Чому їм вдалося. Приклад Польщі

В Україні часто кивають на швидкі та комплексні реформи в Польщі, яка за розміром ВВП є дев’ятою серед країн Європи, люстрацію кадрів, нещадну боротьбу з корупцією, рішучу декомунізацію історичної пам’яті тощо. Але чи все однозначно у ставленні поляків до сьогоднішнього політикуму, як функціонує демократія і які реформи могли б бути корисними для України. Про це «Дню» розповіла Ірина ВЕРЕЩУК — міський голова Рави-Руської з листопада 2010-го по лютий 2015 року, зараз — стипендіат програми Польсько-Американської Фундації Свободи імені Лейна Кіркленда й голова Міжнародного фонду Dobroteamfund.

У листопаді 2013 року, будучи міським головою, вона повела своє місто в Європу — на знак протесту проти уряду Януковича, який відмовився інтегрувати країну у ЄС, офіційно заявила на міському віче та направила до Європарламенту прохання укласти Угоду про асоціацію між ЄС та територіальною громадою міста Рава-Руська. Зазначимо, цей крок було зроблено у рамках міжнародного права — право громад на подібні дії прописано у Європейській Хартії місцевого самоврядування. Зараз Ірина Верещук є слухачем Національної школи державного управління у Польщі, знайомиться з роботою міністерських відомств, владних інститутів, неурядових організацій і здобутками польських реформаторів.

«У НАС ПРОЦВІТАЄ ПАТОЛОГІЧНА НЕДОВІРА ДО ВЛАДИ»

— У чому головні відмінності польського й українського політичних процесів?

— Ми різнимося за низкою принципових позицій, які перш за все належать до царини розвиненості політичної і правової культури. Наприклад, у нас процвітає патологічна недовіра до влади, хоча це — найважливіше, підвалина демократії. У Польщі немає такої відстороненості та злоби на свій політикум, можливо, через більшу розвиненість інституцій контролю і тиску, внаслідок чого над владою висить постійний «дамоклів меч» умовного вотуму недовіри від суспільства.

Друге — реформаторський процес став можливим завдяки добрій волі політичного керівництва, яке розуміло, що суспільне добро є важливішим від особистого. Професура й експерти, котрі взялися за втілення «шокової терапії», не шукали легких грошей, поставили інтелект і результати вище за самозбагачення. Вважаю, що в Україні політична корупція процвітає від комплексу меншовартості, нерозуміння, що до влади мають приходити з великою метою, а не з вузьколобим інтересом. Це було закладено клановою олігархією, яка сформувалася в 90-х рр., а сильним постатям, глибам державницького масштабу не дали суттєво вплинути на процес.

У Польщі сильний механізм покарання винних, немає «кишенькового законодавства». Політичні скандали широко висвітлюються пресою, суд не є упередженим. Немає такого, коли, умовно кажучи, твої однокласники обіймають державні посади, і ти їх використовуєш у своїх цілях.

«ТОЧКИ ЗРОСТАННЯ — МАЛЕ ТА СЕРЕДНЄ ПІДПРИЄМНИЦТВО»

— Зараз у Польщі на слуху нашумілі нововведення «Права і справедливості», зокрема, зміни до законодавства щодо ЗМІ та процес навколо Конституційного Суду. Чи дійсно побоювання поляків і європейців є обґрунтованими та є тенденція до надмірної концентрації влади?

— Почну з того, що тріумф «Права і справедливості» — цікавий прецедент для Польщі. Вперше за всю історію незалежності влада опинилася виключно в руках однієї політичної сили. Завжди був баланс і певна рівновага. Тепер не буде місця виправданням «цей міністр назначений за квотою не нашої партії», в руках «ПіС» — усі важелі влади, а справа суспільства — контролювати процес. До слова, у Польщі громадські інститути, неурядові організації, НДО — дуже розвинуті.

Нинішній уряд реалізовує реформи, які обіцяв. Так, це викликає багато критики в таборі опозиціонерів, хоча вона не зовсім виправдана. А останнє, своєю чергою, розбурхує міжнародну критику — теж не завжди змістовну. Одне із суперечливих питань — це зміни до закону про ЗМІ, згідно з якими уряд здобуває більше контролю над державними медіа. Але уряди контролювали державні інформресурси й раніше: ті ніколи не були вільними від політичного впливу. Однак зовні видається, ніби тут обмежують свободу слова. Це не так. Приватні медіа ніхто не чіпає, а їх у Польщі більшість. Якщо новий закон, який затвердить уряд (наразі схвалено тільки поправки), торкнеться і приватних ЗМІ, тоді варто буде непокоїтися.

Звичайно, уряд «Права і справедливості» не можна назвати євроскептично налаштованими, але зараз вони акцентують увагу на національному суверенітеті, комунікації з іншими країнами регіону, претендують на лідерство у Центральній та Східній Європі.

— За підрахунками The Economist, Польща за темпами розвитку може претендувати на звання економічного лідера Європи. Чим зумовлено такий стрімкий розвиток господарства країни?

