної продукції перевищують доходи від її реалізації. Здійснюють фінансові трансакції, які значною мірою збільшують вартість кінцевої продукції.

По-третє, на думку авторів, у збалансованому підприємстві підсумовують обсяги виробітку з різними витратами виробництва і, таким чином, усереднюється собівартість, що створює можливість більш наблизити її до реальних цін і встановити тверді тарифи на вугільну продукцію. Передбачається, що нівелювання витрат дозволить знизити навантаження на бюджет і зменшити дотаційність вугільної галузі.

Запропонована програма та її мотивування викликали у мене цілу низку запитань. Чому автори програми передбачають, що «збалансоване» вугільне підприємство, до складу якого входить, наприклад, одна рентабельна шахта і ціла низка збиткових підприємств, зацікавить потенційних інвесторів і якою ж буде ціна такого симбіозу?

Якщо з’єднати тих, «хто не має економічного потенціалу», то яким чином він з’явиться тільки від їхнього «з’єднання»?

Як можна передбачати зниження навантаження на бюджет за рахунок перерозподілу фінансових потоків і прибутків тих небагатьох вугільних комплексів, які ще якось самостійно заробляють гроші на розвиток, виплачують заробітну плату і покривають свої витрати виробництва?

І, нарешті, чи не призведе перерозподіл фінансів на користь слабких до цілковитої збитковості вугільної промисловості, адже результат від поєднання ложки меду з бочкою дьогтю всім відомий.

Хочу навести деякі конкретні дані на прикладі Луганської області. Вугільна промисловість області — це виробничий комплекс із 200 підприємств, у тому числі 58 шахт, об’єднаних у 8 холдингових компаній.

Заборгованість із заробітної плати становить 494 млн. грн., за 2002 рік вона збільшилася на 36млн. Тільки три холдингові компанії — «Ровенькиантрацит», «Краснодонвугілля», і «Свердловантрацит», який уперше за останні десять років став на ноги, — погасили заборгованість минулих років із заробітної плати за рахунок власних коштів. То яким чином, якщо об’єднати їх із нерентабельними, можливе погашення боргів із заробітної плати, і що буде з цими компаніями, якщо їхні доходи від господарської діяльності будуть перерозподілені на користь неліквідних. І це при тому, що 23 шахти області є банкротами. У моєму округу в ДХК «Донбасантрацит» із шiсть шахт п’ять банкротів.

Як можна говорити про зниження навантаження на бюджет унаслідок реорганізації, якщо вугільна галузь області отримала минулого року тільки 483млн. грн. бюджетних коштів, що становить 29% від обгрунтованих холдинговими компаніями обсягів. У тому числі на КВ отримали 79 млн. грн. із запланованих 91 млн. І це при тому, що знос шахтного фонду становить близько 70%. Яким чином може здійснюватися його оновлення, якщо перерозподілити навантаження з бюджету на ці кілька шахт і компаній, що мають мовою програми «збалансований економічний потенціал».

Ще раз хочу повторити: необхідні нові підходи на законодавчому рівні до залучення недержавних інвестицій. Конкретну програму дій не запропонувати в рамках однієї статті. Необхідна робота професіоналів на всіх рівнях управлінських і господарських структур. Але кілька пропозицій я хотіла б висловити й обговорити…

До кожного вугледобувного і вуглепереробного підприємства повинен бути індивідуальний підхід. Необхідна обов’язкова передприватизаційна підготовка підприємств і при цьому можлива, у разі необхідності, реорганізація холдингових компаній. Виділення з їхнього складу дочірніх підприємств, з яких доцільно передавати в недержавну власність контрольний пакет акцій. Виділення дочірніх підприємств холдингiв, щодо яких приватизація не доцільна, з їхньою подальшою реорганізацією. Для цих підприємств найбільш актуальна проблема списання і реструктуризації боргів із неліквідних шахт і підприємств-банкротів. У цьому випадку доцільна реструктуризація, що передбачає першочергову й обов’язкову виплату заборгованості із зарплати та соціальних виплат, списання інших боргів і передачу горизонтів на баланс холдингових компаній і державних об’єднань.

Необхідно реально втілити у життя програму «Українське вугілля», затверджену Кабінетом Міністрів України 2001 року. Для цього доцільно відродити некомерційні конкурси, скасовані у період тільки грошової приватизації з метою наповнення бюджету.

Зважаючи на найгострішу необхідність залучення інвестора у вугільну галузь, насамперед необхідно створити на законодавчому рівні пільгові умови для інвестора. Такими умовами можуть бути не перегляд статутних фондів холдингових компаній та їхніх дочірніх підприємств, а продаж акцій інвестору за ціною пільгової підписки аналогічно з продажем працівникам приватизовуваних підприємств (50% від номінальної вартості). Передача інвестору в довірче управління пакету акцій, закріплених за державою, з обов’язковим їхнiм подальшим продажем за пільговою фіксованою ціною.

Обов’язковою умовою приватизації повинна бути взаємна відповідальність держави й інвестора щодо технічного переобладнання вугільного комплексу, обсягів виробітку й освоєння нових горизонтів. Бюджетні дотації на капітальні вклади й інвестиційні проекти повинні здійснюватись з кожного окремого підприємства вугільного комплексу в розмірі, пропорційному частці державного пакету акцій. Необхідні бюджетні асигнування, що перевищують вказану частку, повинні здійснюватись на поворотній основі за принципом пільгового кредитування.