Дискредитація об’єднання як технологія
Об’єднання чотирьох опозиційних політичних сил («Фронт змін», «Громадянська позиція», «Європейська партія», УРП «Собор») ще не відбулося, а йому вже пророкують провал. Днями експерт Інституту Горшеніна Володимир Застава, якого, до речі, не знають навіть досвідчені політологи, прислав в УНІАН дуже симптоматичну заяву, що анонсоване об’єднання в одну політичну силу може негативно позначитися на українській опозиції. За його словами, таке об’єднання можна добре описати народною мудрістю: «Де два українці, там три гетьмани». Виходячи з того, що кожен з вищеназваних політиків свого часу розпочинав «сольну політичну кар’єру», дистанціюючись від «Нашої України»... таке об’єднання доречніше називати «об’єднанням чотирьох гетьманів». І як приклад, навів створення в 1999 році, напередодні президентських виборів, «Канівської четвірки» Євгена Марчука, Олександра Мороза, Олександра Ткаченка і Володимира Олійника, додавши, що «деякі експерти вважають «Канівську четвірку» технологічним проектом штабу тодішнього президента України Леоніда Кучми».
Віктор НЕБОЖЕНКО: політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— Порівняння сьогоднішніх інтеграційних процесів в середовищі націонал-демократів з «Канівською четвіркою» 1999 року вкрай некоректне, якщо навіть не провокаційне. «Канівська четвірка» — це була перша щира спроба об’єднатися і виділити найбільш сильного і кращого серед політиків. Та закінчилося все відвертою зрадою з боку одного з її учасників і безпосередньої участі в цьому влади. Якщо розглядати «Канівську четвірку» як технологію, то це, скоріше, технологія з боку влади на її розкол і знищення. Адже початок об’єднання «Канівської четвірки» був дуже сприятливим, але потім, в останню мить, сталася звичайна зрада. Владою був застосований принцип: розділяй і володарюй. У цілому, порівняння нинішніх спроб об’єднання серед частини опозиції з «Канівською четвіркою» є просто непрофесійним. Це важко назвати аналітикою. З іншого боку, можливо, ініціатори подібної заяви хочуть показати, що будь-які об’єднувальні процеси не мають майбутнього, тобто дискредитувати саму ідею.
Щодо спроб об’єднання. Є три чинники. Перший пов’язаний з принципом репресій. Кожний учасник націонал-демократичного табору знаходиться в різному кримінально-репресивному статусі відносно до влади. Одні як на роботу ходять в прокуратуру. Других шантажують, третіх підкуповують. Є ті, хто критикує владу, а є ті, хто заграє з владою. Другий чинник. Постає питання — хто представлятиме четвірку? Кого наділять такими повноваженнями? Третій чинник. Всі сьогоднішні об’єднання — це не що інше як спроба приватизувати націонал-демократичний електорат. Все це створює деякі проблеми в процесі переговорів. Сьогоднішні об’єднання повинні думати не про вибори, а про те, як сформулювати порядок денний, який був би привабливим для суспільства. Просто готуватися до виборів в надії отримати голоси інших розвалених націонал-демократичних сил — це тупикова стратегія. Вона в результаті показує лише погіршення у відносинах між виборцями і політиками. Якщо сьогоднішні спроби об’єднатися мають на увазі можливі вибори, а влада думає лише про те, як розділити націонал-демократичний табір, то це означає, що ні влада, ні опозиція нічого не навчаються. Якщо ж опозиціонери ведуть переговори заради виходу з кризи в країні, тоді це матиме результат.
