А чому б не спробувати?

Останнім часом Україна веде більше активну політику на дипломатичному фронті з питань деокупації наших територій. В чому це проявляється, днями розповів міністр закордонних справ Дмитро Кулеба:  

«Ми зосереджені на трьох речах. Перша — це наступальна дипломатія. Це означає, що не ми чекаємо, поки Росія щось запропонує або спробує нав’язати, а пропонуємо, ініціюємо, створюємо ситуації, на які вимушена реагувати Росія, а не навпаки. ...Ми підвищили статус української делегації і ввели до неї нових членів, очікуючи на взаємність з боку Російської Федерації і змушуючи їх такими чином теж демонструвати інтерес  до діалогу і пошуку рішень. Ми ввели до її складу представників окремих районів Донецької і Луганської областей з числа внутрішньо переміщених осіб, задаючи, по суті, новий стандарт роботи.

Другий елемент — це посилення міжнародного тиску. З початку моєї каденції в березні ми спільно з німецькими і французькими партнерами відновили «нормандський» діалог на рівні міністрів — до цього він два роки не відбувався. Окрім того, відбувся візит масштабної делегації до Берліна, де ми поговорили з міністрами оборони, закордонних справ ФРН і зовнішньополітичним радником канцлера Німеччини. Українська делегація також побувала в Парижі.

Третій елемент — це різка активізація просування питання Криму на міжнародній арені. Ми зараз дуже серйозно працюємо над тим, щоб вивести Крим з тіні, тому що забувати про нього жодним чином не можна!» (ukrinform.ua).

І ще керівник МЗС додав: «Я б сказав, «Мінськ» ще не вмер, але Україна тримає його на німецько-французькому апараті штучної вентиляції легень. Вибачте за чорний гумор. ...В межах реформи децентралізації це вже набагато більше (з приводу компромісів щодо Донбасу. — Ред.), ніж Донецьк і Луганськ мали до 2014 року. Плюс є закон «Про особливості місцевого самоврядування...», де можуть бути запроваджені якісь додаткові елементи з огляду на специфіку регіону, в якому такий тривалий час іде війна. Але я можу гарантувати на сто відсотків, що навіть без особливого статусу у громадян на цих територіях у складі України буде у тисячу разів більше прав і ресурсів, ніж нині під окупацією Російської Федерації».

Поки всі ініціативи української сторони наштовхуються на протидію Москви, яка звинувачує Київ у тому, що українська сторона не виконує свої зобов’язання по Мінським домовленостям, зокрема не виконує комюніке «норманського саміту», яке було підписано лідерами України, Росії, Франції та Німеччини в Парижі в грудні минулого року. Також Кремль продовжує стару пісню про «внутрішній конфлікт», намагаючись посадити за один стіл українську сторону з так званими представниками «ДНР/ЛНР». За інформацією різних телеграм-каналів, відносини між кураторами цього питання з обох сторін (керівника Офісу Президента України Андрія Єрмака з українського боку та заступника глава Адміністрації Президента РФ Дмитра Козака з російського) стали прохолодними. Прямого контакту, як це було раніше, наразі немає, відповідно просування питання Донбасу гальмується ще більше.

Хоча, як ми вже підкреслили, українська сторона намагається діяти активно. Тут можна згадати і нещодавню заяву першого заступника голови делегації України в Трьохсторонній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі, віце-прем’єра Олексія Резнікова про те, що для відновлення територіальної цілісності й забезпечення гарантій незалежності України необхідно повернутися до Будапештського меморандуму 1994 року і розпочати проведення відповідних консультацій, спочатку — без участі РФ, яка порушила свої обов’язки за цим меморандумом агресією проти України. Але в арсеналі вимог української сторони під час переговорів могли б бути ще деякі козирі, враховуючи, в тому числі, активізацію питання Криму. Про що йдеться?

Днями колишній керівник української делегації і представник в Трьохсторонній контактній групі в Мінську Євген Марчук написав у ФБ: «А чому б зараз не спробувати?». Йдеться про ініціативу Євгена Кириловича, коли на черговому засідання ТКГ в грудні 2018 р. він запропонував ОБСЄ розпочати контроль в акваторії Керченської протоки, Азовського і Чорного морів. «На ТКГ Є. Марчук звернувся до ОБСЄ з пропозицією негайно розпочати постійний моніторинг безпекової ситуації в акваторії Керченської протоки, Азовського і Чорного морів, нагадав, що мандат СММ ОБСЄ розповсюджується на всю територію України, отже, й на Крим, й на ділянки українсько-російського кордону. Й запропонував встановити постійний пункт моніторингу СММ ОБСЄ в Керчі», — написала тоді перший заступник голови Верховної Ради Ірина Геращенко у себе в ФБ.

На підтвердження слів Євгена Марчука, коли йдеться про українсько-російський кордон, процитуємо 4-й пункт Протоколу за результатами мінської зустрічі 5 вересня 2014 р., підписаний представниками ОБСЄ, України та РФ, і опублікований на сайті ОБСЄ у ніч на 7 вересня 2014-го: «Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації». Тобто це те, що українська сторона може вимагати від ОБСЄ та Москви, адже відповідний пункт прописаний в «Мінську-1».