Дефіцит відповідальності
Театр абсурду української політики відкриває новий сезон. У нас уже було два губернатори, два генпрокурори, два керівники Фонду держмайна. Тепер, швидше за все, буде два голови Нацбанку. Залишилося лише дві нескорені політиками вершини: в країні ще не було двох президентів і прем’єрів одночасно. Хоча, все ще може бути...
Народні депутати, перервавши роботу «в округах», якими для більшості з них, що не секрет, є гірськолижні та морські курорти, зібралися на позачергове засідання й продемонстрували чудеса української законотворчості. Чудеса в поганому значенні цього слова. І йдеться в цьому випадку не про конкретні персоналії, а про механізми, процедури, а точніше — їхнє грубе порушення.
«Скасувавши свою ж постанову чотирирічної давності про призначення Володимира Стельмаха головою НБУ, депутати здійснили групову наругу над правом як таким», — зазначив перший віце-спікер Лавринович, закриваючи скандальне понеділкове засідання Верховної Ради. Але екс-міністра юстиції з його «Ганьбою!» ніхто не слухав — депутати з енергією, гідною іншого застосування, залишили сесійну залу, і, розчинившись у київському тумані, знову роз’їхалися «по округах» — до наступного вівторка.
«Що вони там натворили знову, чули, ні!?», — цікавиться в усіх, хто перебуває у вагоні метро, невдовзі після прийняття парламентом 227 голосами «за» рішення про скасування постанови про призначення Стельмаха головним банкіром країни, немолода жінка, ледве зайшовши у вагон на станції «Хрещатик». На запитання пенсіонерки відповідає її ровесниця. Відповідає оригінально: «Когось звільнили знову, комусь це знову не сподобалося, і цей хтось десь це оскаржуватиме». «А де ж оскаржити-то, останні інстанції й ті приватизовані», — вмить втративши інтерес до теми, з нотками досади каже жінка, для якої ще дві хвилини тому питання парламентських перипетій, здавалося, було пріоритетом номер один у житті.
Цей короткий діалог двох «улюблених бабусь» Черновецького, а якщо точніше — остання ремарка старенької про те, що оскаржити щось у нашій країні неможливо через ту просту причину, що у Феміди давно й широко відкриті очі, оголила ключову проблему української політики останніх років — відчуття вседозволеності та безкарності навіть за відверто протиправні дії. І що характерно, чим більше ці дії зухвало-волаючі, тим впевненіше себе відчувають їхні виконавці. Причому вірус вседозволеності присутній і на Банковій, і на Грушевського, і на Садовій.
Судіть самі. Згідно із законом, якщо голова НБУ не помер, не написав заяву про відставку, «піти» його із займаної посади може Президент — подавши до ВР відповідне подання. Парламентаріям же в цьому випадку, незважаючи на те, що глава держави один, а їх — 450, відводиться роль техніків. Вони голосують або «за», або «проти», або «утримався».
Тож, здійснивши в понеділок сумнівний законодавчий кульбіт із відстороненням Стельмаха (те, що звільняти людину, яка перебуває у відпустці, заборонено, законодавців, схоже, також не цікавило) депутати явно кинули виклик закону. На Банковій відреагували вмить. Один із численних заступників Балоги відразу ж заявив, що Віктор Ющенко звертатиметься до Конституційного Суду, щоб той поставив крапку і вказав Раді на явний «фол». Тут би поаплодувати президентській стороні, але... Якщо вже говорити про правила гри, то варто сказати й про існуюче рішення того ж Конституційного Суду, яким встановлений граничний вік держслужбовців — 65 років. Володимиру Стельмаху нещодавно виповнилося 70. Отож у грі Грушевського проти Банкової у цьому випадку рахунок «1:1».
