Донецький запит
«День» продовжує публікацію відповідей своїх читачів на запитання: «Що, на вашу думку, повинен зробити для України її майбутній президент?». «Громадський запит» для майбутнього глави держави на сторінках газети вже сформували жителі Криму, Хмельницької, Житомирської, Рівненської, Харківської, Львівської, Чернівецької, Вінницької, Одеської, Херсонської, Луганської областей. Сьогодні — слово Донеччині.
Георгій МОСКАЛЬОВ, учасник бойових дій:
— По суті, сьогодні і перед нами, і перед майбутнім президентом постає питання — бути чи не бути Україні. Майбутнє, яке ми оберемо, буде довгостроковим. Поки що ми маємо мало шансів «утриматися на плаву» в сучасному глобалізованому світі: ми ніяк не можемо відірватися від «енергогодівниці» Росії, і поки що не може навіть йтися про прискорення реалізації програми перебудови транс’європейських коридорів. Я вважаю, що новому президенту доведеться насамперед змінити реалії, і лише потім займатися тим, що стосовно їх вторинне.
Виходити слід насамперед з економіки та соціальної сфери. За середньої зарплати в розмірі 100 — 150 доларів і жебрацької пенсії ніколи демократичної держави не побудуєш. Це можливе за середнього доходу в 400 — 500 доларів, але як далеко нам ще до такого рівня! І починати боротися за нього має майбутній гарант. Як кажуть корейці, якщо ніс твій короткий, крокуй уперед і він стане довшим.
Якщо соціальну сферу вдасться підняти на ноги, то й багато інших проблем вирішаться: українці, які роз’їхалися по закордонах у пошуках заробітку, повернуться в рідні пенати, покращиться демографічна ситуація...
Не менш важлива й посильна військова реформа, яка дасть можливість і зміцнити чинні позиції, і прибитися до сильного та надійного союзника.
І все ж я чекаю від майбутнього президента насамперед зусиль із очищення душі нашого народу. За великим рахунком, нас сьогодні ніде в світі не чекають — нас нема за що любити. Бруд, злочинність, корупція, розбрати, крадіжки... Майбутньому президенту слід звернути увагу на підйом національної самосвідомості, на відданість нашого народу православним цінностям. Інакше, боронь Боже, хтось зможе сказати про українців словами Біблії: «Вони втратили розум (душу), і немає в них смислу».
Олексій МАЦУКА, політолог:
— Першим кроком майбутнього президента я уявляю зміни в соціальній сфері, на яких і грунтуватиметься подальший розвиток країни. Важливими для українського суспільства сьогодні є різні страховки, а в більшій мірі — пенсійне забезпечення як головний вид так званої страховки «досягнення 60-річного віку». Масова популяризація переваг недержавного пенсійного забезпечення та розвиток довіри до банківських установ — два провідні напрями в реалізації пенсійної реформи. У разі позитивного виходу ми прийдемо до абсолютного лібералізму, цінності якого так завзято захищають сучасні центристи, праві та ліві. Це дасть нам можливість жити стабільно й відповідати світовим вимогам і стандартам у цьому питанні, а вже потім можна говорити про активізацію України в сучасному інтегрованому глобалізованому світі.
Водночас слід провести власну — в міру агресивну — політику. Наприклад, у культурній сфері. У «єдиному світі» немає кордонів, але різні культури поки що відрізняються одна від одної. «Українство» — це не обов’язково вишиванки чи гуцули. Оригінальне трактування цього іміджу дала Руслана зі своїми «Дикими танцями» — неприборканість, дикість і велика воля до перемоги. Але зупинятися на запропонованій Русланою розробці не варто. Треба шукати, надихати та створювати нові образи, з яких потім можна буде «ліпити» загальне поняття «українства». Можливо, це й буде наша національна ідея, якої дехто так прагне ось уже 13 років. Кожна країна в єдиному світі має свій паспорт. Щоб Україна не мала вигляду сирітки, треба багато працювати: діставати з глибин історії яскраві, красиві, оригінальні образи й інсталювати їх на сучасність. І в цьому важливу роль відіграє становлення регіонів, певна зміна їхньої ролі в житті держави.
У тому вигляді, в якому зараз існують наші регіони, Україні не бути економічно сильною. Стара адміністративна парадигма, створена в Радянському Союзі, вже не працює. Необхідне чітке й аналітичне вивчення адміністративного устрою України, тому що адміністративна реформа в країні назріла вже давно.
