Чим ми можемо допомогти Росії?

«Гєбєльс відпочиває...», «Після цього пропагандистського блювка які ще треба аргументи на користь ЄС?», «Приклад «об’єктивної» журналістики. Це лише деякі висловлювання відомих українських журналістів та громадських діячів у Фейсбуці — реакція на сюжет в програмі «Вести недели» (телеканал «Россия 1»), розміщений в YouTube, щодо результатів нещодавнього візиту Віктора Януковича в Росію. Саме цей журналіст (ведучий програми, який по повній «изощряется» у висловлюваннях проти співробітництва України з Євросоюзом), відомий ще і тим, що вів пропагандистські передачі на ICTV в 2004 році на користь тодішнього кандидата в президенти Януковича.

Серед іншого Кисельов в програмі «вещает» таке: «Угода про асоціацію — мутна історія. Від підписання Угоди про вільну торгівлю між Україною і ЄС економіка України звалиться, такі галузі, як авіація й космос — зникнуть, а сільське господарство буде вбито. Зона вільної торгівлі з Європою — це пряма здача України і її руйнування. Уряд Україні просто не каже про це своєму народу». А на сам кінець, журналіст взагалі входить в кураж: «Янукович, як ошпарений, навіть не залишившись на запланований нічліг, під ранок полетів додому. Справи в нього — дрянь, лякають уже всюди — і із Заходу, і зі Сходу, а можливості в Києва гідно зробити свій вибір усе менше».

І ще одна реакція із згаданої соціальної мережі громадського діяча Павла Нусса: «Щойно переглянув відео — руки спітніли... На моє переконання, Україна після цього немає морального права й обговорювати питання щодо вступу в МС. Російський політичний бомонд, за шаленою підтримкою «скислих» Кісельйових та на чолі з Путіним принизили не тільки президента Януковича (якого я не поважаю, але він ТАМ представляв Українську державу), а й цілий європейський народ України. Переконаний, Росія тремтить від думки, що Україна все ж таки підпише асоціацію, а згодом вступить до Європейського Союзу».

З російською стороною все більш менш зрозуміло. Є амбіції Кремля відтворити сучасний Радянський союз у вигляді Митного союзу і є залежне федеральне телебачення. Сьогодні Кисельов відпрацьовує на російську владу як колись відпрацьовував на каналі Пінчука на користь Януковича. До речі, не виключено, що інтереси Москви і родини Кучми проти українського президента в даному разі співпали.

А що з українською стороною? Відверто кажучи, вона дає приводи нападати на себе. Хіба була якась інформації про результат візиту Януковича в Росію? Що знало про домовленості українське суспільство?

«Цим сюжетом, м’яко кажучи проявлена нетактовність, — коментує «Дню» регіонал Володимир Олійник. — В такій спосіб дружбу не продовжують, а... Мені було неприємно. Я думаю, було б неприємно і росіянам, якби такі коментарі робили по відношенню до їхнього президента. Це наше право — критикувати власного президента, у них теж є таке право, але по відношенню до свого президента. Такі речі вже виглядають як істерія, тому що, відверто кажучи, план, який починався ще в 2009 році із газово-політичною угодою Тимошенко (спонукати до Митного союзу і вирішити питання з українською ГТС), не спрацьовує. Тому, звичайно, сьогодні у когось здають нерви. У нас є свої національні інтереси. Сьогодні вже ніхто не скаже, що Янукович проросійський президент. Якщо комусь із сусідів не подобається самостійна політика України, це їх проблеми».

Сюжет російського телеканалу можна в тому числі розглядати як реакцію на непоступливість української влади на переговорах в Москві. До речі, як тільки загострювалися російсько-білоруські стосунки, аналогічні сюжети демонструвалися і по відношенню до президента Лукашенка. І як тільки вдавалося знаходити компроміс з вигодою для Росії, тон телевізійних програм одразу змінювався. Так про що все-таки домовилися чи недомовилися президенти України і Росії в Москві?