Але далі що? Допустимо, Президент, як заявив заступник голови СП пан Пукшин, попросить КС розсудити, чи обпеклися депутати, граючи із законодавчо-звільняючим вогнем, чи ж ні. Коло замикається: всі ми знаємо, наскільки «незалежний» наш Конституційний Суд, усі ми пам’ятаємо, як регіонали штурмували його, вимагаючи визнати якийсь із чергових указів Президента про дострокові вибори нелегітимним, і всі ми пам’ятаємо, що вже після закінчення (!) дострокових виборів КС заявив, що відмовляє в прийнятті до розгляду даного подання. Чекати, що за умов нинішніх — (не менш палких, ніж недавні газові) пристрастей представників різних гілок влади навколо НБУ Конституційний Суд продемонструє надоперативність і розставить усі крапки над «і», це все одно, що сподіватися на повернення вже завтра Мороза в спікерське крісло. До речі, про повернення. Депутат — регіонал Шуфрич, коментуючи рішення парламентаріїв про усунення Стельмаха, з одного боку, визнав: мовляв, так можна доголосуватися й до повернення в СРСР. З іншого, колишній головний рятувальник країни небезпідставно зауважив, що ВР двічі після заслухання Тимчасової слідчої комісії понад 300 голосами «за» висловлювала недовіру голові Нацбанку й просила Президента звільнити пана Стельмаха, але Віктор Ющенко ігнорував парламентарів. Можна було не звільняти Стельмаха і аргументовано пояснити депутатському корпусу і суспільству свою позицію. Але ні. Проігнорував Президент і понеділкові перипетії: так і не сказавши жодного слова про сумнівне із законодавчого погляду рішення ВР, гарант Конституції відправився з візитом до бельгійської столиці. Можливо, найближчим часом із серця Європи ми почуємо, наскільки Президент стурбований «хворобою», що охопила депутатський корпус. А чому й ні — про дострокове припинення повноважень нинішнього парламенту, який, як бачимо, живий і здоровий, не так давно Президент повідомляв нації, перебуваючи в столиці кохання — Парижі.
Дійсно незалежним арбітром для представників чинної влади навряд чи може стати український суд будь-якої інстанції. Що таке нині суд по-українськи? Сьогодні він прийняв вердикт про те, що певний президентський указ не відповідає букві Конституції, а завтра гарант Конституції за кілька годин скасує і воскресить цей суд, знову скасує і знову воскресить... Такий епізод недавно мав місце. Чому не повторити? У цьому контексті варто згадати й бютівців, які скасовувати суди права не мають, а ось брати штурмом і ламати все на своєму шляху — завжди, будь ласка. Усі хороші в поганому. На жаль.
Президент, прем’єр і депутати з усіх, представлених у ВР нинішнього скликання таборів, — усі неодноразово відрізнялися далекими від законодавчих правил діями. Біда в тому, що це продовжуватиметься знову й знову, поки хоч хтось із «режисерів» не відповість згідно із законом. Кандидатів, до речі, маса. Один, який найбільше вписується в контекст останнього кадрового рішення Ради щодо Стельмаха, — пан Цушко.
24 грудня 2007 року. Винуваті в подіях, що сталися 24 травня 2007 року в приміщенні Генпрокуратури, повинні бути покарані. Про це Президент України Віктор Ющенко заявив під час представлення нового міністра внутрішніх справ Юрія Луценка в МВС. Він зауважив, що 2007 року сталося безліч подій, які зіпсували репутацію правоохоронним органам. Зокрема, побиття спецпідрозділом «Беркут» футбольних фанатів на стадіоні, вбивство бізнесмена Максима Курочкіна на порозі будівлі суду, використання міліції у рейдерських атаках, нерозкриті кримінальні справи, значні пограбування ринків і вторгнення «Беркута» до будівлі Генпрокуратури.
«Це ганьба. Це той епізод, в якому проігнорована Конституція, і люди, які це здійснили, нестимуть відповідальність. Цією операцією керував особисто екс-міністр внутрішніх справ Василь Цушко. Необхідно задіяти все українське право, щоб поставити крапку в справі», — публічно заявив тоді Віктор Ющенко. Задіяли?
