Чернетка для президента

Прихід до влади Віктора Януковича знаменується низкою ознак. По-перше, Янукович переміг свого головного опонента — Юлію Тимошенко — із дуже незначним відривом — близько 3,5% голосів. По-друге, він не набрав навіть 50% голосів тих, хто прийшов на виборчі дільниці, — так сталося вперше в новітній історії України. І по-третє, Янукович переміг у меншості регіонів, зокрема, він зазнав поразки в столиці. Таким чином, ми можемо говорити про фактор «браку легітимності» у президента Януковича. Добре це чи погано для держави?

Очевидно, тут є і позитиви, і негативи. Звісно, той факт, що за лідера Партії регіонів проголосувала меншість українців, спричиниться до загострення суспільної зневіри й депресії. Окрім того, цей фактор аж ніяк не сприятиме зовнішньополітичній ефективності Віктора Федоровича.

Але, безумовно, можна зробити й деякі позитивні висновки. Найперше — незначний відрив переможця від другого кандидата є свідченням демократичності країни, і це, беззаперечно, плюс. Це в Білорусі та в Росії відрив владного фаворита від опозиціонера становить 50 — 60% голосів, для цивілізованих країн така ситуація є нехарактерною.

По-друге, оцей «брак легітимності» Януковича об’єктивно штовхатиме його до діалогу, до порозуміння з виборцями, які його не підтримали. Тобто Янукович, так би мовити, приречений проводити політику поміроковану, політику порозуміння. Така вихідна позиція дуже корисна для України, тому що саме державна політика взаємопорозуміння та примирення дуже потрібна країні для консолідації, для залагодження тих протиріч, які почасти існують об’єктивно, а почасти — штучно розпалені політиками (політиками низького штибу). Тобто, якщо ми говоримо про нову парадигму розвитку держави, то саме Янукович справді міг би зробити (або принаймні розпочати) те «перезавантаження», яке б зробило Україну більш консолідованою, соборною, а отже, — і модерною.

Інакше кажучи,, об’єктивно у Януковича був шанс (почасти він зберігається), щоб, незважаючи на брак освіченості, на кримінальні обставини його юності та молодості, незважаючи на негативне сприйняття його величезною частиною суспільства після помаранчевої революції — незважаючи на все це, увійти в історію як президент, що об’єднав країну.

Що для цього йому потрібно зробити? Найперше — йому потрібно було одразу після виборів припинити агресію, припинити боротьбу. Взагалі, це дуже дивно, що Партія регіонів після перемоги посилила риторику протистояння, риторику боротьби. Це дуже примітивна політика, яка, по-суті, маргіналізує Януковича.

По-друге, Януковичу (якщо він хоче увійти в історію нації як видатний президент, а не як російський посіпака і не як Ерік Кох) потрібно було би одразу стати на національну платформу, не принижувати ні себе, ні президентську посаду цією ганебною запопадливістю перед Кремлем щодо питання Чорноморського флоту, російської мови, газотранспортного консорціуму. Це, образно кажучи, для виборців «помаранчевого» електорату просто жахливий сон, що не закінчується: Януковича обрали, а він все розвиває і розвиває антиукраїнські, по-суті, гасла. Тобто це теж не додає Януковичу ознаки влади нової якості. Тут не може не виникнути серйозна підозра, що в оточенні Віктора Федоровича є персоналії, які дуже хочуть перетворити свого формального лідера із глави суверенної держави на фактичного кремлівського намісника (і намісника, до того ж, недолугого, а отже, — легко керованого) на берегах Дніпра.

Я вважаю, що дуже правильно було б, наприклад, чітко заявити, що Україна — це Європа, це європейська країна. Це б не зашкодило Януковичу абсолютно, але було б добрим сигналом для тих виборців, які за нього не голосували. Ось, з іншого боку, можна навести таку ілюстрацію. Після встановлення результатів виборів Януковичу зателефонував, ще до інавгурації, Обама. Дуже тепло його привітав президент Європейського Союзу. Зараз є інформація, що на інавгурацію приїде від ЄС високий представник з питань безпеки та зовнішніх відносин баронеса Кетрін Ештон, тобто це дуже високий рівень. Як ви гадаєте, всім цим посадовцям дуже подобається Янукович? Навряд чи. Але є режим виборчої кампанії, а є режим роботи із уже обраним президентом. І поведінка в цих періодах має бути дуже відмінна. А від того, як себе поводить Янукович, у мене взагалі таке відчуття, що він досі не зрозумів, що він глава держави. Або ж — він не знає, що з цією перемогою робити.

Все ж, хоч як це парадоксально, із Януковичем ми маємо шанс на нову, якіснішу парадигму розвитку України. Але, у той же час ,обмеженість самого Януковича та його оточення не дає можливості цей шанс реалізувати. У всякому разі, поки що.