«Просування в переговорах є, але не таке, яке б хотілося, — продовжує Олійник. — Справа в тому, що сторони стояли на крайніх позиціях: вони у Митний союз, а ми в Євросоюз. Але є розуміння, що треба зближатися. Наприклад, щодо української газотранспортної системи, це може бути оренда. Все може бути (?! — Ред.). Нас, в свою чергу, цікавить ціна на газ, орендна плата Чорноморського флоту, ефективність використання земель ЧФ, бо відомі випадки, коли території здаються в суборенду тощо. Крім того, не треба забувати, що переговори з Росією йдуть на фоні переговорів Україні з Євросоюзом. Напевно, Росія хвилюється, тому що Україна є вагомими гравцем. За нас борються всі. Тепер нам треба поборотися за себе. А це значить рухатися до стандартів — в ЄС. Звичайно, не втрачаючи дружніх стосунків з Росією. Митний союз без України не досягне своїх цілей, тому що це той потенціал, який приблизно рівняється потенціалу колишнього Радянського союзу. Причому, просто шляхом об’єднання територій, передачі частини суверенітету, це не має робитися. В Європі, наприклад, цей суверенітет передається на умовах консолідованого прийняття рішень. У Митному союзі привила зовсім інші. Є старший брат (більша частка Росії), а всі інші мають все менше і менше. Це далеко нерівноправне об’єднання. Тому треба шукати варіанти. Ми вважаємо, що можемо зробити місток між Євросоюзом і Митним союзом».

А що опозиція? А опозиція, тим часом, умовно кажучи піднімає «повстання». Днями лідери опозиції — Арсеній Яценюк («Батьківщина») та Олег Тягнибок («Свобода») — повідомили, що розпочинають всеукраїнську акцію «Вставай, Україно!». За їх словами, акція розпочнеться у четвер у Вінниці. У п’ятницю пройдуть мітинги в Ужгороді, а в суботі — у Львові. «Наступний тиждень пленарний, і ми працюватимемо у ВР. А після цього у не пленарний тиждень у нас знову заплановані поїздки. До середини травня ми плануємо об’їхати всі регіони України, і завершити нашу акцію маршем у Києві, на день Європи», — сказав Яценюк. У свою чергу Тягнибок запевнив, що метою даної акції є вимога відставки президента Віктора Януковича, боротьба за соціальні та економічні права українців, а також визначення кількості протестно налаштованого населення, яке в майбутньому буде готовим боротися за свої права більш радикально.

Опозиційні політики кілька місяців тому повернулися з мітингів в регіонах. Їх результат на виборах — це довіра громадян. То, можливо, варто шукати інші методи роботи. І взагалі — чи розуміють в опозиції зовнішні небезпеки, які постають перед Україною в умовах відсутності єдності всередині держави? «Єдність в Україні може бути лише тоді, коли всі будуть дотримуватися Конституції і законів України, — говорить представник «Батьківщини» Сергій Соболєв. — Коли можна по команді Януковича будь-якого депутата парламенту позбавити мандату, коли можна лідерів опозиції кидати у в’язницю за політичними мотивами (це визнає світ), про яку єдність може йти мова? Янукович думає, що це йому допоможе перемогти на президентських виборах. Я переконаний, що ні».

А що стосується безпосередньо сюжету Кисельова? «Це сюжет із майбутнього. Що очікує Україну вразі вступу України у Митний союз? Це приниження, публічні звинувачення і спроба розірвати будь-які економічні стосунки України з передовою демократією. Коли я чую як аргумент, що російська сторона в МС дасть можливість спільно виробляти літаки, у мене питання — чому тоді російський «Аерофлот» закуповує американські «Боїнги» і європейські «Аеробуси»? Янукович має зрозуміти, що в Європі треба жити за європейськими стандартами. Якщо він хоче жити в умовах, де йому все диктуватимуть, тоді може рухатися в напрямку, яку йому проклала програма Кисельова на офіційному російському каналі».

Відсутність компромісу всередині України лише додає впевненості російській стороні. Чи готова Партія регіонів до еволюції? Ми в редакції неодноразово говорили, що в цій ситуації, влада має розуміти: аргументи з якими вона перемагала не попередніх виборах, в майбутньому можуть не спрацювати. Виборці теж здатні робити висновки. Отже, Партії регіонів, якщо вона хоче залишитися при владі, необхідно еволюціонувати. Залишити в минулому «методи Кучми» (дерибан економіки, право сили, заохочення своїх тощо). Тим більше, ресурси вже вичерпані. Перед країною стоять нові виклики — як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні. Сповзання в авторитаризм — це не вихід. Зміна правил гри, євроінтеграція — це вихід.

