Чи вдасться попрощатися з уламком Системи?

Сьогодні парламент в першому читання має розглянути законопроект нового Кримінально-процесуальному кодексу. Старий по праву можна назвати антикварним. Був ухвалений ще за радянських часів в 1960 році. Тож, за ним, в тому, числі судили і українських дисидентів.

Новий проект, внесений Президентом, самі регіонали називають «революційним», «європейським», одним словом, компліментів вистачає. І дійсно, у ньому є багато прогресивних норм.

Наприклад, з’являється такий запобіжний захід, як домашній арешт, коли місцеперебування підозрюваного контролюватиметься електротехнічними засобами. Застосовуватиметься він у виняткових випадках, коли стаття КК передбачає за злочин не менше як п’ять років для раніше несудженого. Щодо економічних злочинів застосовуватиметься застава (арешт — лише в разі, коли застави не сплачено).

По-друге, новий кодекс зрівнює всіх учасників процесу — прокурора і захист. Тепер кожна сторона має доводити суду, що є доказом (вини чи невинуватості), а що — ні. З’являється також таке поняття, як угода. Вона може бути з потерпілим або про визнання вини. Кожна з них затверджується судом. В українських судах нарешті мають зникнути металеві клітки. На зміну прийдуть прозорі огорожі з непробивного скла. І ще одне дуже важливе — новий кодекс містить таке поняття, як суд присяжних. Але диявол, як відомо, криється в деталях. Навіть в самих прогресивних нормах є свої мінуси. Про переваги та недоліки нового КПК говорять експерти «Дня».

«ПРИЙНЯТТЯ КОДЕКСУ НЕДОСТАТНЬО, ПОТРІБНО ЗМІНЮВАТИ СИСТЕМУ»

Сергій МАТВІЇВ, адвокат, керуючий партнер ЮК «Кватро-Консалтинг», Львів:

— Прийняття нового Кримінально-процесуального закону, однозначно, необхідне й є вимогою часу. Тобто, незважаючи на те, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс України назвати архаїчним законом буде неправильно, існує необхідність у приведенні кримінального процесу у відповідність до тих принципів і стандартів, які задекларовано Україною в Конституції та взятих на себе міжнародно-правових зобов’язаннях. Зрозуміло, що проект кодексу в процесі прийняття зазнає не одну десятку поправок, проте вже сьогодні слід сказати, що деякі новели справді необхідні. По-перше, як зазначають самі автори, вводиться інститут змагальності, який, поряд із розширенням прав підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а також сторони захисту, дає ширші можливості, зокрема адвокатам для захисту прав та законних інтересів людей, які потребують нашої допомоги.

Водночас необхідно розуміти, що від такого розширення прав сторони захисту каменя на камені не залишиться, якщо органи прокуратури й надалі прямо чи опосередковано керуватимуть слідством і ухвалювати всі або навіть більшість процесуальних рішень. Хоча розуміємо, що слідство не може відбуватися без процесуального керівництва, а цю функцію покладено в проекті саме на органи прокуратури. У світлі цього, для того, щоб змінилося повсякденне життя підозрюваного, на моє глибоке переконання, прийняття кодексу, звісно, недостатньо. Необхідно змінювати систему, за якою слідство фактично повністю підпорядковане органам прокуратури, а дотримання прав людини в Україні залишає бажати кращого.

Разом із тим неможливо не відзначити, що збільшення ролі адвоката у процесі, певне обмеження компетенції органів слідства та прокуратури, новий підхід до формування доказової бази у справі, є необхідним і більш ніж правильним нововведенням.

Переконаний, що найближчим часом ми отримаємо новий процесуальний закон, але шлях його прийняття буде непростим.

«МАЮТЬ БУТИ ТАКОЖ НОВІ ЗАКОНИ — «ПРО АДВОКАТУРУ», «ПРО ПРОКУРАТУРУ»

Віталій БІВАЛЬКЕВИЧ, голова Житомирського обласного відділення Спілки адвокатів України:

— Вважаю, що в новому Кримінально-процесуальному кодексі потрібно було б розширити права підозрюваних, обвинувачених, підсудних. багатьох країнах, зокрема, існує право вибору судді чи суддів підсудними. Бо є досить багато суддів, які не в повній мірі підготовлені до ведення складних кримінальних справ. Тому вибір суддів нібито комп’ютером має зворотний бік. Усе ж варто мати механізм добору їх для розгляду особливо непростих справ. Бо ж підсудні мають право і бажання, щоб вирок виносив компетентний, справедливий суддя.

Щодо порядку залучення адвокатів до справ. Зараз на практиці існує негласний зв’язок між адвокатом, слідчим, суддею, прокурором. Наприклад, у слідчих є список адвокатів, яких він радить підозрюваним чи обвинуваченим. Тут є підстави говорити про можливість корупції. Положення статті 48 нового кодексу мають виконуватися. Варто робити так, як колись було, — вони мають звертатися до юридичних консультацій чи громадських організацій.

