Чи можна уявити, щоб хтось в Iзраїлі поставив біля свого офісу пам’ятник Гітлерові?
Спорудження нового пам’ятника Й. Сталіну біля будинку обкому КПУ в Запоріжжі є незаконним та таким, що суперечить суспільній моралі, є очевидним викликом усім інститутам незалежної Української держави. Викликає подив, що місцеві органи влади та прокуратура Запорізької області явно потурають сваволі комуністів і не забезпечують дотримання українського законодавства.
Нагадаємо, що ця історія набула розголосу ще тоді, коли Комуністична партія України оголосила про намір встановити пам’ятник Сталіну в Запоріжжі та організувала збір коштів для втілення цього задуму в життя. Як визнали згодом представники мерії Запоріжжя та керівництва області, жодних обов’язкових процедур щодо погодження таких своїх дій із місцевими органами влади, які передбачають низку експертиз та отримання офіційного дозволу, обком КПУ не здійснював. Тому, за їхніми висновками, встановлення цього пам’ятника ще тоді було незаконним. Зараз дії комуністів повністю повторилися. І що? Де влада?
У цій ситуації викликає запитання той факт, що органи місцевої влади Запоріжжя та області в цілому пасивно спостерігали і знову спостерігають, як керівники обкому КПУ за підтримки ЦК КПУ свідомо порушують діючі правові норми й не лише встановили пам’ятник Сталіну в Запоріжжі в обхід українського законодавства, а й організували його публічне відкриття. Очевидно, що в ситуації порушень законодавства слід було очікувати протестів обласної прокуратури та звернення міської влади до суду з вимогою до КПУ демонтувати незаконно встановлений пам’ятник, а в разі відмови комуністів, організувати його примусове знесення. Але цього не сталося. І суспільство було поставлене перед фактом цинічних та провокаційних дій функціонерів КПУ, які призвели до суспільної напруги та вилилися в конфлікт. Тож разом із комуністами відповідальність за це лежить на органах влади Запоріжжя та Запорізької області, на обласній прокуратурі.
Щодо повноважень та можливостей органів влади в подібних випадках, пригадаємо блискавичний демонтаж у Києві встановленого свого часу на території Бабиного Яру без необхідних погоджень оригінального пам’ятника циганам-жертвам нацистських злочинів у вигляді стилізованої циганської кибитки роботи відомого українського скульптора й архітектора Анатолія Ігнащенка, який вважав за потрібне тим самим удосконалити створений колись ним самим меморіал. Або наведемо нещодавній приклад демонтажу міською владою Полтави закладного каменя на місці, де Полтавською ОДА всупереч позиції міських очільників планувалося встановити пам’ятник гетьману України І. Мазепі. Чи знищення встановленого громадськістю пам’ятного знаку воякам УПА та іншим борцям за визволення України в Харкові. Чому ж у випадку незаконного встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі влада й Феміда продемонстрували повну бездіяльність? Чому така подвійна мораль і таке вибіркове правосуддя?
Безперечно, все це ланки одного ланцюга, виявами і свідками яких ми є останнім часом, коли в найбільше українське свято — День Незалежності, 24 серпня, — влада руками міліції організує блокаду санкціонованої й погодженої демонстрації демократичних сил і тут же заплющує очі на порушення комуністами рішення суду щодо проведення їхнього маршу та мітингу на Хрещатику. Більше того, та сама міліція щільними лавами охороняла порушників закону та судового рішення від незадоволених громадян!
У справі з пам’ятником Сталіну згадаємо про чинний правовий акт, який прямо забороняє комуністичну символіку в Україні. Мова йде про Указ президента України Л. Кучми «Питання щодо використання державних символів України» від 9 лютого 2001 року № 79/2001 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1143/2001 від 26. 11. 2001 р.). Цим указом Кабінетові Міністрів України, окремим міністерствам і відомствам були дані доручення щодо визначення порядку використання державних символів України на період до законодавчого його врегулювання, а також із метою «виховання у громадян поваги до цих символів, запобігання неналежному їх використанню». Поміж іншого, в указі Президента України містилася вимога до органів виконавчої влади забезпечити ліквідацію символів та гасел колишніх СРСР та КПРС під час реконструкції будівель та споруд. Наведемо цей пункт указу повністю:
«4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:
організувати проведення роз’яснювальної роботи серед населення, спрямованої на виховання поваги до державних символів України;
забезпечити під час реконструкції будівель та споруд ліквідацію зображень державних символів колишнього СРСР та радянських республік, гасел КПРС, за винятком випадків, коли зазначені зображення містяться на будівлях та спорудах, включених до переліків пам’яток історії та культури».
