Донбас: перезавантаження

Останні соціологічні опитування свідчать: нинішня українська влада користується найменшою підтримкою у південно-східних регіонах країни, в першу чергу — в Донбасі. Водночас рівень підтримки Партії регіонів у Донецькій області за останні півроку з 96% знизився, за різними даними, до 40— 46%. Тому не випадково перед провідними вітчизняними політичними експертами, які цього тижня взяли участь у круглому столі «Політичні перспективи Донбасу при новій владі» постало питання про самопочуття донецьких еліт у новій системі політичних реалій. На думку експертів, аби зрозуміти, чим сьогодні є Донбас у політичному контексті, варто знайти відповіді на запитання стосовно того, чи є «донецькі» після помаранчевої революції єдиною фінансово-політичною коаліцією? Чи здатні вони очолити об’єднану опозицію, чи зможуть оговтатись від поразки та знову стати тією силою, яка вийде за межі свого регіону й буде наполегливо пропонувати всій країні власну стратегію розвитку, власне бачення економічних і політичних процесів? І якими будуть стосунки нової влади з Донбасом? Сьогодні очевидним стає той факт, що Партія регіонів усе ж таки залишатиметься регіональною партією. Якщо вона прагнутиме заявити про себе як про потужну політичну силу, головним пріоритетом її діяльності повинна стати не критика влади, а побудова загальнонаціональної партії з розгалуженою регіональною структурою, з таким кадровим складом, який відповідав би назві самої партії. Проте жодного конкретного загальнонаціонального проекту регіонщики досі не представили. Для них сьогодні головна мета — потрапити в парламент, щоб зберегти обличчя та вийти зі стану політичної фрустрації, в яку вони потрапили після болючої поразки на президентських виборах. По-друге, вони, на відміну від інших колишніх союзників по парламентській більшості, обрали шлях опозиційності, а не лояльності до влади, шлях конфронтації, а не «конструктивної опозиції». Що відбилось у першу чергу на кадровому ресурсі партії. Особливо це стосується директорату великих промислових підприємств Донбасу, представники якого масово залишали лави прихильників Віктора Януковича, щоб зберегти свої посади вже за нового уряду. Багато колишніх регіонщиків, які знають особливості Донецька, сьогодні опиняються в інших партіях й активно працюють над забезпеченням цим партіям якомога більшої кількості голосів на парламентських виборах у багатомільйонній Донецькій області. На думку директора Центру політичних досліджень і конфліктології Михайла ПОГРЕБІНСЬКОГО, донецька еліта, попри усталений міф про її могутність, насправді виявилась слабкою, сьогодні більше думає про свою безпеку, ніж про своє загальнонаціональне політичне представництво. Вона намагається дистанціюватися від тих проблем, які сьогодні хвилюють саме Донецьк. Керівник проекту «Політична думка» Володимир ПОЛОХАЛО впевнений у тому, що минулі президентські вибори для Донецька були першою й останньою спробою регіону вплинути на всю країну в цілому. Донецькі еліти після поразки відійшли «на позиції» в межах кордонів області, їхній вплив, як і колись, частково поширюється на сусідні регіони. Амбіції Донецького регіону, претензії донецьких фінансово- політичних угруповань на статус неофіційної другої столиці України і «експансію» на Київ події помаранчевої революції охолодили досить відчутно.

Великою проблемою донецьких політичних еліт є їхня інерційна діяльність — вони досі живляться критеріями, гаслами та методами політичної боротьбі, актуальними за президентства Леоніда Кучми і прем’єрства Віктора Януковича. Все це виявляється неефективним уже в зовсім іншій країні із зовсім іншим Президентом і урядом, які, до того ж, мають величезний кредит довіри та пропонують державі власні проекти. Керівник соціологічної служби «Український барометр» Віктор НЕБОЖЕНКО, аналізуючи еволюцію «донецьких», доходить висновку, що в 2000 році їм набридла ситуація, в якій Донбас сприймався, з одного боку, як економічний гігант, з іншого, — як політичний карлик. На його думку, саме з цим пов’язані всі проблеми цього регіону. Знаменитий наступ «донецьких» на Київ з 2000 по 2004 рік якраз і був показником того, що вони хотіли більшого, ніж просто економічну гегемонію. Проте власного проекту для України «донецькі» так і не запропонували — в цьому і полягала головна їхня помилка. Оцінюючи перспективи Донбасу за нової влади, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир МАЛИНКОВИЧ зазначив, що Донбас більше ніколи не буде лідером загальнонаціонального руху. На його погляд, було б дуже великою помилкою опозиції об’єднання під прапорами Партії регіонів у один блок усіх інших опозиційних партій. На думку політолога, навіть ті, кому не подобається Ющенко, сьогодні не захочуть крокувати поряд із регіонщиками та працювати за їхніми правилами та принципами.

