Дилема Кабміну: політична відповідальність чи лобізм

Вадим КАРАСЬОВ, політолог, Національний інститут стратегічних досліджень:

Звертання В. Ющенка до проблеми коаліційного уряду демонструє — ідея коаліційного, політично відповідального уряду поступово опановує «політико-елітною масою». Зрозуміло, відповідні заяви прем’єр- міністра можна розглядати і як раціонально мотивовану зміну адміністративно-бюрократичних активів на політичну підтримку (чим займалися із змінним успіхом і попередні прем’єри). І все-таки безперечно — існує запит серед більшості політичної еліти на формування парламентського кабінету.

Однак у проблеми кабінетних коаліцій є ряд тематичних констеляцій, пасток і ризиків політико-технологічної властивості, які повинні бути експліковані і враховані в дизайні коаліційного уряду.

1. Завжди, коли формується коаліційний Кабінет, потрібно відповісти на запитання: чи увійдуть лідери фракцій в коаліційний уряд чи туди будуть делеговані представники фракцій? Коаліційний уряд — як правило, уряд партійних лідерів. Партії несуть повноцінну політичну відповідальність за той або інший напрям діяльності Кабінету. Досі при обговоренні проблеми коаліційності питання не розглядалося саме в такому технологічному руслі. Тому в результаті може сформуватися не коаліційний уряд політичних партій, а «уряд партійних комісарів», делегатів від фракцій. Але це далеко від парламентського кабінету класично європейського зразка.

2. Що, власне, витікає з першого — чи буде цей уряд експертів від партій або Кабінет партійних політиків? Або деякий «мікс» того і іншого? Тобто, зрештою, кабінет технократичної коаліції чи партійної? Знову таки, класичнийпаттерн коаліційного кабінету — це політичний Кабінет Міністрів, який несе політичну відповідальність перед виборцями за свою діяльність.

3. Коаліційний кабінет — це парламентський кабінет, але не кабінет при парламенті. Тому для створення повноцінного коаліційного кабінету необхідна не тільки участь у ньому лідерів партій, але і зміна структури виконавчо-законодавчих відносин на користь Уряду, забезпечення домінуючої ролі кабінету на законодавчому порядку денному і т.д. Зрозуміло, що для цього необхідні глибокі зміни в структурі і регламенті діяльності виконавчої і законодавчої влади, і без таких змін можлива лише «виконкомівська» модель уряду — технічно-господарського органу при ВРУ.

4. Чи будуть партійні платформи пов’язувати тих або інших представників фракцій в Кабміні? Чи посадова особа буде нести індивідуальну відповідальність за кабінетну діяльність? Якщо врахувати, що діяльність більшості фракцій пов’язана не стільки з партійною платформою, скільки з ситуативними інтересами економічного профілю і лобіюванням перерозподільних проектів і т.п. — таке запитання цілком доречне.

5. Чи не відкриє передчасне, теоретично і процедурно непродумане формування урядової коаліції дорогу оформленню і легалізації політичних машин — інструментів призначення близьких політиків на адміністративні посади для формування власних клієнтських мереж з політиків, бюрократів, виборців; коли адміністративні посади будуть орієнтуватися не на виробництво суспільних послуг, а на електоральну підтримку патронажних партій, а кабмінівські пости будуть розглядатися з точки зору наповнення передвиборчого портфеля ресурсів партій і груп інтересів?

6. Що пов’язане з пострадянським феноменом «напівпартій». Більшість українських партій частково легалізуються як класичні партії з опорою на ідеологічні платформи, але часто діють як «співтовариство інтересів» або як групи тиску. Тому у разі формування урядової коаліції є ймовірність «колонізації» виконавчої влади групами тиску і спецпроектів. У результаті витрати політико-економічної і технологічної модернізації будуть ставлені суспільству замість того, щоб бути покладеними на інсайдерів системи.

Генезис вищенаведених ризиків пов’язаний з тим, що інституційно, структурно і політично ми не готові до формування класичного коаліційного уряду. Мова, можливо, може йти про різні форми напівкоаліційності. Але, враховуючи ризик перетворення КМ в коаліцію різних груп тиску лобістських інтересів, не можна виключати необхідність певної автономізації уряду від груп тиску з тим, щоб перенаправляти потоки урядової політики від локальних завдань політичного виживання і партійних конфліктів-узгоджень на загальнонаціональні завдання модернізації і активізацію національних стратегій розвитку.