Очевидно, значення цього положення указу президента виходить за рамки буквального сприйняття його змісту лише контекстом державної символіки та гасел колишніх СРСР, УРСР та КПРС — КПУ. Адже одіозна постать Сталіна є символом найбільших злочинів доби радянського тоталітаризму, що було, між іншим, визнано й засуджено самою КПРС на ХХ з’їзді партії й колишнім радянським керівництвом. Недаремно в лічені дні після з’їзду по всій території СРСР враз були демонтовані й безслідно зникли пам’ятники тирану. Відповідальність Сталіна за злочини проти українського народу та Голодомор-геноцид офіційно встановлена в Україні в судовому порядку. Нагадаємо, що 2003 року Український парламент назвав, а 2006-го — офіційно визнав на рівні закону Голодомор злочином і кваліфікував його як геноцид українського народу. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва визнав більшовицьких лідерів СРСР і УРСР винними в організації в 1932—1933 роках Голодомору-геноциду в Україні та у вчиненні масового вбивства мільйонів українців голодом. У тому числі суд визнав, що цей злочин, зокрема, вчинив генсек ЦК ВКП(б) Йосиф Сталін (Джугашвілі). Рішення Апеляційного суду Києва про визнання керівників більшовицького тоталітарного режиму винними в геноциді в Україні в 1932—1933 роках набуло чинності. Тож пам’ятник біля Запорізького обкому КПУ — це пам’ятник злочинцю.
Чи можна уявити, щоб хтось в Ізраїлі поставив біля свого офісу пам’ятник Гітлерові? Звісно, що навіть сама ця думка видається божевільною. Але чому щось подібне можливе в Україні?!
ДО РЕЧIІ
Відмінні виміри
...У протилежному кінці Запоріжжя — пам’ятник жертві сталінського режиму
Запорізькі комуністи недавно презентували «співчуваючій публіці» відновлений бюст найодіознішого керівника СРСР — Йосифа Сталіна. А років десять тому в протилежному кінці обласного центру трудовий колектив металургійного комбінату «Запоріжсталь» урочисто відкрив пам’ятник репресованому 1937 року Ісаку Рогачевському — першому директорові заводу. Під його керівництвом на комбінаті ввели в експлуатацію сучасні мартенівські печі, перший в СРСР і єдиний на той час у Європі слябінг. Розвивалася соціальна інфраструктура: металургам будували житло, бази відпочинку, спортивні комплекси й санаторії.
Тому звістка про те, що їхній директор — контрреволюціонер і німецький шпигун, глибоко шокувала колектив заводу. Люди не розуміли, як найдосвідченіший інженер із багаторічним стажем роботи і член компартії з 1923 року міг зв’язатися з іноземною розвідкою.
Насправді ж винен Рогачевський був лише в тому, що мав хороші стосунки з «політичним опонентом» Сталіна — Георгієм П’ятаковим. Копаючи під П’ятакова, НКВС насамперед взявся за його соратників, прагнучи підкріпити свої абсурдні звинувачення проти видного партійця настільки ж абсурдними показаннями «свідків».
Рогачевського починають активно звинувачувати на партзборах. То він не приділяє досить часу виробництву й мало буває в цехах, то приймає на роботу абсолютно ненадійних людей (такими виявилися, наприклад, технічний директор підприємства, головний інженер заводу інструментальних сталей, начальник мартенівського цеху).
«Член заводського партійного комітету — директор комбінату тов. Рогачевський у своїй роботі допустив і продовжує допускати серйозні політичні помилки, які межують із злочинами. Парторганізація настійно вимагає від нього очистити комбінат від ворогів народу і надалі сторожко прислухатися до сигналів партії і робітників», — говориться в резолюції партзборів МК «Запоріжсталь» 1937 року.