До речі, штурм Генпрокуратури також був викликаний кадровими перестановками. Тоді, нагадаємо, Рада повернула в крісло «непотопаючого Піскуна», в той час як Віктор Ющенко в кріслі головного обвинувача країни бачив нинішнього голову Генпрокуратури пана Медведька.
На жаль, швидше можна знайти голку в стогу сіна, ніж перерахувати схожі за сюжетом «подвиги» нинішнього правлячого класу — і «помаранчевого», і «серцевого», і «синьо-білого», бо регіонали — це також влада, бо 175 мандатів депутатів — це не пустий звук, а реальна можливість впливати на ситуацію в країні.
І це не закінчиться доти, доки... Один із безлічі приклад.
25 грудня 2008 року, через 23 дні (!) після того, як працівники СБУ і Генпрокуратури звинуватили голову Львівського апеляційного адмінсуду Ігоря Зварича в хабарництві, з Секретаріату Президента на службову адресу Зварича надіслали вітальну листівку, повідомляє «Високий замок». «Шановний Ігорю Степановичу, — говориться в посланні. — Щиро вітаю з Новим 2009 роком і Різдвом Христовим! Нехай грядущий рік буде багатий на щастя, радість і добро, нехай всюди володарює любов, злагода і милосердя. Бажаю вам і вашим близьким міцного здоров’я, благополуччя, успіхів у житті, нових звершень для процвітання рідної України. З повагою, Президент України, Віктор Ющенко».
Як розповіли виданню очевидці, коли в канцелярії Львівського апеляційного адмінсуду отримали конверта з цією листівкою, то «ледве не втратили дар мови».
Так, можна говорити про технічну помилку, але в будь-якій іншій країні за таку технічну помилку вмить була б звільнена вся відповідальна «техніка».
А що Зварич? А Зварич пише листи з нізвідки. Львівський суддя, якого звинувачують у хабарництві в особливо великих розмірах і який оголошений у міжнародний розшук — подав у суд! Його позовні заяви прийшли днями поштою до Львівського окружного адміністративного суду. Хто представлятиме інтереси Ігоря Зварича в суді — невідомо. Його довірена особа — адвокат Володимир Косенко, той самий, який позичив опальному екс-судді мільйон дев’ятсот тисяч доларів на будівництво будинку — заарештований. У свою чергу Генпрокуратура просить окружний адмінсуд зобов’язати Зварича особисто бути присутнім на засіданні. У ГПУ стверджують, що досі не встановили місцезнаходження судді, який утік, і нічого не знають про його долю...
Представники і виконавчої, і законодавчої, і судової гілки влади, не в змозі побачити межу між демократією та анархією навіть під збільшувальним склом. І якщо ті, хто повинен за визначенням вести країну вперед, і далі дотримуватимуться такої лінії поведінки, відоме: Україна не Росія — стане неактуальним. Нам доведеться пояснювати світові, що 46-мільйонна держава в центрі Європи — це Україна, а не Папуа Нова Гвінея.
Як розірвати це замкнене коло? Єдиного рецепта за таких масштабів зловживань законом з усіх сторін, мабуть, немає. Однак очевидно, що починати потрібно, і потрібно з маленького. Наприклад. Не так давно, як відомо, Верховна Рада серйозно збільшила штрафи за порушення правил дорожнього руху. Так, за поїздку з непристебнутими ременями безпеки «світить» штраф 425—510 гривень. Кадри, коли під завісу минулого року Президент і прем’єр, перебуваючи в Євпаторії після вибуху там житлового будинку, сіли в одне авто — облетіли весь інформпростір країни. Перші особи держави під спалахи об’єктивів поїхали до аеропорту. Поїхали, не пристебнувши ремені... Президент сидів за кермом, прем’єр — поруч. І куди з такими підходами заїде держава?
КОМЕНТАР ДЛЯ «Дня»
Олександр ЛАВРИНОВИЧ, перший віце-спікер, екс-міністр юстиції:
— Рішення щодо скасування Постанови про призначення Володимира Стельмаха головою Нацбанку — це приклад того, як демонстративно перекреслюється не просто норма певного закону, або навіть Конституції. Це цинічний приклад нехтування правом як явищем узагалі.