Такими я вбачаю головні кроки майбутнього президента, який може і повинен справді змінити долю нашої країни.
Людмила ІВАНОВА, вчитель-методист:
— Я би віддала голос за ту людину, яка зможе насамперед кардинально змінити ситуацію, що виникла в соціальній сфері, в питаннях зарплат і пенсій, пільг і соціальних гарантій. Із позиції вчителя першорядно важливими здаються саме ці питання. Необхідно виплатити всі борги із зарплати — у шахтарів, наприклад, вони, як і раніше, великі, підняти рівень мінімальної пенсії хоч би до 500 гривень, збільшити зарплату лікарям і вчителям хоч би до 150 — 200 доларів, щоб вони могли жити, а не принизливо існувати. Це вже принципове питання, в якому є й моральна сторона. Лікар із хорошою зарплатою виконуватиме свою роботу набагато якісніше, і це одразу ж позначиться на зростаючому рівні здоров’я всієї нації. А вчитель, за умови гідної оплати його праці, справді відповідатиме за формування свідомості, світовідчування дітей і дорослих, становлення національної самосвідомості, відчуття себе саме українцем, а не випадковим жителем цієї країни.
Інше принципове питання, вирішення якого я чекатиму від нашого нового президента, — це новий виток розвитку регіонів України. Кожен регіон, кожна область нашої країни самоцінна і має розвиватися насамперед сама по собі, але не забуваючи про те, що вона працює саме на всю країну. Хай бюджети розподіляють на місцях, хай керівництво областей самостійно вирішує, як йому вчинити з тими чи іншими реаліями або коштами, але хай ці рішення завжди будуть спрямовані на благо всієї країни.
Я хочу також, щоб наш президент не перетворював у майбутньому Україну на колонію якої-небудь — хай навіть дуже могутньої — країни. Ми маємо свою економіку, свою історію, свою долю. Нам не треба, наприклад, енергетично залежати від Росії, можна знаходити власні шляхи розвитку в цьому напрямі. Нам треба не заполоняти ринок зарубіжними товарами, а слід працювати на покращання якості власних. Хай президент працює на підвищення конкурентоспроможності наших товарів: кожен наш регіон на чомусь спеціалізується, — є такі сфери, які, наприклад Донбас чи Дніпропетровщина, не мають рівних у світі. Нехай кожен виробляє те, що він вміє робити, а завдання керівництва країни — зробити так, щоб ця продукція відповідала світовим стандартам і була відома у світі та запитана.
Артем БУЛГАКОВ, системний адміністратор:
— За великим рахунком, дії майбутнього президента прямо залежать від наших до нього вимог і запитів. Упевнений, що в нашій країні ще є що змінювати та створювати, причому «виправлень і доповнень» потребують багато сфер нашого життя. В економіці, наприклад, насамперед слід створити правильну податкову політику. Приватник повинен не боятися відкривати нову справу та не ухилятися від податків. Вважаю, що для швидкого розвитку економіки потрібна приблизно така схема оподаткування: відсоток податку на прибуток має бути пропорційний цьому ж прибутку. Спочатку, поки доходи не дуже великі, має бути маленький відсоток податку (наприклад 5%). Підприємець більшу частку прибутку вкладатиме в розвиток свого бізнесу. І водночас він «вчитиметься» платити податки. Далі із зростанням доходів збільшується і відсоток податку (наприклад до 15%) тощо.
А що стосується регіонів, то їм слід дати більше свободи. Основні питання розвитку регіонів повинні вирішувати не в Києві, а саме на місцях. У соціальній сфері — викоренити «зрівнялівку». Треба, щоб люди захотіли працювати — на благо власне та держави. Звичайно, соціальний захист повинен бути, але його треба грамотно продумати.
Протягом п’яти років Україна має перейти повністю на контрактну військову службу. Люди, які обрали професію військового, повинні отримувати гідні гроші і бути справді професіоналами. Кількість військових має скорочуватися, але рівень їхньої підготовки й освіти — підвищуватися. І після переходу на контрактну основу, після того, як наші війська відповідатимуть усім світовим стандартам, після того, як економіка України вийде з кризи, можна вступати до НАТО.
Безумовно, це не всі питання до людини, яка «очолить» наше майбутнє. І все ж, вирішивши саме їх, вона зможе використати шанс підняти нашу країну та забезпечити їй довговічне, славне існування у власній і світовій історії.