А через місяць після цієї резолюції Ісака Захаровича заарештували співробітники НКВС і примусили зізнатися й у шпигунстві, й у зв’язках з ненависним Сталінові Георгієм П’ятаковим.
Ось виписка із протоколу допиту Рогачевського: «Визнаю, що за ініціативою П’ятакова і при прямому його сприянні я зв’язався з німецькою розвідкою (він їздив до Німеччини купувати устаткування для Магнітки, яка будувалася, та Кузнецького металургійного комбінату), за завданням якої вів активну шпигунську і підривну роботу».
Пізніше, правда, з’ясувалося, що протоколи чекісти просто сфальсифікували.
У будь-якому разі, Військова прокуратура СРСР, яка 1956 року (уже після смерті Сталина) додатково вивчила кримінальну справу Рогачевського на прохання його дружини, встановила, що «його свідчення необѓрунтовані і спростовуються матеріалами дорозслідування».
Крім того, «в матеріалах кримінальної справи не виявлено жодного об’єктивного доказу того, що І. З. Рогачевський справді був шкідником, диверсантом, шпигуном і терористом».
У результаті Верховний Суд СРСР на підставі прокурорського висновку скасував свою колишню постанову щодо звинуваченого Рогачевського й за браком у його діях складу злочину слідство у справі припинив.
Але долю людини цим судовим рішенням вже не виправити — 15 жовтня 1937 р., наступного дня після оголошення вироку, Ісака Рогачевського розстріляли як «ворога народу», а пам’ять про нього викреслили з анналів української історії.
Але, незважаючи на всі старання сталінської пропаганди, його заслуг перед комбінатом і містом запоріжани не забули, віддавши їм належне вже в незалежній Україні.
Прикро лише те, що городянам одночасно намагаються нав’язати ще й іншу пам’ять — про Йосифа Сталіна, чий режим знищив мільйони безневинних людських життів.
Громадянський актив Дніпра наполягає:
пам’ятник Сталіну може знищити міжнародний імідж України
Пам’ятник Сталіну, встановлений у Запоріжжі, є загрозою життю громадян, оскільки його можуть знову... підірвати. Статися це може тому, що організатори першого вибуху ще не знайдені, попереджає в своїй заяві координатор дніпропетровської громадської організації «Громадянський актив Дніпра» Андрій Денисенко. За його словами, вдруге установка пам’ятника здійснена всупереч протестам громадськості, засудженню сталінізму в Європі й юридичному визнанню Сталіна винним в організації геноциду українського народу. В той же час, власті проігнорували потенційну можливість нового висадження пам’ятника у повітря. «Це доводить не лише бездіяльність влади та великий вплив комуністичного клану Бабуріна в Запоріжжі, який спекулює на настроях частини ветеранів, але і цілеспрямовану роботу, яка шкодить українській державності», — говориться в заяві. «Пам’ятник катові українського народу в центрі міста козацької слави — це не лише плювок в обличчя мільйонам українців, чиї родичі були знищені злочинним сталінським режимом, але і довгограюча технологія, запущена з метою дестабілізації ситуації в Україні», пояснює далі координатор ГРАДу. За його даними, в Запоріжжі працюють російські політтехнологи, наближені до ФСБ, про шкідницьку діяльність яких ГРАД вже попереджав Президента України і главу СБУ. «Проте, це звернення до цих пір залишається без належної уваги і реагування, — зауважує А. Денисенко. — Замість цього, висадження першого пам’ятника було використане як привід для масових репресій проти активістів патріотичних організацій. Вочевидь, діюче керівництво держави і спецслужб керується іншими міркуваннями, ніж захист національних інтересів». У ГРАДі впевнені, що пам’ятник Сталіну поставили повторно для того, щоб знайти спосіб «знищити міжнародний імідж України і громадянський спокій у нашому суспільстві». У зв’язку із цим відповідальність за можливі інциденти з приводу пам’ятника Сталіну, вважає координатор ГРАДу, тепер «лежить особисто на президентові В. Януковичу та главі СБУ В. Хорошковському».