КОМЕНТАРІ

«ЗДОРОВІ» СИЛИ БУЛИ І Є В РОСІЇ, АЛЕ Ж НЕ ВОНИ ВИЗНАЧАЮТЬ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ»

Віктор ГІРЖОВ, заступник голови — відповідальний секретар «Українського конгресу Росії», співголова регіональної громадської організації «Українці Москви»:

— Цей сюжет свідчить про те, що зараз може бути чергова широкомасштабна інформаційна війна проти України, як за часів Ющенка. Шевченко — значна постать для українців, і він — найбільш болюча точка. До того ж такі сюжети випадково не з’являються на державному каналі.

«Здорові» сили були й є в Росії, але ж не вони визначають державну політику.

Україна повинна допомагати насамперед українській діаспорі в Росії, яка перебуває в дуже складних умовах. У цих умовах в Росії вже ліквідували дві організації — Федеральну національно-культурну автономію українців Росії та Об’єднання українців Росії. До того ж, у нас немає жодного друкованого засобу інформації. На державному ж рівні Україна нічого не може допомогти...

Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова:

— Сюжет щодо критики Президента України і дуже сумнівний репортаж Оренбурзького телебачення про Тараса Шевченка — це сюжети, які вийшли на державному телебаченні. Якби вони були в рамках дискусії чи обговорення, це можна було б сприймати спокійніше, але очевидно, що в сьогоднішній Росії несанкціоновані сюжети щодо України не виходять. Ці два ролики різняться. Перший з них, що містить, як на мене, досить образливі фрази у бік Президента України (і в цьому випадку немає значення, яке в нього прізвище), пов’язаний, мабуть, із роздратуванням результатами нещодавньої зустрічі Віктора Януковича з Володимиром Путіним. Більше того, в цьому сюжеті Дмитра Кисельова була неправдива інформація — йдеться не тільки про оцінки журналіста, а про те, що факти викривлені і подається все в абсолютно спрямованому руслі. Щодо другого сюжету на телебаченні регіональному, то тут є два моменти. Я все-таки думаю, що є й позитивна інформація: пам’ять про Шевченка, її вшанування у деяких регіонах Росії в тому числі підтримуються бюджетно. Я маю на увазі музей Шевченка в Оренбурзі. Негативно, звичайно, що подають усе в досить небезпечному руслі, це роз’єднує народи України та Росії і навіть спонукає до формування ворожого уявлення про українців та їхні символи. Наскільки репортаж про Шевченка є ініціативою саме журналістів — питання. Ще раз підкреслюю, що це державний канал, і очевидно, що це було частиною редакційної політики.

Щодо реакції, я би не робив якихось заяв з боку Міністерства закордонних справ. Має відреагувати саме українське громадянське суспільство. Можливо, по переліку фактів, які накопичуються, це може стати предметом обговорення під час роботи інституційних механізмів співпраці України та Росії. У нас є українсько-російська міждержавна комісія з відповідними комітетами, які, в тому числі, розглядають гуманітарні питання. Я думаю, що треба зробити аналіз ситуації, підготувати відповідну довідку і представити російській стороні, що такі кроки не лише не сприяють реалізації декларацій, які прозвучали з обох сторін на рівні президентів, а навпаки шкодять двосторонньому гуманітарному співробітництву і встановленню нормальних стосунків між народами.

Денис КАЗАНСЬКИЙ, донецький журналіст, блогер:

— Українське суспільство вже давно повинно почати реагувати на достатньо хамські та шовіністичні випади, які собі дозволяє керівництво Росії і російська «журналістика». Ми розуміємо, що ці ролики не є незалежною думкою журналістів, а трансляцією позиції російської влади. Я вважаю, що було б логічним для нас давно зробити вибір на користь євроінтеграції, а від Росії відмежуватися шляхом встановлення візового режиму, більш жорсткого пропускного режиму на російсько-українському кордоні. Тому що ця країна нам відверто ворожа, вона відкрито розглядає Україну як свою територію, має щодо нас свої плани, які неприпустимі. Такий діалог, що триває між нами, в принципі неприйнятний в середовищі цивілізованих держав. Тому я вважаю, що з цією країною потрібно мінімізувати контакти, співпрацювати виключно в економічній площині і повністю виключити зі співробітництва гуманітарну сферу. А щодо реакції в інформаційному просторі, то тема експансії російського світу час від часу підіймається. Ці ролики, які зараз гуляють в Інтернеті, — далеко не перший подібний випадок. До цього Путін дозволяв собі досить хамські висловлювання і на адресу Ющенка, і загалом України. Це не сьогодні почалося. Тому я не бачу нічого дивного саме у цих двох роликах, бо ставлення Росії до України загалом відоме: у нас є сусідня держава, яка стоїть на відверто шовіністичних і націоналістичних позиціях, використовує навіть нацистську риторику щодо України.

