Чи потрібне Україні недержавне пенсійне забезпечення?
В’ячеслав КОПІЙКИН , президент Асоціації недержавних пенсійних фондів України:
— Різні джерела сьогодні говорять про те, що в Україні діє від 100 до 250 недержавних пенсійних фондів (НПФ). За даними Держкомстату, з них 70% — це філіали Пенсійного фонду «Оберіг», що пішли у небуття в 1994—1995 роках, який насправді не був пенсійним фондом і був суто трастовою компанією, а точніше, — споживчим товариством. Приблизно 20 зареєстрованих фондів не працюють, чекаючи більш сприятливих економічних умов або чіткого законодавства. За моїми даними, сьогодні у країні є приблизно 15 досить успішно працюючих пенсійних фондів — принаймні за останні шість років до них не було жодних зауважень з боку податкових служб, вкладників і роботодавців. Можна сказати, що у нас вже накопичено серйозний досвід роботи на цьому ринку, причому досвід досить важкий. Іноді доводиться чути докори у тому, що ми не враховуємо міжнародний досвід й існуючі у світі новації. За моїм переконанням, досвід розвинених економічних систем неприйнятний у наших умовах: звичайно, ми будемо до цього прагнути, однак нинi треба враховувати те, що є у нашій країні.
Чому так довго не приймається парламентом Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення»? Тому що наш законодавчий орган, як дзеркало, відображає настрої у суспільстві, а над населенням досі тяжіє трастова тінь 1995 року. На жаль, суспільство поки не готове сприймати цей закон позитивно (я не торкаюся очевидних недолiкiв запропонованого законопроекту). Багато роботодавців не ризикують вкладати гроші в інститути добровільного пенсійного забезпечення, оскільки не знаходять для цього достатніх гарантій у законодавстві. Для того, щоб до цієї системи увійти, треба мати дуже серйозну мотивацію. Два роки тому ми проводили дослідження, наскільки підприємства готові до сприйняття системи недержавного пенсійного забезпечення. З 1000 опитаних керівників тільки 21% вважає, що над цією пропозицією варто подумати, а решта відразу відкинули цю ідею.
Проте роботу над законом, безумовно, треба продовжити: від створення недержавних пенсійних фондів нам нікуди вже не подітися. У нещодавньому посланні Президента до Верховної Ради і Кабінету Міністрів про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення чітко сказано: встановити правила інвестування пенсійних фондів, які б мінімізували ризики і гарантували прибуток. Над цим і треба працювати. Наша асоціація має намір провести ряд «круглих столів» із залученням підприємницьких структур, роботодавців, великих профспілкових об’єднань — можливо, вдасться створити новий закон, який задовольнить тих, для кого він, власне, і пишеться.
Олександр ТКАЧ , фахівець з цінних паперів СП «Олта капітал»:
— Нам не заважало б звернути увагу на досвід сусідньої Росії, де система недержавного пенсійного забезпечення розвивається вже протягом 10 років. У 2000 році такі фонди інвестували в російську економіку $630 млн. У цей час у Росії їх діє понад 300, причому 90% активів належать шести корпоративним фондам («Лукойл», РАТ ЄЕС, ТНК та інші). У цих фондах розроблено положення про професійні пенсійні системи, відповідно до яких створено солідарні індивідуальні пенсійні рахунки, на які надходять гроші від роботодавців. У той же час роботодавці користуються певними податковими пільгами: без цих пільг їхня участь у недержавному пенсійному забезпеченні втратила б будь-яке значення. Що ж стимулює роботодавців до участі у НПФ? Передусім — це соціальний захист працівників і стабільність кадрів. Серед інших стимулів — внутрішнє інвестування, можливість придбання довічного пенсійного плану за рахунок прибутку підприємства.
На сьогоднішній день найбільшу гарантію працівнику може надати не інвестиційна компанія і не банківська установа, а те підприємство, на якому він працює. На мій погляд, тільки корпоративні пенсійні фонди проб’ють собі дорогу, і люди за ними підуть. Громадяни не вірять фінансово-банківським установам, проте вони вірять своїм роботодавцям.
Григорій ОСОВИЙ , перший заступник голови Федерації профспілок України:
— Ми підтримуємо введення в Україні недержавного пенсійного страхування. На думку Федерації, на даному етапі потрібно невідкладно модернізувати солідарну систему і вводити недержавне пенсійне забезпечення, щоб на цих двох рівнях відпрацювати в перспективі можливість переходу до загальнообов’язкової накопичувальної системи. Цей процес вже йде, хоч він і не набув широкого поширення через відсутність відповідної законодавчої бази. До речі, днями ми повинні виїхати до Москви для ознайомлення з ходом російської пенсійної реформи, включаючи досвід роботи корпоративних пенсійних фондів — «Лукойла» та інших.
Ті два десятки пенсійних фондів, які сьогодні працюють в Україні, доводять, що довіру населення можна відновити. Досвід постсоціалістичних країн — Угорщини та Польщі — показує, що цей процес буде розширятися. Треба передусім відкрити можливості, а скористаються ними чи ні — це вже буде вибір підприємств і працівників, а також профспілок, що беруть участь у цих процесах. Природно, питання фінансової стабільності таких недержавних фондів ще залишаються актуальними, але разом з тим нікчемність нинішнього пенсійного забезпечення все одно буде підштовхувати до пошуку можливих альтернативних шляхів. Платоспроможні підприємства (наприклад, металургійної або атомної галузей) роблять це, навіть не маючи у своєму розпорядженні законодавчої бази. Треба поставити цей напрям їхньої роботи у рамки закону, створити державні органи, що контролюють цю сферу, індикативно фіксувати цей ринок послуг. Держава також повинна певною мірою оберігати такі фонди від можливих ризиків. Недержавне пенсійне забезпечення — це не обов’язок, а шанс. І той, хто захоче цим шансом скористатися, повинен мати законодавчу основу для такої діяльності.