Щодо допусків адвоката до свого підзахисного варто було б чітко обумовити дозвіл на побачення без дозволів і обмежень. Не думаю, що на практиці закладена у проекті нового КПК норма реально буде виконуватися навіть в тому обсязі, що закладена. Вважаю також, що розумні строки проведення певних процесуальних дій, утримання під вартою мають бути справді чітко встановлені й вказані.

У проекті, на жаль, нічого, по суті, не змінено щодо застосування суду присяжних, бо нині є норма про обов’язковість двох народних засідателів для розгляду справ звинувачених в особливо тяжких злочинах. Варто все ж враховувати їхню думку. Присяжних має бути значно більше. Це повинні бути справді незалежні особи, має бути встановлено механізм їхнього добору. Цей інститут досі не розроблено, і якщо весь час говорити, що ми не готові до нього, то ніколи цього не буде.

Не встановлено чітких норм щодо оплати праці захисників, призначених державними органами, — за останні роки не пам’ятаю, щоб хтось отримав гонорар за участь у справах. Щодо змагальності, то практика, особливо зараз, складається так, що прокурори в процесах мають суттєву перевагу над іншими учасниками. У моїй практиці було досить багато випадків, коли суд оголошував вирок, який повністю збігався з обвинувальним висновком прокуратури — до коми. Частково це можна пояснити завантаженістю суддів. Але, вважаю, процеси мають відбуватися без тривалих перерв. Наявність їх, на мою думку, є правовим нігілізмом, бо, якщо суд почав слухати справу, він її має закінчити.

Відносно норм про рівні права сторін процесу — то частину 3 статті 22 проекту вважаю дуже важливою. Хоча й у ній є певні недомовленості. Є питання й щодо визначення поняття «законний представник», який може виступати в ролі захисника.

Щодо посилань на застосування практики Європейського суду з прав людини при застосуванні принципу верховенства права і здійснення кримінального процесуального законодавства, вважаю, що правильніше було б положення, що ми маємо її застосовувати, а не лише враховувати, як вказано в проекті.

Необхідно також скоротити строки утримання підозрюваних, обвинувачених, підсудних під вартою. Якщо, наприклад, суд визначив термін утримання під вартою у два місяці, наприклад, то після його закінчення людину треба звільняти.

Є в проекті нова норма, яка дозволяє захиснику відмовлятися від виконання своїх обов’язків із захисту, особливо в разі незгоди з вибраним підзахисним способом захисту, за винятком випадків обов’язкової участі адвоката. Вважаю її потрібною, оскільки буває так, що провина обвинуваченого доказами в справі підтверджується, і заперечення цього не дасть жодного позитиву. Або якщо справа виявляється занадто складною для недосвідченого адвоката.

На мою думку, цей проект буде прийнятий як закон. Звісно, будуть доповнення, зміни, бо є там різні моменти, які цього потребують. Але його потрібно приймати, тому що життя розвивається, суспільство — теж, і в правовому полі мають відбуватися адекватні зміни. Із першого разу його, гадаю, ухвалено не буде. А після другого читання — так. Крім того, після його прийняття мають бути нові закони — «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», які б виходили вже з норм цього кодексу.

«СПОЧАТКУ ПОТРІБНЕ ШИРОКЕ ОБГОВОРЕННЯ»

Альберт ШЕПЕЛЄВ, перший заступник голови Дніпропетровської обласної колегії адвокатів:

— Проблема в тому, що проект Кримінально-процесуального кодексу не обговорювався в професійних колах. Принаймні я про таке не чув. На мій погляд, настільки важливий документ треба спочатку опублікувати, далі провести колективне обговорення й лише потім затверджувати в парламенті. Можу сказати, що новий Кримінальний кодекс України, ухвалений десятиліття тому, вийшов невдалим. Він вийшов великим за обсягом і весь час доповнюється, а треба, щоб кодекс ухвалили, і його можна було не міняти років сто. Те саме стосується й Кримінально-процесуального кодексу. Згідно з тією інформацією, що звучала в ЗМІ, розробники нового КПК пропонують ширше практикувати грошову заставу як запобіжний захід. Але тоді виходить нерівність громадян перед законом. Бідним ніде взяти гроші для застави, а багаті таким чином зможуть уникнути перебування під арештом.

Не зовсім зрозуміла й пропозиція обмежити термін досудового слідства одним роком. З одного боку, це добре, що ще не засуджених громадян не можна буде довго тримати за гратами, з другого — а як бути, якщо під час слідства виявляються дедалі нові епізоди злочинної діяльності, є необхідність проведення експертиз та інших слідчих дій? Cловом, для того, щоб ухвалити якісний кодекс, потрібне широке обговорення за участю працівників міліції, прокуратури, судів, адвокатури та правозахисників. Та й самі громадяни України мають право взяти участь у такому обговоренні, адже в КПК мають бути чітко прописані їхні права.