Чому вони ображаються,

«День» уже докладно розповідав читачам про ухвалу Парламентської асамблеї ОБСЄ (див., наприклад, номери за 03.07.09 та 11.07.09), яка покладає політичну відповідальність за початок Другої світової війни за поділ Європи між агресивними державами на два толітаритарні режими — нацистсько-гітлерівський та сталінський. Здавалось би, важко тут щось заперечувати (хіба що задля справедливості не можна не відзначити далеко не «миролюбну» роль у тих подіях таких лідерів західних демократій, як Чемберлен і Далад’є, які прагнули домовитися з Гітлером і теж несуть свою частку відповідальності за Мюнхенський зговір).

Проте дивує агресивно-роздратована реакція на документ Парламентської асамблеї ОБСЄ Ради Федерації Росії — верхньої палати найвищого законодавчого органу цієї держави. У затвердженій щойно заяві ця поважна державна інституція нашого північного сусіда розцінює позицію, відображену в рішеннях Асамблеї як образливу для честі й гідності Росії, ба навіть провокаційну. Що, власне, тут вражає? З подібного роду шовіністичних декларацій дуже чітко простежується політико-ідейна спадковість нинішньої російської влади: вона вважає себе прямою наступницею «сталінської», імперської лінії в історії країни й за жодні злочини «вождя народів» відповідальність брати на себе не збирається (використовуючи думку геніального росіянина Льва Толстого, це означає, що важка, ганебна хвороба, що тягнеться ще з минулого й душить суспільство, ще аж ніяк не подолана — «День» нещодавно цитував ці слова Толстого з його статті «Николай Палкин»). Отож, коріння у дерева сучасної російської влади — тоталітарне.

«День» звернувся до шановних експертів газети з проханням прокоментувати заяву Ради Федерації Росії.

Росія — це водночас бранка й творець неосталіністської міфології

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників:

Резолюція ПАРЄ (а перед цим, нагадаю, була резолюція Європарламенту, яка ототожнювала комунізм із фашизмом) — це ще вельми м’який за змістом і за формою документ. Адже під червоним прапором із серпом і молотом замордовано значно більше людей, ніж під червоним прапором із свастикою. І якщо СС та гестапо мають, скажімо, першість за числом знищених у Європі євреїв, то впевнене друге місце посідає ОГПУ/НКВД/МГБ; а от стосовно нищення українців ситуація зворотна. Але резолюція веде мову тільки про сталінізм, а не про більшовизм як такий, тому у чинної російської влади була чудова нагода відхреститися від найбрутальніших злочинів тоталітарної системи, натомість оголосивши перемогу над нацизмом наслідком народного героїзму, проявленого всупереч цій системі. Тим більше, що саме так і було насправді — якщо не на 100%, то на 80%. Маршал Костянтин Рокоссовський незадовго до смерті сказав журналістам: «От коли ми, командувачі фронтами, навчилися дурити цього кремлівського мудака, тоді й погнали німців геть».

Реакція ж російських можновладців була найбезглуздішою з усіх можливих з погляду нормальної людини, але цілком логічною з урахуванням того химерно-міфологічного світу, в якому живе і Кремль, і, на жаль, переважна більшість росіян (соціологи засвідчують — понад 60% вважають, що СРСР самотужки був здатен перемогти, що для обізнаної у військово-політичній історії ХХ століття людини звучить анекдотично). Ядром цієї міфологічної системи є твердження, що «хороший» тоталітаризм (більшовизм) переміг «поганий» тоталітаризм (нацизм) у добу, коли демократія виявилася ні на що не спроможною, і тому світ мусить бути довіку вдячний «хорошій» диктатурі, а методи цієї диктатури не гріх брати на озброєння й сьогодні. Наслідки такої неототалітарної настанови ми мали змогу спостерігати рік тому у вигляді агресії проти Грузії; боюся, що ближчим часом матимемо нові прояви цієї незагоєної російської соціально-психологічної і політичної недуги.

Парадокс ситуації полягає в тому, що раціональними засобами довести носіям міфологічної свідомості їхню неправоту неможливо (ані Сахарову, ані Солженіцину, ані іншим найвидатнішим російським же правозахисникам, історикам та письменникам це так і не вдалося). Ефективно вилікувати Росію від синдрому агресивного неосталінізму може тільки масштабна політична катастрофа, яка, на жаль, неминуче зачепить і сусідні держави, а тому нам слід називати речі своїми іменами й уміти ставити на місце адептів диктатури.

Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України:

— Україна має вітати історичне рішення ОБСЄ, що прирівнює злочини сталінізму до злочинів нацизму. Це рішення прецедентне, історичне та юридично виважене, але прийняте, на мою думку, із запізненням. Україні, звичайно, необхідно вітати рішення ОБСЄ, оскільки ми є країною, яка найбільше постраждала від сталінізму, більшовизму, комунізму. Це вже не кажучи про Голодомор, про який ми багато знаємо. Починаючи з 20-х років діяли продзагони, які викачували всі продукти та вбивали українських селян. Інтелектуально-духовний потенціал України — письменників світового класу, діячів культури, духівництво — теж винищували. Більше того, в рамках сталінської кампанії чистки Червоної армії страждали українські військові.

Джеймс Мейс свого часу сказав, що ми живемо в постгеноцидному суспільстві: нині ми на собі відчуваємо втрату генетичного інтелектуального матеріалу. Повторюся, ми повинні схвалювати це рішення й підкріплювати його науковими, історичними та публіцистичними статтями.

Слід зазначити, що це питання зрушило з мертвої точки тоді, коли почали шукати матеріальні докази вини більшовицької системи проти українців при організації Голодомору. Необхідно розпочати слідство, зібрати об’єктивні факти та провести суд над комунізмом, який має бути так само категорично засуджений, як і нацизм. У сусідній країні сталінські злочини виправдовуються, але ми маємо протистояти цьому. Тільки коли комунізм засудять, молодь виховуватиметься в демократичному ключі.

Ігор ЛОСЄВ, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА:

— Відбувається битва не за історію, а за політичне домінування на континенті. Росія хоче посісти особливе місце на континенті, спираючись на нібито беззаперечні заслуги перед людством. Насправді ганебно знаменитий пакт Молотова-Ріббентропа відкрив дорогу до війни. Без цього пакту Гітлер не зміг би напасти на Польщу, не зміг би розпочати бойові дії в Європі. З точки зору історії й документальної бази в цьому випадку нічого заперечувати не можна.

Позиція України має бути наступною: захищати історичну істину, не піддаватися залякуванню та шантажу, погрозам, які є звичною методикою досягнення цілей імперських держав. Реагувати на такі абсурдні заяви російського законодавчого органу означає просто не шанувати себе. Вони можуть робити скільки завгодно заяв, але є рішення Європейського парламенту і Організації з безпеки й співробітництва в Європі з приводу тотожності таких явищ, як сталінізм, фашизм, нацизм і комунізм. Російська заява свідчить про те, що Росія залишилась імперською державою, що не подолала своє минуле і продовжує існувати в системі тоталітарних координат.