Діяти по-європейськи
Це, крім іншого, означає вміти йти проти течії
«Європейський вибір», «європейські цінності», «життя по-європейськи», «бути справжніми європейцями», «українське — це європейське»... Останнім часом такими та схожими формулами сповнені в Україні газети, Інтернет, телебачення, радіопрограми. Європейське в цих формулах однозначно асоціюється з чимось позитивним, прогресивним, гуманістичним, на що слід беззастережно орієнтуватися і що слід прагнути засвоїти.
Власне, і Революція Гідності розпочалася з протесту проти відмови режиму Януковича від європейської інтеграції, чи не так?
Така ідеалізація європейського — на противагу євразійському, кремлівсько-більшовицькому — цілком зрозуміла. Але чи не передають українці куті меду, ототожнюючи Європу ледь не з Царством Божим на Землі? Адже з Європою пов’язано не тільки зародження в добу Античності демократії та становлення її в Нові часи, а й виникнення ідеології тоталітаризму — відкрийте «Маніфест Комуністичної партії» і прочитайте перелік першочергових заходів, які пропонують здійснити Маркс та Енгельс, а потім порівняйте це з практикою Леніна — Сталіна... Ба, й Муссоліні — це Європа, і Гітлер, і штурмовики з есесівцями — також. І кривавий Пол Пот учився в Парижі, й різноманітні терористичні «червоні бригади» з «червоними арміями» — теж Європа. І всі ті, кого сукупно звали «квіслінгами» і про кого слушно нагадав Ігор Сюндюков у статті «Змія в нашій траві» («День», 17 червня 2014 року) — теж європейці. Зрештою, і політика «взаємовигідної співпраці» з більшовиками, і політика «умиротворення» нацистів, і Мюнхенська угода разом із пактом Молотова — Ріббентропа — теж витвори європейської цивілізації...
Якщо не забувати всього цього, що також є виміром, чи, якщо говорити образно, «чорною тінню» європейської цивілізації, потьмаренням її розуму, то не викликатимуть зайвих емоцій і деякі дивовижно-абсурдні, на перший погляд, події останніх днів.
Прилетів Путін до Відня і був там урочисто прийнятий — усупереч усім санкціям з боку Євросоюзу, а потім відбулося демонстративне підписання контрактів на будівництво наче вже замороженого ЄС «Південного потоку»? Що ж, неприємно, проте, враховуючи деякі історичні епізоди, не дивно. Бо ж хіба Австрія у березні 1938 року не схилилася перед Гітлером без опору? Чи сталося б таке, якби тоді значна частина австрійців не прагнула мати «сильну руку», не хотіла обожнювати «великого вождя»? І чи пішли б нинішні лідери цієї країни на такий демонстративний крок з прийомом Путіна, якби десь у підсвідомості в них не засіло те саме схиляння перед «сильною рукою»?
І якщо вже зайшла мова про Австрію, то дозволю собі зауважити, що немає нічого дивного й у щонайменше суперечливій поведінці президента сусідньої Чехії Мілоша Земана, який то закликає НАТО допомогти Україні військовою силою, то виступає за визнання анексії Криму Росією, а ще каже в одному з недавніх інтерв’ю: «Не бачу ніяких причин, навіщо потрібно ізолювати Російську Федерацію від Євросоюзу, навіщо говорити про санкції, про блокаду, про ембарго... Нам потрібна енергія, вам — трамваї, тролейбуси, автобуси... Необхідно усунути візи, наприклад, з Росією...» Що ж, можна згадати й англофіла та антифашиста Еміла Гаху, який разом із тим, обіймаючи посаду президента Чехословаччини, у березні 1939 року «здав» державу нацистам, підписавши всі документи, які вимагав Гітлер. Можна згадати й деяких діячів часів «празької весни» 1968 року, які потім, за умов радянської окупації, активно зайнялися «нормалізацією», тобто знищенням усіх здобутків демократичних реформ Дубчека. Аякже: «Нам потрібна енергія, вам — трамваї, тролейбуси, автобуси...»
Ініціатива канцлерін ФРН Ангели Меркель щодо того, щоб офіційно зробити лідера «Українського вибору» Віктора Медведчука посередником для забезпечення діяльності так званої Тристоронньої контактної групи, до якої вже входять Кучма, Зурабов і Тальявіні, також не має викликати надто великого здивування. Ні, підстави для здивування існують, бо ж хто такий Медведчук? Наприкінці 2012 року його рейтинг як імовірного кандидата на президентських виборах складав 0,5%, а більше цей рейтинг просто не заміряли у зв’язку з його фактичною відсутністю. Як політик із таким рейтингом може всерйоз сприйматися європейськими лідерами? Варто було б апарату Меркель відстежити і захват, який виявили в Інтернеті російські неонацисти з приводу цієї ініціативи, пишучи щось на кшталт: «Представляю, как укры будут слюной брызгать». Прикметним є не тільки факт підтримки дій Меркель неонацистами, а й те, що останні не сприймають Медведчука як українця... Але, з другого боку, як слушно зауважив політолог Євген Магда, «Німеччину, хочу нагадати, не лякає слово «федералізація» як процес, адже це Федеративна Республіка Німеччина. Плюс у Медведчука є доволі-таки вагоме резюме для західних політиків — це людина, яка була головою президентської адміністрації, яка є відомим юристом». Із формального боку все пречудово, чи не так? А формальний порядок, «орднунг», — це щось святе для Німеччини, хоча за останні сто років прагнення до нього (і не раз, і під різними прапорами!) відомо, до чого приводило німців.