Раніше Віктор Андрійович Ющенко підтримав ідею про те, що можна ліквідувати рішення, якими ліквідуються укази про призначення певних людей на певні посади. Може йтися про суди, про Вищу раду юстиції тощо. Таким чином було впроваджено таке собі «ноу-хау», яке перекреслило основу права. Адже право забороняє здійснювати подібні кроки.
По суті, виходить, що люди вмикають машину часу і ліквідують часовий проміжок, в якому посадова особа приймала рішення, від яких, до речі, залежали й інші люди.
Іншими словами, колишні соратники Віктора Андрійовича взяли на озброєння, приймаючи скандальне рішення стосовно Стельмаха, методи Президента. У цьому випадку Віктор Андрійович отримав бумеранг, який сам запустив в Україні.
Виходить абсурд: голова Нацбанку наче й не жив увесь цей час, не працював, узагалі не було його в природі. Не було, виходить, і всіх регулятивних документів НБУ, прийнятих у цей час. Перераховувати список повного абсурду, що спричиняє понеділкове рішення ВР, можна досить довго. Ми стали свідками того, як поставленої мети досягають навіть такими цинічними методами, методами цілковитого ігнорування права як явища. Моя емоційна реакція на рішення щодо НБУ, озвучена на закритті пленарного засідання 26 січня, — це спроба достукатися до колег, які ухвалили таке рішення. Сподіваюся, що хоча б хтось почув і зрозумів, що не можна здійснювати такі кроки, які знаходяться не лише поза правовим полем, але й поза межею здорового глузду.
Не можна настільки принижувати парламент, не можна стверджувати громадську думку, що Верховна Рада України — це певне угруповання, для якого не існує жодних законів, правил, норм.
Чому, питається, якщо ви справді бажаєте вирішити питання стосовно відставки голови Нацбанку, ви не пропонували змінити закон про НБУ, зокрема щодо процедури призначення голови Нацбанку? Тому, що мета, напевно, була іншою — перекласти відповідальність за ситуацію з Кабміну на Нацбанк. Головна мета — захистити себе від відповідальності за реальний стан, а тривала буцімто боротьба за заміну голови Нацбанку — це, насправді, кампанія з перекладання відповідальності на Президента і НБУ за все, що ми бачимо в економіці, і за все, за що має відповідати уряд.
Як я оцінюю Постанову ВР про те, що Президент несе персональну відповідальність за ситуацію у фінансовому секторі країни?
Цей документ — із категорії політичних гасел, не більше. Він не передбачає ні правових норм, ні правових наслідків. Там лише сказано, що за все погане, що відбувається в нашій країні, відповідає Президент. У принципі, таку постанову можна було підтримати, якби низку було продовжено, і там згадувався уряд, Верховна Рада та Національний банк. У такому випадку всі присутні в сесійній залі, я гадаю, таке рішення підтримали б, оскільки це було б чистою правдою. А в тому вигляді, в якому прийнята постанова? Це просто смішно. Є політична більшість, вона ухвалила рішення про свою непричетність до негативних явищ, що мають місце в країні. Що сказати? Можна сказати хіба лишень, що це рівень дитячого садка.
Хіба люди не бачать, хто у країні приймає рішення? Бачать і розуміють, що неправильно, коли відповідальною за все погане роблять одну владну складову, яка, до речі, сьогодні наділена не найбільшими повноваженнями і не найбільшими можливостями.
Підсумовуючи, зауважу, що розмови про двовладдя в НБУ не мають під собою підстав. Той факт, що у парламенті знайшлося 226 осіб, які підтримали абсурдну неправову норму, нічого не значить.
Завтра Верховна Рада може затвердити рішення про те, що з наступного місяця сонце сходить на заході, то що? Від цього нічого не зміниться. Навіть якщо це рішення буде підтримане більшістю депутатів українського парламенту, цього явно недостатньо.
