Дві реальності луганчан

У суботу Луганськ відзначав своє 220-річчя. Кругла дата з гірким присмаком живої рани. Рани, яка пролягла між людьми, між двома реальностями — луганчан, які залишилися у місті, і переселенців, які залишили своє місто, свої оселі. Різні долі, різні спогади, різні переживання, якими останні ділилися в Києві у парку «Нивки» далеко від малої Батьківщини. Один із них, луганчанин Михайло Міщенко, зазначив: «Від свята особливі відчуття. Я привітався з десятками людей, яких не знав безпосередньо, але чув про них, а вони про мене. Переважно інтелігенція. Звичайно, основні питання, які звучали, стосувалися можливості повернення до Луганська. Чи повертатимемося? Люди сумують за домівкою, але свого майбутнього там уже не бачать. Зараз важливе відчуття того, що ти перебуваєш у світі, який близький і знайомий».

На цьому заході був присутній один із переселенців, якому довелося побувати в полоні у бойовиків. Сергій у Луганську торгував книжками, знає есперанто, освоїв Інтернет ще на зорі комп’ютеризації. Сергій потрапив у полон до сумнозвісного «Бетмена» в катівню «Маніяка» рік тому. Перший — ватажок банди, другий, — кат. Потрапив випадково, прогулюючись під час комендантської години. Звинувачення — йшов не там, дивився не так. Вже перебуваючи в полоні у стінах гуртожитку Східноукраїнського університету імені В.І. Даля, Сергій познайомився з іншим полоненим — Миколою, який також опинився «на підвалі» за схожими підозрами — «шпигував». Миколі «Маніяк» перебив ребра, і він пластом лежав на ліжку, страждаючи від нестерпного болю. Сергію доводилося робити йому знеболюючі уколи. У оцінках того, що сталося, у полонених суперечок не виникало — беззаконня і приреченість.

1 січня 2015 року Бєднова-«Бетмена» російські спецслужби успішно «зачистили» на догоду Ігорю Теслярському, якому «Бетмен» складав серйозну конкуренцію. Після операції з усунення опального Бєднова на свободу вийшли і його полонені. Зокрема і Сергій з Миколою. За кілька місяців російським «Вимпелом» був усунений і бойовик — Мозговий, якого «соратники» зарахували посмертно до «героїв Новоросії». Формула ясна і не нова. Тепер звірства і беззаконня можна було списати на банди Бєднова, а інших убитих звести в ранг мучеників. Сергій виїхав до Києва, попрощавшись із Миколою, який вирішив залишитися в Луганську. Микола заявив, що його страждання були жахливою випадковістю. «Все правильно, просто нас узяли помилково», — так вирішив покалічений полонений, який дивом врятувався в луганському пеклі.

Ця історія, на якій я нарочито загострив увагу, примітна тим, що дуже нагадує мислення жертв сталінського режиму, коли багато в’язнів вважали, що їх узяли помилково, що беззаконня відбувається внизу, а бідний Сталін просто не відає, що діється «у підвалах». Саме ця рабська оцінка дійсності дає відповідь на питання — чому Донбас виявився слабкою ланкою. Хтось готовий виправдати свого ката і при цьому в скаженій люті ненавидіти вигаданого ворога — «бандерівця» або «американця». Раб готовий чекати «халявної» подачки, дармової милостині, хоч у яку б принизливу обгортку вона була оформлена. Новини з паралельної реальності псевдореспубліки тільки доводять це.

У Луганську до Дня міста було видано «ордери» на нові квартири. У минулому мирному житті ця фраза не викликала б тих запитань, які виникають зараз, в нинішніх умовах. Вся річ у тім, що до війни в місті дійсно планувалося ввести в експлуатацію низку новобудов, зокрема і біля Луганського обласного СБУ. У квітні 2014 року луганчани чекали заселення, оплачуючи іпотечні платежі. Проте війна в буквальному розумінні вигнала багатьох людей і зі своїх квартир, і з Луганська. Недобудовані будинки були фактично розграбовані ще на зорі сепаратистського безумства, коли зі згаданого будинку було витягнуто на «потреби ополчення» навіть ліфтовий трос. І ось у суботу в «республіці» було вручено ключі від квартир. Куди поділися господарі цих квартир, які задовго до страшних подій зробили перші кредитні внески, замовчується. Луганчанин Ігор Рець пише: «У Луганську здали в експлуатацію «перший будинок в «ЛНР». На ділі — необштукатурена коробка, де керівництво «маленької Швейцарії» не зуміло навіть нормально зашпаклювати проводку. Те, що залишила Україна, просто передали до рук мешканців в недобудованому вигляді і видали за цукерочку».

На довершення разючого абсурду до Луганська приїхали «зірки» російської естради — Чичеріна і Самойлов. Такі вояжі «моральної підтримки» російські виконавці роблять регулярно. Що примітно, особи співаків не міняються. Це або згадані персонажі, або Кобзон, або Циганова. Луганчанин Геннадій Беницький у своєму блозі пише: «Як і всі попередні, останній ювілейний День міста пройшов на високій ноті тріумфування. Почався він із виставки дресированих песиків у Парку Першого травня, а закінчився на Театральній площі концертом самойлова-чичеріної. І там і там вручали нагороди. Не маю точної інформації, що за медальки відхопили чау-чау в парку культури і відпочинку, але абсолютно точно можу повідомити про високі нагороди, отримані російськими зірками. Це були медалі «За заслуги перед республікою» 2-го ступеня». Про цей парад приниження можна було б і не згадувати, якби йшлося про територію і людей, які живуть десь за Уралом. Проте все це сталося і відбувається з нашими громадянами, на нашій окупованій землі. Це вже не просто дві реальності, але і глибинно нерозв’язане питання, яке обов’язково дасть про себе знати навіть у разі «заморожування» воєнного конфлікту. У цьому плані відносна тиша на Донбасі тільки посилює відчуття небезпеки, бо «східний конфлікт» — це, передусім, конфлікт ментальний, це протиріччя світоглядів. У середовищі політичних спекуляцій його не розв’язати.

Вимушені переселенці вимагають права голосу

14 вересня під стінами Верховної Ради відбулася акція, на якій її учасники закликали депутатів підтримати відповідний законопроект 2501а-1

Під парламентом мітингувальники встановили умовну кабінку для голосування з надписом: «Вхід для переселенців заборонений». «Наразі черговий тест на те, як слова наших «можновладних європейців» збігаються з їхніми діями, — пише у себе у «Фейсбуці» правник Геннадій Друзенко. — Річ у тім, що зараз лише в Україні офіційно зареєстровано майже 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб. 78% з них, які є повнолітніми, Конституція гарантує виборче право, але реалізувати вони його не можуть без реєстрації за новим місцем проживання. Є багато причин, чому внутрішні переселенці не можуть чи не хочуть реєструватися на своїй новій «малій батьківщині». Але це зовсім не привід позбавляти їх одного із засадничих прав: обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування. Ми ж йдемо до Європи? Законопроект про реалізацію внутрішніми переселенцями їхніх виборчих прав готовий. Його реєстраційний номер 2501а-1. Залишається подивитися, наскільки насправді європейською виявиться «Європейська Україна».