— Точки зростання — мале та середнє підприємництво, велика увага приділяється аграрному сектору. Завдяки цьому сформувався міцний середній клас. Також вони відкрили свою економіку для великих інвестицій, їм повірили інвестори. Наприклад, Німеччина та США розміщують у них свої підприємства. Для них діють правила вільних економічних зон, тобто нульова ставка податку для перших двох років. Бальцерович лібералізував економіку, відпустив все у вільне плавання, залишивши тільки монополію на основні галузі економіки. Така модель показала значну ефективність, вони єдині у 2008 році вийшли з кризи із приростом ВВП. Злотий є твердою валютою, що зумовлено грамотною політикою польського Національного банку, відповідальність якого за інфляцію та девальвацію строго прописана у Конституції. Цікаво, що у Основному законі Польщі також прописано, якщо сума боргових запозичень досягає 2/3 валового внутрішнього продукту — більше позичати й укладати додаткові зобов’язання не можна.

«ПОЛЯКИ ГОЛОСУЮТЬ ВИКЛЮЧНО РОЗУМОМ І ПРАГМАТИЗМОМ, МИ Ж, ЧЕРЕЗ СВОЮ КОРОТКУ ПАМ’ЯТЬ, — ЕМОЦІЯМИ»

— В Україні слово «реформи» вже має саркастичну конотацію, багато сказано про їхню необхідність і невідкладність, але системні проблеми не усуваються. Які перетворення у Польщі ви б хотіли виділити?

— Реформа децентралізації — послідовна і глибока.  Почали зі гмінної реформи, тобто на самому низькому рівні повноваження було передано за принципом субсидіарності, який є основним принципом у Європі, крім народовладдя і демократизації. Якщо я у своєму місті можу забезпечити школу, то я це роблю, і ніхто мені не розповідає, як, хто і що має робити. Вони чітко вивели фінансову систему місцевого самоврядування з-під юрисдикції держави. Держава спілкується з місцевим самоврядуванням тільки у вигляді делегованих повноважень, на які передбачає кошти виключно за рахунок позбавлення частини повноважень і, відповідно, коштів міністерств. Важливо, що більше держава ні на що не впливає — на міського голову міста, будь-якої гміни чи іншої адміністративно-територіальної одиниці не має впливу ні воєвода, ні староста.

Ще 20 років тому для них це було дивиною, сьогодні — абсолютно нормально, хоча воєвода може перевірити акти, які видають органи місцевого самоврядування, і їх скасувати. Зараз в Україні ведеться дискусія чи може майбутній префект мати таке право. У Польщі так, і експерти кажуть, що це не є узурпацією влади, адже будь-яке рішення воєводи гміна може оскаржити у суді, який там незалежний від інших гілок влади і, як правило, стає на позиції гміни, бо це їхнє рішення. Тому гарантоване правосуддя — фундамент функціонування і місцевого самоврядування також.

Хоча дискусії продовжуються. Зараз у Польщі розглядають концепцію відходу від органів місцевого самоврядування, і переходу до фінансування напряму, як вони це називають, «позажандовним», тобто неурядовими організаціям. Це дасть можливість затягувати до активності більше людей в регіонах і унеможливити зловживання коштами на рівні міста.

Значною проблемою залишається медицина. Є ризик втрати 700 мільйонів євро цільового кредиту від Європейського Союзу,  якщо концептуально вона не буде узгоджена. Невирішеним питанням залишається вугільний басейн Шльонські, де постійно страйкують шахтарі. Впливові у Польщі профспілки їх підтримують, продовжують йти величезні дотації з бюджету, але все це проїдається.

Загалом реформи у Польщі були системними, але недовгими. Рік-два, і вони почали працювати. Бо, як вони кажуть, це є виправданим, і науково доведено, що кожна реформа має так зване вікно можливостей, граничну межу у два роки. Дуже шкода, що у нас так затягують з реформами. Виняток — реформа поліції, яка здійснювалася у Польщі п’ять років.

В освіті значне досягнення — у впровадженні двох пріоритетних напрямків у школах. Перший — державна програма досконалого вивчення англійської, що дає свої результати — молодь вільно володіє нею. По-друге, комп’ютерні технології. Держава піклується про людський потенціал та інвестує в інтелект.

Вразило також ставлення до політики. Вони голосують виключно розумом і прагматизмом, ми ж, через свою коротку пам’ять, — емоціями.

«УКРАЇНІ ВКРАЙ ВАЖЛИВО ОСМИСЛЮВАТИ Й АНАЛІЗУВАТИ ПОДІЇ 90-х»

— На вашу думку, чому Україна «тупцює на місці»? Які історичні та політичні причини цих руйнівних процесів?

— Сьогодні вкрай важливо осмислювати й аналізувати події 90-х, щоб дати відповіді на запитання: як так сталось, що ми маємо сьогодні окупований Крим, маємо сплюндровану Донецьку та Луганську області, де гинуть щодня люди, мільйони стали переселенцями. На мою думку, це сталось тому, що всі ці роки ми імітували зміну системи влади, жили за пострадянською інерцією, намагаючись не чути і не бачити, як псевдополітики грабують, нищать, позбавляють майбутнього нашу державу. Ми поволі втрачали здатність до діалогу між собою, втрачали довіру до тих, кого обирали, віддаючи владу у руки людям, які політично, морально, духовно не були готові брати на себе відповідальність за прийняті рішення. Ми вибираємо, а на другий день — ненавидимо. Треба розвинути в собі почуття відповідальності та контролю. Ми і є держава. Нам потрібна якісно нова логіка політичного процесу, загальнонаціональний діалог, на основі якого зможе почати створюватись нова політична система. Без цього жодні реформи дієвими не будуть.