Чотири помилки Руху
1. Рух виник на хвилі мітингового ентузіазму, коли боротьба з Системою була головним завданням демократичних сил. Але, зробивши чималий внесок у руйнування старого ладу, він виявився абсолютно не готовим створювати новий. НРУ так і не зміг стати авторитетною структурою, яка б очолила процес державного будівництва.
2. Розкручуючи на всі лади шлягерну якийсь час пісеньку антикомунізму, рухівці виявилися заложниками комуністичної ідеології, оскільки потребували існування останньої. Рух став дуже схожий на КПУ. Та ж непримиренність до опонентів, мітинговщина, скандалізм і жорстка тоталітарна модель керівництва. Різниця лише в знаках, але не в принципі. Рух втратив моральне право називатися демократичною організацією.
Показова боротьба, яка велася навколо приєднання України до Міжпарламентської асамблеї СНД. Ліві і праві пішли «стінка на стінку». Комуністи виявилися організованішими, вони домоглися свого й... нічого не трапилося. Адже всі чудово розуміли, що МПА є суто декоративною структурою й ніякої ролі не грає. Хлопці випустили пару, похизувалися перед виборцями й розійшлися до чергової «розборки». У цьому весь Рух, у цьому вся КПУ.
3. Рух виявився неспроможним зробити свою ідеологію привабливою в очах виборців частково через слабкість і еклектичність такої, частково ж у зв'язку з негнучкістю його керівників. Свого часу комуністична номенклатура, щоб утриматися при владі, перехопила у своїх конкурентів ідею незалежної української держави. Рух став на позиції відвертого націоналізму. Це стало справжнім подарунком «центристам» Кравчуку й Кучмі: лякаючи людей «бандерами» й «червоною загрозою», дуже легко було власну безідейність представити у вигляді рятівної третьої сили, яка одна може вивести Україну на шлях процвітання. Рух же виконував роль масовки в політичних спектаклях, поставлених за чужими сценаріями. Бездарна політика його лідерів призвела до того, що для багатьох незалежність стала асоціюватися з убогістю, демократія — з клановістю й корупцією, український патріотизм — з націоналізмом і русофобією. Результатом стала повна дискредитація національної ідеї.
Як же такий могутній рух прийшов до таких жалюгідних результатів? Тому сприяла четверта причина, що полягає у відсутності ефективного механізму внутрішньопартійної демократії. Рух захворів на вождизм. Слова і вчинки В.Чорновола були для правовірного рухівця істиною в останній інстанції. Вірність Руху була можлива лише як відданість особисто В'ячеславу Максимовичу. Не можна заперечувати величезного впливу покійного лідера на політичну ситуацію в країні. Але останніми роками він сильно здав. Основою для вироблення партійного курсу став не глибокий і всебічний аналіз, а суб'єктивні уподобання та антипатії вождя. Відсутність чіткої ідеології не могли приховати малозрозумілі лозунги типу «Потрібні зміни» або «Бандитам — тюрми!»
Криза, що давно назрівала в Русі, призвела 26 лютого до розколу, що закінчився через тиждень повним розривом. Зіткнулися два підходи до основоположних питань структури, діяльності й місць Руху в сучасному світі, а тому навіть загибель В.Чорновола не могла покласти край розколу цієї колись могутньої організації.
Часи мітингового романтизму минули. Потрібні нові лідери, нові ідеї й нові партії. Подивимося, чи зможуть керівники обох Рухів пристосуватися до ситуації, що змінилася. Інакше їх витіснять із підмостків політичної сцени на гальорку. Принаймні бажаючі зайняти політичну нішу, що звільняється Рухом, уже визначилися.