Отар ДОВЖЕНКО, медіа-експерт:

— На мою думку, маніпулятивне російське телебачення треба винести за дужки. Його маніпулятивність вже давно є константою, тому тут немає що обговорювати, — утім, на своїй сторінці у «Фейсбуці» Отар додав кілька рядків: — Шокований побаченим у френдстрічці до глибини душі. Виявляється, на російських телеканалах вийшли антиукраїнські сюжети. Кажуть, навіть маніпулятивні. Чи не може це свідчити про те, що, страшно подумати, російське суспільство та влада упереджені до України? Прикро, звісно, робити такі припущення. Адже Росія завжди була толерантною до всього, що відбувалося в Україні, та ніколи не втручалась у наші справи. Не хочеться вірити, звісно, в те, що російські журналісти здатні на догоду владі відійти від професійних стандартів та використати ввірений їм ресурс для спроби вплинути на громадську думку. Адже це грубе порушення професійної етики, а ще професор Денікін писав, що журналіст російського телебаченя завжди говорить виключно правду. Сподіваюсь, що час розставить усе на свої місця, й ми пересвідчимось, що росіяни — наші щирі друзі і брати, які можуть думати й говорити про Україну, українців і Кобзаря тільки хороше.

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Інституту світової політики:

— Складається враження, що російські журналісти вже настільки затиснуті гнітом кремлівської цензури, що їм нічого не залишається, крім як пускати свої критичні зауваження бодай у бік інших можновладців, із сусідніх країн. Без сумніву, критикувати Януковича легше, ніж Путіна. За це ж нічого не буде! Може, ще й похвалять згори! Російські мас-медіа виявляють неймовірну чутливість до зовнішньополітичних віянь у Кремлі. Приміром, проглядається незговірливість з боку президента Білорусі Лукашенка, держтелебачення Росії одразу випускає в ефір документальний фільм із розвінчуванням режиму давнього кремлівського союзника. У науку, аби став поступливішим! За великим рахунком, такі кілерські трюки російської пропагандистської машини мають ефект. Лукашенко надовго притих, з Росією намагається зайвий раз не сваритися.

Цього разу жертвою інформвійни стала Україна. Хоча нашій державі, на жаль, не звикати до хамовито-зверхніх коментарів з боку російських мас-медіа. У часи Віктора Ющенка інформаційний простір Росії був переповнений публікаціями, з яких можна скласти сотні томів на тему українофобії в сусідній країні. Здавалося б, чим заслужив немилість Янукович? І від НАТО відмовився, і Чорноморський флот залишив, і клянеться у вічній дружбі, і з російськими лідерами спілкується чи не найчастіше в порівнянні з іншими закордонними колегами... Цього виявилося замало. Росія діє за принципом: ти протягуєш руку для привітання, а тобі її відривають по лікоть. Боюсь, що праві ті, що вважають: скільки б Янукович не клявся в любові до Росії, а доки не погодиться на роль фактичного російського губернатора, там не заспокояться.

Реакція з боку українських громадян була абсолютно логічною. Навіть ті українці, які, приміром, не зовсім підтримують політику Віктора Януковича, висловили своє обурення сюжетом Дмитра Кисельова. Можливо, відомий журналіст не збагнув, коли його критика вийшла за рамки критики однієї особи і перейшла до приниження усієї країни. Тим більше прикро, що у свій час він працював в Україні, чудово знає українські реалії, мав би відчувати бодай краплю симпатії; також у нього залишилося тут чимало приятелів.