Саме з цим, очевидно, пов’язана тенденція до збільшення політичного представництва інших партій у Донбасі, які розглядають цей регіон як величезний шматок електорату. Тим паче, що після певного розчарування у Вікторі Януковичі та Партії регіонів більшість донбасівців не мають зайвих ілюзій і щодо Віктора Ющенка. Отже, тут для нових або старих партій, які раніше не мали в Донбасі потужних позицій, відкриваються чудові можливості для нарощення своєї підтримки. Аналогічну думку під час обговорення висловив директор Інституту глобальних стратегій Вадим КАРАСЬОВ. Політолог впевнений, що сьогодні в Донбасі немає єдиного політичного гравця, натомість на одному електоральному полі тут з’явилось кілька гравців. Сьогодні, на відміну від колишнього періоду, ставка робитиметься не на консолідованого лідера, яким свого часу був Віктор Янукович, а на багатьох лідерів, багато партій, які зможуть ефективно представляти інтереси донецького бізнесу в центрі. Донецькі бізнесмени, вважає Вадим КАРАСЬОВ, будуть підтримувати всіх, починаючи від комуністів і закінчуючи соціалістами та ліво-радикалами Наталії Вітренко. Попри те, що з об’єктивних причин «донецькі» втратили статус потужної політичної сили й у наступному парламенті вони претендуватимуть на значно меншу кількість мандатів, Донбас залишається стратегічно важливим економічним регіоном України. Тому і Президентові, й прем’єру за будь-яких обставин доведеться рахуватися з тим, що підприємства та бізнес Донецька виступають локомотивом економіки країни. Від того, яку стратегію стосунків із місцевими елітами обере нинішня влада, залежатиме успіх економічного розвитку держави. Політолог Віктор НЕБОЖЕНКО підкреслює: хоч хто б був сьогодні президентом чи прем’єром, він буде змушений думати, яким чином стримувати соціально-економічне напруження в Донецькій і Луганській областях. Натомість донецька еліта вимагатиме від влади політичних повноважень. Аналізуючи відносини центру з Донбасом, політолог доходить висновку, що нинішня влада у стосунках із «донецькими» пішла шляхом «уніфікації». Він полягає в тому, що в регіоні повинна бути слабка еліта, слабка промисловість, слабкі політики. Тобто головна мета такої стратегії — вивести Донбас за ступенем керованості на один рівень із Сумами чи Житомиром. На думку експерта, це хибний шлях, і найгірше, що влада до кінця цього не усвідомлює. Влада й ті політичні сили, які її уособлюють, дивляться на Донецьк виключно як на резервуар, у якому можна ділити майбутній електорат. На думку Володимира МАЛИНКОВИЧА, в наступному коаліційному уряді, який буде створений після парламентських виборів, існуватимуть певні групи, зацікавлені в компромісі з Донбасом. Це в першу чергу прем’єр Юлія Тимошенко. Якщо вона збереже за собою своє крісло, їй потрібно буде домовлятися в першу чергу з донецькими бізнесменами, які контролюють значну частину вугільної та металургійної промисловості, для того, щоб забезпечити стабільність економіки. Володимир ПОЛОХАЛО впевнений, що нова влада прагне керувати Донецьким регіоном із центру. На його думку, існує кілька способів досягнення цієї мети. Перший спосіб — це посилення структур, які реалізують лінію центру, тобто посилення в цьому регіоні «своїх» позицій. У цьому влада не досягла успіху. Другий — це економічне стримування ФПГ. Тут в уряду є певні успіхи, передовсім у посиленні централізованого контролю над регіональн ими економічними та фінансовими потоками. Третій — це зміна регіональної самосвідомості. Бліц-вояжі Ющенка в Донецьк, що, за ідеєю, мали б вплинути на регіональну самосвідомість або на донецьку субкультуру, теж не були ефективними. Натомість під час круглого столу більшість експертів зійшлися на думці, що сьогодні у прем’єр- міністра України існує величезний інтерес до Донбасу — з погляду електоральної експансії партії «Батьківщина», до лав якої активно вступають представники донецької еліти. Політологи висловили припущення, що саме з цією метою було створено Міністерство вугільної промисловості. А у випадку, якщо прем’єр здійснить сюди ще кілька вояжів і поспілкується з місцевим активом області, рівень її підтримки в регіоні значно зросте. Тим часом у Донецьку активно розбудовується місцева обласна партійна організація, більше того, — вже з’явився перший білборд Юлії Тимошенко з гаслом: «Партій багато — Батьківщина одна». У свою чергу учасники круглого столу висловили впевненість у тому, що на наступних парламентських виборах у Донбасі справді буде дуже багато партій, як уже відомих, так і абсолютно нових, із новими лідерами та проектами, які значно потіснять позиції виключно «донецьких» політичних сил.