Дмитро ТАБАЧНИК: Частинами «штопати» Конституцію не можна

— Обидва законопроекти (і президентський, і альтернативний) мають серйозні підстави для того, щоб бути вивченими і, принаймні, зрозумілими, оскільки в кожному з них містяться цінні положення, які могли б істотно збагатити Конституцію.

Що стосується президентського законопроекту, то в ньому пропонується механічно перенести результати референдуму до Конституції. Це, в принципі, зрозуміло. Не зовсім зрозуміло інше: чому осторонь залишається питання про двопалатний парламент? Те, що це питання залишилося за рамками запропонованого законопроекту, дозволяє говорити про певну хиткість його позицій: адже не можна довільно імплементувати (навіть за бажанням вищого законодавчого органу) волю народу на три чверті. Результати референдуму мають враховуватися і вводитися в дію або на 100%, або має бути чітка мотивація того, чому за рамками розгляду залишається одне питання, а не два чи три.

— Зазвичай такою мотивацією є аргумент про те, що питання про запровадження двопалатного парламенту найскладніше і потребує серйозної попередньої роботи.

— Дійсно, навіть для професійних юристів досить складно виписати структуру двопалатного парламенту, оскільки така робота передбачає радикальну зміну структури Конституції і розмежування повноважень між двома палатами парламенту. Однак саме ця робота дозволила б зробити президентський законопроект більш фундаментальним і переконливим, а не фрагментарним. На сьогодні ще ніхто не дав чіткої і логічної відповіді на запитання: наскільки в принципі можливо розглядати три питання окремо від четвертого? На мій погляд, Конституція — це дуже серйозний і універсальний закон для того, щоб її можна було «штопати» частинами. Висловлюючись метафорично, спочатку треба повністю підготувати викрійку і тільки потім робити всю модель парадно-вихідного костюма держави. Тому спроба розглядати три питання, підтверджених на референдумі, окремо від четвертого — це головний недолік президентського законопроекту: всі чотири питання необхідно розглядати в комплексі.

У другому ж законопроекті закладено спробу «змікшувати» результати референдуму і запровадити додаткові противаги, щоб не допустити посилення впливу президентської влади. Я думаю, що це політично грамотний хід. Якщо відкинути флер якихось юридичних прикрас, то можна сказати так: цей проект пропонує імплементувати результати референдуму в Конституцію таким чином, щоб «не помітити» результатів минулого референдуму.

— На мій погляд, в альтернативному законопроекті пропонується не просто зберегти структуру взаємодії гілок влади, а змінити її, перерозподіливши повноваження між виконавчою і законодавчою владою на користь останньої. Зокрема, згідно з ним, нижня палата нового двопалатного парламенту — Верховна Рада — отримує право призначати і знімати прем’єра та членів уряду, а верхня палата — Сенат — право призначати і знімати зі своєї посади Генпрокурора (нині це право Президента), призначати вперше на свої посади професійних суддів (це також сьогодні перебуває в компетенції Президента) тощо.

— Я б усе-таки сказав, що в альтернативному законопроекті пропонується змінити структуру влади таким чином, щоб залишити знаки рівноваги між гілками влади і зробити вигляд, що референдуму не було. Певна річ, другий законопроект не пропонує вважати результати референдуму не існуючими. Він просто намагається за допомогою юридичних конструкцій зробити так, щоб минулий референдум не позначився на співвідношенні і вазі політичних позицій парламенту і Президента. Це нечесно: автори альтернативного законопроекту мають розуміти, що референдум виграла виконавча влада і ті сили, які підтримували Президента. Референдум змінює структуру співвідношення між гілками влади на користь законодавчої влади загалом і Президента зокрема. Ця ситуація значною мірою детермінується настроями в суспільстві. Підсумки референдуму, як би хто їх не трактував, спрямовані на посилення позицій президентської влади і зменшення впливу та владних повноважень парламенту. Не помічати цього і намагатися юридично дематеріалізувати результати референдуму — це некоректно і неправильно.

— Якою має бути, на ваш погляд, роль депутатської комісії у ході законодавчого закріплення результатів референдуму?

— Депутатська комісія має вивчити обидва законопроекти і постаратися імплементувати одночасно результати всіх питань, підтверджених на референдумі, незважаючи на те, що це потребує радикальної зміни Конституції. Розгляд і внесення змін щодо всього комплексу питань, які отримали схвалення на референдумі, чесніше, якщо говорити про моральні критерії, прагматичніше, з юридичної точки зору, і, нарешті, перспективніше, з точки зору політичної.

Я думаю, що на етапі законодавчого закріплення результатів референдуму цілком можлива співпраця депутатської комісії з комісією президентською, яка буде створена для роботи над четвертим питанням референдуму. Доказом того, що така співпраця цілком можлива і може бути вельми плідною, є дворічний досвід роботи Конституційної комісії, яка наполовину складалася з представників парламенту, наполовину — з представників Президента. Ця співпраця досить важка і болісна. Проте свого часу вона дозволила шляхом компромісів «народити» текст Конституції, і я не вважаю, що текст Основного Закону вийшов неповноцінним і юридично недосконалим.

— Тобто ви вважаєте, що внаслідок роботи над запропонованими законопроектами їх можна привести до якогось загального складника?

— Так, якщо поставити однакові правила гри: імплементувати результати референдуму за всіма чотирма позиціями, шукати компромісу і, що надзвичайно важливо, не поспішати в такій важливій справі, як внесення змін до Конституції. Законодавче закріплення результатів референдуму має відбутися зважено, обережно і обачно — це зумовлено глобальним характером цього процесу і величезним впливом його на всі сфери життя держави і суспільства. Квапливість у цьому процесі не лише недоречна, а й небезпечна.