Для повноцінного входження в урядову коаліційність необхідне прийняття інституційного законодавчого пакету, законів про КМ, про політичні партії, про вибори, про регламент ВРУ і ін., в яких повинні бути передбачені міцні структурні і інституційні основи для ефективного коаліційного партійного кабінету, що несе політичну відповідальність перед виборцями.

Що стосується ситуаційного зрізу, пов’язаного з тим, як далі буде проходити узгодження інтересів прем’єр-міністра і парламентських інсайдерів, то навряд чи можливий довгостроковий союз, навіть у випадку, якщо ПМ піде на нові призначення. Принаймні персональна політична доля прем’єр-міністра буде залежати не стільки від того, чи буде його кабінет напів-, не- чи коаліційним, скільки від інших політичних резонів і розкладів

Борис СОБОЛЄВ, президент Першої інвестиційної групи, колишній заступник міністра фінансів:

— У нашій правовій системі уряд не є самостійним чинником політичного життя, не має самодостатнього значення, він завжди відчуватиме вплив і Президента, і Верховної Ради. Тому я не став би перебільшувати його значення.

Капітан команди, тобто прем’єр-міністр, однозначно має сам вибирати структуру, кандидатури й нести відповідальність. Якщо ж сили, представлені у Верховній Раді, претендують на своїх представниках в уряді, тобто на його коаліційності, то відповідно, вони мають відповідати за цих представників. А такої відповідальності з боку тих, хто хотів би делегувати своїх представників, не існує.

Цей уряд має бути урядом однодумців. У цій же команді однодумців Ющенка, тих, хто вірить у результат, готовий жертвувати собою, підставляти плече, а не ногу, не так багато.

У кожній парламентській фракції існує брак кадрів. Важко назвати таку комбінацію, яка б навіть за освітою, не кажучи про досвід, була б готовою вже на цьому рівні виконувати необхідні функції. Йдеться про те, що сьогодні уряд вже перейшов у своїх діях від елементарної арифметики до алгебри. І дуже важко назвати когось, хто міг би відповідати цим критеріям. Зараз все може йти ситуативно, шляхом помилок і проб.

Чи міг би я повернутися до цього уряду? Напевно, так. Але тільки за умови, що я мав би певний контракт, як на будь-якому підприємстві чи компанії, щоб я чітко знав, за що відповідаю, за що саме мене може бути звільнено.

Загалом я сприймаю ситуацію оптимістично. Напевно, й надалі триватиме кропітка невдячна робота, навіть самопожертва уряду. Я вірю, що результати першого року нового тисячоліття будуть позитивними. Тільки потрібно досягти стабільності в економічних координатах, тобто в податковій сфері, дати промисловості те ж, що вже зроблено для села, нарощувати оберти в приватизації ПЕК.

Ігор ШАРОВ, керівник депутатської групи «Трудова Україна»:

— На жаль, в останній день голосування 6 ої сесії так і невдалося включити до порядку денного ВР проект Закону України «Про парламентську більшість і парламентську опозицію», який безпосередньо покликаний закласти підвалини під формування коаліційного уряду.

Цей законопроект став жертвою політичного протистояння, що запанувало останніми тижнями в нашому парламенті. Та я переконаний, що насправді потреба прийняття закону про парламентську більшість конче назріла, тому парламент до нього ще повернеться і обов’язково найближчим часом ухвалить.

За моїм прогнозом, уже в першому півріччі цього року ми матимемо прототип уряду на коаліційній основі. У цьому уряді «Трудова Україна» готова взяти участь, поповнивши його кадровий потенціал, адже наша група і партія, в тому числі й кадри на місцях, об’єднують навколо своїх ідей дуже серйозних фахівців. Зокрема — з економічних, бюджетних, соціальних питань, зі сфери реформування паливно- енергетичного комплексу...

Ще більш актуальним стає це питання зараз, коли, незважаючи на багато позитивних моментів роботи уряду, в його складі помітні певні кадрові прорахунки, які якнайшвидше потрібно виправляти.