Чи «озброїть війна» нашу армію?

Сьогодні як ніколи зрозуміло, хто наш ворог. На тлі агресії з боку Кремля керівництво держави та суспільство приступили до зміцнення обороноздатності та боєготовності Збройних сил України. Сувора реальність підняла на поверхню величезну кількість проблем не лише українського війська, а й оборонно-промислового комплексу. Про ситуацію нині розповідає президент асоціації «Українські оборонні технології» Володимир ГРЕК.

* * *

— Володимире Григоровичу, сьогодні багато говорять про забезпечення Збройних сил України озброєнням, військовою технікою, засобами ураження, а також про терміни їхньої технічної придатності. Та мало хто намагався з’ясувати причини виникнення тих проблемних питань, які нині потребують термінового вирішення.

— На жаль, у попередні роки оснащення вітчизняних Збройних сил новими та модернізованими зразками озброєння й військової техніки здійснювалося безсистемно, повільно, без визначення пріоритетних напрямків розвитку. У війська надходили переважно техніка та майно, призначені не для ведення, а для забезпечення бойових дій, та й то — у незначній кількості. До того ж, фактично з кожною зміною керівництва Міноборони та Збройних сил України мінялися пріоритети розвитку ОВТ, з’являлися нові проекти, не підкріплені ресурсами. Це призводило до неефективного використання бюджетних коштів, виділених на оборону.

До викинутих, по суті, на вітер коштів слід додати і не менш цінний час, згаяний на сумнівні проекти. Адже терміни розробки деяких зразків ОВТ, які із часом виявилися безперспективними, становили від 10 до 20 років. І це тоді, коли світова практика оптимальним визначила час від 2 до 7 років, інакше озброєння вважатиметься морально застарілим.

За найскромнішими підрахунками, усього на проведення дослідно-конструкторських робіт було витрачено близько 80 млн грн.

Останні п’ять років існування нашої армії характеризувалося безглуздим її скороченням до мінімуму, що супроводжувалось масовим знищенням військової техніки та вогнепальної зброї, а також тотальним продажем усього зайвого. Увесь цей час військові експерти дуже дивувалися: чому цілий світ купує наші сучасні танки, модернізовані машини піхоти, бронетранспортери, а сама Українська армія впродовж останніх чотирьох років абсолютно нічого не замовляє?! І це враховуючи, що існує нагальна потреба модернізувати й замінити близько 400 (!) зразків озброєння. Особливо викликало занепокоєння, м’яко кажучи, неточність інформації від колишнього керівництва Міноборони та Генштабу з питань модернізації ОВТ. Так, за їхніми даними, з початку 2011 року було модернізовано 41 літак, 11 вертольотів, 12 кораблів і більше 3 тис. одиниць інших видів ОВТ. За інформацією підприємств, у 2011 році модернізовано лише по одному літаку МіГ-29, Су-25 і Л-39. Дослідно-конструкторські роботи з модернізації вертольотів Мі-8, Мі-24 були не завершені, тому про серійну модернізацію не може бути й мови. У час скорочення чисельності ЗСУ заява про модернізацію техніки могла набути статусу хіба що мрії. Більше того, за цей час Міноборони призупинило розробку і закупівлю вітчизняної техніки, зброї та обладнання. Зокрема, цифрових засобів зв’язку, модернізованих танків «Булат», бронетехніки із сучасними засобами захисту. Державне підприємство «КБ «Луч» ще торік представило на ринок сучасні високоточні протитанкові ракети — «Стугна», «Комбат», «Бар’єр», протитанковий ракетний комплекс «Корсар», який перевершує комплекси провідних світових виробників. Його керована ракета здатна пробити будь-який вид і тип броні на відстані до 2,5 км. Коштує «Корсар» утричі дешевше закордонних аналогів. Тобто Україна може пишатися своєю продукцією. Утім Міністерство купувало лише одиничні зразки, що жодним чином не посилювало обороноздатності армії. Нині стало зрозуміло, чому так відбувалось, чому оборонно-промисловий потенціал України використовувався непрофесійно та безглуздо. 

— Витрати на оборону у зведеному бюджеті держави далекі від того, що необхідно Україні...

— Для ефективного розвитку оборонно-промислового комплексу відповідно до світових стандартів, державне замовлення повинно удвічі-утричі перевищувати обсяг експорту. Нині на експорт іде 94 % продукції ОПК України. Державне оборонне замовлення має становити 8—10 млрд грн, тобто у 10—15 разів більше, ніж зараз. На даному етапі підприємства вітчизняної оборонки і справді мають право розраховувати на серйозні держзамовлення. За оцінками експертів, для підтримки військ у боєздатному стані лише на закупівлю ОВТ необхідно витрачати хоча б 300 млн. дол. щороку.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Справжні випробування у ході силової операції на Сході країни пройшли нові БТР-4Е та БТР-3Е1. Зокрема, броня БТР-4Е витримала прямі влучання з великокаліберних кулеметів та автоматичних гармат, протикумулятивні екрани захистили екіпаж від ручного протитанкового гранатомета, а броньоване скло витримало прямі влучання снайперських рушниць. Зараз у Харкові випробовують малий бронетранспортер «Дозор», потрібний мобільним частинам Збройних сил України і Національній гвардії. Він маневрений, швидкий, може переміщатися будь-якою місцевістю зі швидкістю до 120 км/год, має достатньо сильне озброєння і головне — він значно дешевший від звичайних бронетранспортерів.

