Чергові з голосів
У наступному році утримання апарату ВР обійдеться платникам податків у більш ніж 800 мільйонів гривень. Однак далеко не завжди свої безпосередні депутатські обов’язки власники мандатів виконують сумлінно. У стінах вітчизняного парламенту досить часто відбуваються містичні речі. Наприклад, при зареєстрованих у залі 240 депутатах голосують 300 з «хвостиком». Ці процеси підтверджують правоту крилатої фрази екс-парламентарія Олександра Волкова про те, що в Раді голосують усім: руками, ногами та іншими, куди більш пікантними, органами тіла.
Ось і днями, під час гострих дискусій навколо прийняття законопроекту про визнання Голодомору 1930-х років актом геноциду українського народу, народні обранці з різних таборів публічно виявляли своє невдоволення з приводу «містичної» роботи системи «Рада». Наприклад, нашоукраїнка Руслана Лижичко заявила, що вона натискала кнопку «за» затвердження закону, однак потім її голос на табло так і не висвітився. Комуністи, які виступали категорично проти затвердження закону «Про Голодомор», навпаки, парирували, мовляв, як відсутні в залі бютівці (мова йшла про Юлію Тимошенко) можуть голосувати за цей проект. Депутати чудово знають формулу, як, наприклад, святкуючи день народження в Дніпропетровську, можна брати участь в законотворчих процесах країни шляхом голосування. Насправді все просто. Безпосередньо перед початком пленарного засідання черговим депутатам здаються всі картки членів тієї або іншої фракції. Далі — спритність рук і, якщо так можна сказати, ніякого шахрайства. Проходить голосування, черговий роздає картки прогульників, і їхні сусіди голосують одночасно й за себе, і за відсутніх колег. Таку практику, на жаль, можна назвати укоріненою традицією вітчизняних «слуг народу».
Проте симулювання голосування з боку членів тієї чи іншої фракції — півбіди. Непокоїть інший бік медалі, а саме, м’яко кажучи, брехливі статистичні дані, які публікуються на офіційному сайті Верховної Ради. Останній, найбільш свіжий, приклад. У понеділок лідер БЮТ святкувала свій день народження на батьківщині — в Дніпропетровську. У вівторок та середу лідер опозиційної фракції свого імені була відсутня в сесійній залі. Однак на сайті ВР у графі: «Реєстрація депутата» навпроти прізвища пані Тимошенко 28 і 29 листопада чітко написано: «Присутня». Проте, задля справедливості, варто відмітити, що Юлію Володимирівну навряд чи можна віднести до розряду постійних прогульників, чого не можна сказати про регіонала Ріната Ахметова. Про те, що «перша людина» в Донбасі, м’яко кажучи, рідкий гість у ВР, знають всі: і парламентарії, і журналісти, акредитовані у ВР. Однак сайт Ради на запит про відвідування депутатом Ахметовим пленарних засідань видає інформацію, яка свідчить про те, що він в період з червня по кінець листопада пропустив тільки дев’ять сесійних днів...
Зазначимо, що приведені приклади — крапля в океані прогулів власників депутатських мандатів. Насправді кількість народних обранців, які ігнорують пленарні засідання, набагато більша. У зв’язку з цим виникає закономірне питання: за яку роботу ми, платники податків, (за чий рахунок нардепи користуються цілим кошиком різного роду привілеїв й отримують зарплату, що перевищує дохід парламентаріїв окремих європейських країн) утримуємо народних обранців? Адже нарівні з регулярними прогулами сесійних слухань багато хто зі «слуг народу» не виконують й інші свої безпосередні обов’язки. Так, наприклад, за півроку роботи Ради п’ятого скликання депутат від «Нашої України» Руслана Лижичко не розробила ні єдиного проекту закону, у той час як її колега по фракції Володимир Стретович за шість місяців написав 34 законопроекти.
Нарівні з цим, парламентарії з різних фракцій проявили завидну солідарність під час затвердження кошторису витрат ВР на наступний рік. Діяльність апарату Ради 2007 року обійдеться платникам податків у 801 млн. 758 тисяч гривень. Із держбюджету народні обранці на своє утримання, зокрема, планують виділити кошти на:
— законодавчу діяльність — 482 811 тис. грн.;
— організаційне, інформаційно-аналітичне й матеріально-технічне забезпечення своєї діяльності — 106 225 тис. грн.;
— організацію та проведення офіційних прийомів — 1 802 тис. грн.;
— візити депутатів Ради за кордон — 8 800 тис. грн.;
— створення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи органів законодавчої влади — 8 372 тис. грн.;
— обслуговування своєї діяльності — 92 232 тис. грн., у тому числі на утримання автобази — 28 643 тис. грн.;
— діяльність інституту законодавства — 9 080 тис. грн.;
— управління адміністративними будівлями — 46 747 тис. грн.;
— діяльність парламентської їдальні — 2 562 тис. грн.;
— управління житловими будівлями — 5 млн. грн.;
— оплату готельного комплексу «Київ» — 200 тис. грн.
Парламент також витрачає 65 751 тис. грн. на фінансову підтримку санаторно-курортного комплексу Управління справами Ради; 22 млн. грн. на освітлення діяльності депутатів Ради в засобах масової інформації; 10305 тис. грн. на утримання парламентської періодики та 3 455 тис. на капітальний ремонт житлового фонду Ради.
Окрім того, парламентарії вирішили встановити річні витрати на забезпечення одного депутата паперово-канцелярським обладнанням — 480 грн., письмовим набором — 160 грн., міським, міжміським телефонним зв’язком — 4 650 грн., міжнародним телефонним зв’язком — 15 000 грн.
Для порівняння: на виконання своїх повноважень 2005 року Верховна Рада затвердила витрати в сумі 478,6 млн. грн. Отже, напрошується дуже сумний висновок: витрати парламентаріїв з кожним роком істотно зростають, чого не скажеш про кількість, а головне — якість роботи, що виконується ними.
