Дві сторони європейської самосвідомості

Коли я запитав себе: «Наскільки я відчуваю себе європейцем, що єднає мене з Європою?», моя перша реакція вилилася в легке здивування тим, що я задався цим запитанням тільки зараз. Чому я не думав про це багато років тому, тоді, коли я ще тільки починав пізнавати світ? Чи тому, що я вважав свою приналежність до Європи поверхневим питанням невеликої важливості? Чи тому, що я сприймав свій зв’язок з Європою як щось належне?

Все моє життя настільки явно європейське, що я просто ніколи про це не задумувався. Навіть більше, я думаю, що було б смішно, якби я писав або заявляв про те, що я європеєць, що я відчуваю свою приналежність до Європи, або якби я сповідав явно європейську орієнтацію. Подібні маніфестації виглядали б пихато і недоречно, я вважав би їх зарозумілою версією того патріотизму, який мені так не подобався у націонал-патріотів.

Подібні хитання, мабуть, однакові для більшості європейців — вони настільки природно європейці, що навіть не задумуються про це. Вони не називають себе європейцями. Коли їм доводиться брати участь в опитуваннях громадської думки, вони дивуються, що їм раптом треба заявити про свою європейську приналежність.

У свідомого «європейства» — недовга традиція, тому я вітаю той факт, що європейська рефлексія піднімається з невизначених мас очевидного. Запитуючи себе про це, думаючи про це, намагаючись зрозуміти, ми збагачуємо свою самосвідомість. А це дуже вагомо, особливо тому, що ми знаходимося в багатокультурному, багатополярному світі, у якому пізнання своєї індивідуальності є передумовою співіснування з іншими індивідуальностями.

Якщо Європа до сьогоднішнього дня не приділяла особливої уваги своєму самоусвідомленню, то тільки тому, що вона помилково сприймала себе як весь світ, або принаймні вважала себе настільки вищою за інші частини світу, що вона не відчувала необхідності самовизначати себе відносно них. Природно, що це привело до небажаних наслідків у її практичній поведінці. Задумуватися про «європейство» — це значить задаватися питанням про комплекс цінностей, ідеалів принципів, які характеризують Європу. За визначенням, це спричиняє критичний розгляд всього комплексу, який супроводиться усвідомленням того, що багато європейських традицій, принципів або цінностей, можливо, мають зворотний бік. Деякі з них — якщо ними зловжити у певних випадках — можуть привести нас до пекла.

У цій спробі переусвідомити акцент має бути поставлено на духовному вимірюванні фундаментальних цінностей європейської інтеграції. До сьогодні об’єднання Європи і його значення у ширшому контексті цивілізації було сховане за технічними, економічними, фінансовими адміністративними питаннями.

Коли об’єднання тільки почалося, після Другої світової війни, демократична Західна Європа стояла перед пам’яттю жахів двох світових воєн і загрозою комуністичного тоталітаризму. Тоді не було необхідності говорити про цінності, які потребують захисту — вони були очевидні. Європу треба було об’єднати, щоб запобігти поширенню диктатури і небезпеки повернення до старих національних конфліктів.

Тому, у своєму дитинстві, Європейський союз мав такий же стосунок до європейства, як і я до свого європейського походження. Моральна підоснова Європи була очевидною, її не треба було сповідувати. Оскільки Західна Європа захищала щось настільки ж очевидне, не було необхідності це описувати чи аналізувати. Тільки після того як фізична загроза Європі зникла десятиріччя тому, європейці, нарешті, отримали можливість бути залученими до процесу глибокої самосвідомості, до відображення моральної і духовної основ об’єднання, і визначення завдань спільної Європи.

Основний комплекс європейських цінностей, сформованих духовною і політичною історією континенту, по-моєму, ясний. Він складається з: поваги до унікальної людської особистості і людських прав, свободи і гідності; принципу солідарності; влади закону, і принципу рівності перед законом; захисту меншин; демократичних інститутів; розділення законодавчої, виконавчої та судової влади; політичного плюралізму; поваги до приватної власності і приватного підприємництва; ринкової економіки; зміцнення громадянського суспільства. Ці цінності відображають численні грані сучасної європейської дійсності, включаючи той факт, що тепер наш континент став перехрестям багатьох культур.

При визначенні «європейства», головне завдання полягає в усвідомленні двосторонності всього того, що ми дали світові; що ми навчили світ не лише правам людини, а й Голокосту; що ми дали початок духовним імпульсам не тільки для промислової й інформаційної революції, а й для розграбування та забруднення природи; ми спонукали розвиток науки і технології і безжалісно витіснили суттєвий людський досвід, народжений тисячоліттями практики.

Найгірші події 20 століття — світові війни, фашизм, комуністичний тоталітаризм — були здебільшого діяннями Європи. Однак, протягом минулого сторіччя Європа пережила і благі події (хоч і не всі вони відносяться до заслуг Європи) — закінчення колоніальної ери, падіння залізної завіси, початок європейській інтеграції.

Однак четверте завдання ще залишається невирішеним. За допомогою свого існування, Європа має продемонструвати, що небезпеки, народжувані цивілізацією, можна подолати. Я був би щасливий, якби люди моєї країни, які є європейцями, могли взяти участь у цьому процесі роздуму і визначення європейської свідомості — як європейці, повністю визнані Європою.