Чиє законодавство краще?
Станіслав ШЕВЧУК, директор Центру європейського та порівняльного права:
— Найефективніше законодавство в тих пострадянських державах, які є сусідами з європейськими країнами. Я маю на увазі три балтійські країни, що з самого початку взяли курс на вступ до Євросоюзу й перебудували своє законодавство відповідно до європейських норм і стандартів. З боку ЄС також було застосовано процедуру моніторингу за перебігом правової реформи — з метою допомогти країні, що перевіряється, гармонійно влитися до складу Євросоюзу. Один iз критеріїв готовності до членства в ЄС — ефективність законодавства та ефективність діяльності судової влади щодо його застосування.
Україна посідає проміжне становище між Європою та пострадянським простором. Певні зрушення є, але не зовсім ясно, в якому напрямі розвивається наша правова система, хоча на вищому політичному рівні й проголошено, що метою України у відчутній перспективі є членство в ЄС. Втім, справа ж не тільки в кількості законів, які ухвалюються парламентом, але й у їх ефективності, дієвості в судово-виконавчій практиці з урахуванням європейських норм.
Цікаво, що в Прибалтиці, як і в Україні, практично кожна політична сила виступала за євроінтеграцію. Навіть комуністи не заперечували, хоча, звичайно ж, відстоювали й східний вектор. Проте надії багатьох політичних сил так і залишилися на рівні декларацій. З упевненістю можна говорити, що громадяни балтійських країн успіхами в реформуванні законодавчої бази зобов’язані тим партіям, які не були спадкоємцями тоталітарного режиму. Ідеологічна платформа практично всього спектра європейських політичних партій (від ультраправих до соціал-демократів) грунтується на ліберальній традиції. Тобто провідну роль у даному процесі відігравали ці нові партії ліберального спрямування.
Велике значення мало те, що еліта там відразу усвідомила потребу в європейському напрямі розвитку. Відразу був консенсус у всьому суспільстві. В Україні ж постійно спостерігаються коливання з цього приводу. В дійсності, коли визначено вектор розвитку, багато що стає зрозумілим. Формальне переписування законів не допоможе, якщо немає розуміння європейських стандартів у сфері прав людини. У конституційному праві є парадокс, який в перекладі з латини означає «загальне право»: наприклад, литовський суддя може застосувати рішення німецького конституційного суду навіть без імплементації. Тобто передаються дух і загальні цінності, що поза законодавчими нормами. Головне — здатність людей сприйняти ці цінності і застосовувати на практиці, навіть незалежно від волі парламенту.
В Україні більшість розуміє необхідність європейського вибору, але на практиці існує ще багато комплексів і обмежень. В основному ці обмеження пов’язані з особливостями менталітету правової еліти. Наша еліта розривається між східним і західним векторами. Ситуацію ускладнює симбіоз східної та західної культурних традицій. Ментально наша еліта ближче до Росії, і на цьому рівні не спостерігається радикальних змін, хоча жодного стримуючого чинника немає, «залізна завіса» впала понад 10 років тому. Для таких змін в суспільній свідомості потрібні якісна європейська система освіти, регулярна екзаменація суддів на предмет фахової відповідності, консолідуюче бачення нашої юридичною елітою безальтернативності європейського шляху розвитку.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку:
— Для порівняння законодавств пострадянських країн за основний критерій потрібно взяти якість життя населення. Де ефективніше законодавство, там краща якість життя, що включає в себе не тільки набір матеріальних благ, так званий споживчий кошик, але й комплекс певних свобод і соціокультурних прав. Найвищий на пострадянському просторі рівень життя громадян сьогодні спостерігається у Прибалтиці. Тому ясно, що законодавство прибалтійських пострадянських республік найдосконаліше. Крім того, прибалти пішли шляхом повернення власності, виявивши тим самим соціальну та політичну сміливість, забезпечивши різкий ривок у поліпшенні якості життя.
Отже, на першому місці, безумовно, Прибалтика з великим відривом. На другому місці Росія, оскільки вона після Латвії, Литви та Естонії забезпечує якщо не якість, то гідний рівень життя своїх громадян. Більш- менш нормальне законодавство в Казахстані, тому що там цілком прийнятні для населення матеріальні умови. І десь на четвертому місці перебуває Україна.
Хоча ліберали і не домінують у Прибалтиці, але вони виступали головною рушійною силою законодавчих змін. І так було по всьому світу. В їхньому розумінні воля — це не негативна й руйнівна, а позитивна й творча сила. Виборюючи волю, зокрема й за допомогою законів, вони тим самим борються й за розширення економічних, соціальних і культурних можливостей своїх співгромадян.
Наталя КУЗНЄЦОВА, віце-президент юридичної фірми «САЛКОМ», доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України:
— Порівнювати, чиє законодавство ефективніше, досить проблематично, тому що, по-перше, є різні галузі права, по-друге, треба визначитися з критеріями: або це ефективність його реалізації, або просунутість і відповідність європейським стандартам, або адекватність економічній і реальній побутовій ситуації і т. ін. Загалом визначати досконалість законодавства можна, виходячи з юридичного потенціалу країни і з погляду органу, який його ухвалює. Парламент має бути професійним і структурованим, мати баланс сил, які адекватно відображають рівень розвитку соціальної інфраструктури суспільства.
Якщо говорити про юридичний потенціал, то, поза всякими сумнівами, сьогодні треба зважати на те, що Російська федерація як основна частина колишнього СРСР на власній території сконцентрувала й основний юридичний потенціал. Зокрема, сфери Цивільного і Підприємницького права у росіян більш розвинені. У них уже діє Цивільний кодекс, який вони апробують і вносять логічні зміни в його зміст. У Росії вже давно ухвалено закони про іпотеку, про акціонерні товариства, про товариства з обмеженою відповідальністю, раніше від нас врегульовано законодавство про банкрутство. Все це сприяє розвитку відповідних відносин.
Що стосується парламенту, то парламент РФ найбільш структурований і найбільш готовий до якихось альянсів. І ухвалення законодавчих актів там практично не буксує, як, наприклад, в Україні. У нас завершені Цивільний і Господарський кодекси пролежали в Верховній Раді три роки, чекаючи моменту свого ухвалення. Чи то руки у народних обранців до цього не доходять, чи то не виходить з потрібною кількістю депутатських голосів... Дуже багато часу витрачається на досягнення політичного компромісу.
Безумовно, громадяни Російської федерації мають бути вдячні російським юристам-фахівцям, і, звичайно ж, демократичним силам, представленим у Державній думі.