Без сумніву, на такі випади мало би реагувати Міністерство закордонних справ. Так само, як воно реагувало, коли британський канал Бі-Бі-Сі зняв документальний фільм про вияви ксенофобії на українських стадіонах. Так само, як реагувало торік на насмішки двох польських журналістів щодо українок, які працюють у Польщі. В обох випадках МЗС України діяло правильно. Цього разу чомусь дуже затягнулася пауза в реагуванні...

«МИТНИЙ СОЮЗ — ЦЕ БЕЗПЕРСПЕКТИВНО»

Ігор ЧУБАЙС, доктор філософських наук:

— Я не робив би з цього сюжету далекосяжних висновків. Ставлення до Шевченка в Росії, як ставлення до будь-якого інтелектуального лідера, — позитивне. Видаються його книжки, існують пам’ятники.

Щодо матеріалу з Оренбурга, мені здається, що це просто журналістський замах, — журналісти завжди шукають якихось скандалів. Цього сюжету я не бачив у московських випусках новин. Якщо це розіграш «великої» карти і крок до критики українців, не відкидаю цього, то це могло бути, оскільки влада веде свою гру, а суспільство живе своїм життям. Якщо наша влада справді продає газ Україні за цінами, вищими за європейські, напевно, вона відстоюватиме свої дивіденди у різний спосіб, влізаючи навіть в сферу культури.

Я не відповідаю за московську владу. Але знаю, що в Росії ставлення до України як до найближчої країни. Можливо, страх перед Помаранчевою революцією змушує когось «тасувати» інформаційні програми і переробляти їх чи ангажувати на старий лад. Але є влада, політичні ігри, інформаційні ігри, а є і суспільство. Навіть російські націоналісти трактують українців як «такі ж самі, як і ми».

Проте у мене немає відчуття, що в наших ЗМІ триває антиукраїнська пропаганда. Якби я це побачив, то повірте, першим проти цього висловився б. Звичайно, національні почуття найвразливіші, як і релігійні. Проте це не той випадок, щоб йому надавати надто великого значення.

А ось щодо сюжету Дмитра Кисельова про приїзд Віктора Януковича в Росію я сказав би таке. Це трохи інша ситуація. Тут є жорстке протистояння московської і київської влади. Мені не до вподоби те, що діється в Москві і ті заяви щодо газових контрактів. Мені неприємно, що наші керівники не можуть домовитися. Мені неприємно, що та юридична домовленість, яка існує щодо газу, жахлива і Україна повинна платити шалені гроші за газ. Причому, якщо вона його не викуповує, то повинна сплачувати 300% «неустойки».

Це зовсім інше питання. Це — показник кризовості російської економіки. Тут немає ніяких перспектив. У Росії — неправильна економічна політика, яка будується лише на експорті непереробленої нафти та газу.

За цієї ситуації позиція російської влади мені не до вподоби. Я не «чавесист». Проте, коли Чавес продавав нафту за символічними цінами Кубі, Болівії, Нікарагуа, — я вбачав у цьому дуже товариський акт. Гадаю, що Росія і Україна, незважаючи на поведінку тих чи тих керівників, є ближчими, ніж Венесуела і Куба, і тут могла б бути більш продумана і некорислива політика.

Звичайно, Україна не хоче вступати до Митного союзу. Навіщо ж до нього вступати, якщо країни, які до нього входять, не є економічними гігантами? Це — уламки СНД, який виявився недієздатним. Йому на зміну прийшов — Митний союз, в якому толком нічого не виготовляється. Можна передбачити, якби такий союз і склався б на певний час, то Москва знову за інерцією зажадала б лідерських позицій. Тут немає політичних змін, це безперспективно.

За економічної кризи і політичної нестійкості, Москва переграє багатьох в інформаційному і пропагандистському плані, з ким вона «бере участь у дискусії». А про те, що взагалі інформаційна і інтелектуальна ситуація в Росії складна, свідчить хоча б той факт, що країна з помпою фактично відзначила 60-річчя смерті Сталіна, продовжуючи дискусію про те, хто такий Сталін? Це — національна ганьба. Немає таких країн, які 60 років поспіль обговорювали б тирана і вбивцю! У Росії це триває й досі. Для нас це, на жаль, інтелектуальна деградація. Тому тут бракує добре поданої інформації, яка була б запитаною і цікавою. Газет і радіостанцій багато, але перемагає небагато.