Добре під час АТО зарекомендував себе і модернізований танк-Т-64 БМ «Булат». Машина захищена, має високоточну зброю, потужний двигун, нові прицільні комплекси. Прикро, що лише 2 танкових батальйони були переозброєні на «Булат» коли тривали «активні», так би мовити, реформи української армії.

Нинішні події в Україні наочно продемонстрували: урізати військові витрати — це злочин проти держави! Нещодавно Президент України Петро Порошенко висловив переконання, що антитерористична операція, яка відбувається на сході країни, приведе не лише до перемоги, але й до створення нових зразків озброєння, які вже отримали «бойове хрещення».  Держоборонзамовлення буде не тільки оснащувати армію, а й нанесе удар по безробіттю, бюджетному ненаповненню, що має надзвичайно важливе значення для Харківської, Дніпропетровської, Сумської та багатьох інших областей України. Президентське доручення отримав генеральний директор ДК «Укроборонпром»: внести на розгляд Ради національної безпеки і оборони новий варіант державного оборонного замовлення.

— Яка структура в державі має інтегрувати ідеї, визначати задум, пріоритети, розподіляти кошти на цільові програми, першочергові завдання розвитку озброєння та військової техніки?

— Суттєво, щоб усі майбутні державні цільові програми розвитку, утримання та ремонту ОВТ входили до єдиної програми розвитку ЗС України, яка б охоплювала весь життєвий цикл озброєння та мала б єдині пріоритети і мету. На сьогодні в державі поки немає певної структури, яка могла б контролювати та розвивати даний напрямок. Департамент розробок і закупівель озброєння та військової техніки Міноборони, який і є державним замовником, по суті вів не дуже ефективну роботу, не завжди інформував уряд про існуючі в ОПК проблеми. Ослаблена роль була і Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки (ЦНДІ ОВТ) як інституту замовника. Саме зараз нам варто визначити стратегічні комплексні завдання послідовного переозброєння ЗС на нові або модернізовані зразки озброєння. Тому необхідно сформувати спеціальну групу фахівців, яка б вивчила досвід бойових дій на сході країни, узагальнила його, зробила певні висновки і почала активно формувати нову державну програму розвитку озброєння і військової техніки. Нехай це буде, умовно кажучи, «Агентство оборонної промисловості». Усе має відбуватися на державному рівні, як, наприклад, Державне космічне агентство України. Спільно з ведучими підприємствами галузі воно реалізує стратегічно важливі проекти. І головне — на чолі «Агентства оборонної промисловості» має бути керівник-професіонал, який би ніс персональну відповідальність перед Президентом України за комплексний розвиток ОПК, постачання озброєння і військової техніки.

— Втрата українських бойових вертольотів від зброї терористів під час бойових дій свідчить, що проблема протидії ПЗРК для українських вертолітників залишається вкрай болючою...

— Система протиракетного захисту, що убезпечує вертольоти, розроблена і випускається оборонною промисловістю України. Брак коштів на військові потреби триває від часів здобуття нашої незалежності, тобто з 1991 року. Більшість озброєння й оснащення, яке використовують Збройні сили України, виготовлене у 80-х роках минулого століття. Україна нарешті розпочала оснащувати свої вертольоти Мі-24 новим комплексом протидії ПЗРК — «АДРОС». Станція призначена для активного захисту гвинтокрилів від керованих ракет з інфрачервоними головками самонаведення різних видів: «Стінгер», «Ігла», Р-60, Р-73, «Сайдуїндер» та інших. Цю модернізацію проведено вже в ході бойових дій на сході країни. Це свідчить про те, що нова система перешкод ПЗРК ставиться серійно.

— Участь підприємств оборонно-промислового комплексу у вітчизняних виставках, на жаль, була завжди обмеженою. А більшість із них у подібних заходах взагалі не брали ніякої участі. Це не дозволяло повною мірою представляти оборонні й експортні можливості нашої держави.

— Перш за все, необхідно зрозуміти важливість цих заходів для розвитку ОПК. Справа в тому, що активність наших експортерів виключно на зовнішніх виставках не може забезпечити участь і демонстрацію можливостей більшості підприємств України. На сьогодні є рішення уряду щодо проведення в Україні наприкінці вересня цього року двох виставкових форумів, а саме: «Зброя та безпека» й «Авіасвіт». На експозиціях буде представлено нові та модернізовані зразки озброєння й військової техніки Сухопутних військ і Військово-Морських сил, а також засоби захисту, озброєння та спецтехніка для правоохоронних органів і прикордонних військ. Звертаю увагу, що в Україні вперше передбачається продемонструвати можливості вітчизняних підприємств у галузі кораблебудування. У павільйонах Міжнародного виставкового центру «поелементно» покажуть новий український корвет.

Також обговорюватиметься проведення міжнародного семінару з питань державних закупівель ОВТ в Україні та міжнародної конференції щодо військового кораблебудування. На наш погляд, це сприятиме створенню спільних кооперацій і залученню нових високих технологій.