Отож не слід ідеалізувати Європу й автоматично вивищувати європейське над українським. Але не слід і забувати унікальність Європи як того регіону світу, де люди вперше навчилися не тільки цінувати свободу, а й інституалізувати її, класти в основу суспільного і державного устрою. Європа Черчилля і де Голля свого часу перемогла — і збройно, і морально — Європу Гітлера і Муссоліні, а Європа Тетчер і Коля — Європу комуністичних вождів. І щоб бути справжніми європейцями, щоб освоїти та наслідувати найкращі європейські традиції, українським політикам слід навчитися не лише погоджуватися з лідерами та речниками Заходу, не лише реагувати post factum на ті чи інші не надто приємні для України події, а й діяти наступально, рішуче, на випередження, обстоюючи національні інтереси, йти проти течії, коли це потрібно, використовуючи силу європейської громадської думки, яка далеко не завжди згідна зі своїми урядовцями, — і в результаті перемагати.
КОМЕНТАРІ
«ЧЕРЕЗ МЕДВЕДЧУКА ПУТІН БУДЕ УЧАСНИКОМ ПРОЦЕСУ»
Андреас УМЛАНД, кандидат історичних наук, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії:
— Я теж здивувався (пропозиції Меркель про Віктора Медведчука. — Ред.). Можливо, роль просто зіграло те, що Медведчук має особисті зв’язки з Путіним, який є хрещеним батьком дитини Медведчука. Мабуть, розрахунок такий, що через Медведчука Путін буде учасником процесу і, можливо, зможе досягти розв’язання кризи.
Можливо, Меркель хтось підказав кандидатуру Медведчука. Але оскільки в «Українському виборі» (рух, який очолює Медведчук. — Ред.) є антисемітські тенденції, такий крок особливо дивує.
Чи вдасться Медведчукові умовити терористів здати зброю? Питання в тому, наскільки серйозно Путін сприйме загрозу третього рівня санкцій. Прямий зв’язок між Медведчуком і Путіним тоді може допомогти, але я і в цьому не впевнений.
«...ЦЕ І Є РЕАЛІЗАЦІЄЮ ПЛАНІВ МОСКВИ ПО ФАКТИЧНІЙ «ПРИДНІСТРОВ’ЇЗАЦІЇ» СХОДУ УКРАЇНИ»
Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:
— Щодо заяв Меркель про призначення Медведчука переговірником, — тут сказати щось позитивне важко. Мені інша новина не дуже зрозуміла, коли в розмові керівників США і Італії було сказано про необхідність продовження переговорів між офіційним Києвом і представниками самопроголошених республік на сході. Це якраз і є реалізацією планів Москви по фактичній «придністров’їзації» сходу України. Якщо цього на Заході не розуміють, то там дуже короткозорі політики, які не можуть второпати елементарних речей. Що тут скажеш? Це біда цих країн, якщо вони діють у такий спосіб.
«ЄС ЗАЦІКАВЛЕНИЙ ПЕРЕВЕСТИ КОНФЛІКТ У ДИПЛОМАТИЧНЕ РУСЛО І ЗУПИНИТИ ВІЙСЬКОВІ ДІЇ В УКРАЇНІ»
Наталія ГАЛІБАРЕНКО, перший заступник міністра закордонних справ України:
— Звичайно, я розумію логіку Ангели Меркель. ЄС дуже зацікавлений, щоб питання нашого конфлікту перейшло в дипломатичне русло і там залишалося, щоб не було військових дій. І якщо пан Медведчук може стати гарним переговорником, то вона, звичайно, буде відстоювати його кандидатуру. А щодо нас, то нашу сторону зараз представляє Леонід Кучма.
Наша позиція в тому, щоб дати миру шанс, щоб у нас було моральне право апелювати до країн ЄС і сказати, що ми зробили все для діалогу. Ми зробили мирний план, ми його з усіма погодили, ми чесно виконували всі положення цього плану. Росія не реагує, порушує, не робить зі свого боку нічого. Тому в нас буде моральне право потім апелювати до європейської спільноти, до Сполучених Штатів.
