«Генеральний» пул

Група блогерів зустрілася з Генпрокурором Юрієм Луценком. Це вже стало певною традицією в політичному середовищі — запрошувати до себе блогерів, щоб продемонструвати свою відкритість і поділитися або «злити» певну інформацію для загалу. Ось деяка реакція тих, хто був на зустрічі з Генпрокурором.

«Отже, я був у Генеральній прокуратурі, — пише у «Фейсбуці» Мирослав Гай. — Запросили блогерів і типу блогерів, на зразок мене. Зустріч була величезною у всіх сенсах: було багато людей, дуже різних і різної обізнаності, вона тривала ЧОТИРИ години... Не про все можна писати — багато говорилося не для великої аудиторії, але такий закон наших неформальних зустрічей» (більше конкретики про зустріч можна прочитати на сторінці ФБ Мирослава Гая). Серед присутніх на зустрічі також були — Віктор Трегубов, Віктор Пузанов, Павло Казарін, Дана Яровая, Олексій Мінаков, Олеся Яхно та інші. 

В чому природа подібних зустрічей? Після Євромайдану в Україні розвелося безліч блогерів, або людей, які ведуть свої сторінки у соцмережах і мають велику кількість читачів. Добре це чи погано  — окреме питання, адже поряд із конкуренцією думок і живою дискусією часто можна спостерігати взаємні образи, висловлювання дурниць і підміну понять.

Останнє має велике значення, адже після обрання президентом Петра Порошенка, адміністрацію якого очолив Борис Ложкін, до України фактично масово перекочувала практика «ольгинских ботов». Суть у тому, що формується армія лояльних користувачів мережі, які працюють в інтернеті в інтересах влади або конкретних політиків. Вони тролять в соцмережах всіх, хто, наприклад, критикує президента і, відповідно, хвалять Порошенка. Аналогічна ситуація і в таборах інших політичних сил і політиків.

Не будемо стверджувати на сто відсотків, що група, яка зібралася у Луценка, це його армія підтримки, але більшість з них точно лояльні до влади. Навіть якщо допускаються певні нотки критики на адресу того ж Луценка, все одно висновок має бути позитивним. «...Так, Генпрокурор не святий. Він український політик: зі своїм маленьким свічним заводиком, записаним на дружину, сумнівними зв’язками, неоднозначною історією. Але це вже зовсім інший сорт людей, ніж Пшонки. Я не уявляю ситуації, в якій Луценко розстріляє Майдан або посадить в тюрму Лещенка. Якщо резюмувати: на своєму місці людина. Буду допомагати, чим зможу. Дякую Роману Шрайку за організацію зустрічі, а блогерам — за компанію», — це допис у ФБ одного з гостей Луценка — Сергія Марченка.

Взагалі питання — яким чином відбувається добір учасників для зустрічі? «Ці зустрічі, які проводять міністри або представники Адміністрації Президента, безумовно, проводяться із конкретно дібраними людьми,  — коментує «Дню» журналіст, блогер Сергій Іванов. — Це штучно сформований пул, який не поставить незручних питань. Принаймні настрою вони чиновнику не зіпсують. А якщо і поставлять начебто гострі запитання, то отримають виключно загальні відповіді і не будуть мати можливості «розкрутити» співрозмовника належним чином. Як наслідок, ми маємо абсолютно постановочний захід, такі собі «ходоки до Леніна». Але через них створюється враження начебто відкритості і доступності влади. Хоча чиновники справді зобов’язані проводити зустрічі із людьми, бути доступними. Ось тільки далеко не завжди це робиться щиро, що просто викривляє дійсність».

Чотири години зустрічі... Це немало часу. Звичайно, Генпрокурор може зустрічатися з пресою, хоча в даному випадку навряд чи присутніх можна назвати повноцінними представниками ЗМІ, але він має пам’ятати про свої функціональні обов’язки і поважати інституційність. Нагадаю, що для того, щоб обрати Луценка Генпрокурором влада навіть спеціально внесла зміни до законодавства, щоб людина без юридичної освіти могла очолити ГПУ. По суті, закон підлаштували «під Луценка».  

«У свій час я сам був присутнім на зустрічі Сакварелідзе із блогерами, — продовжує Сергій Іванов. — Але тоді пул присутніх блогерів був досить серйозний, а не просто «група підтримки Порошенка». Далеко не всі блогери, або як їх ще називають опініон-лідерами, насправді здатні продукувати нові смисли. По Станіславському — я їм не вірю. Коли ж велика компанія блогерів заходить до чиновника, то якісно та змістовно поговорити з ним не видається. Тому тему подібних ходінь я для себе закрив одразу. Набагато цікавіше зустрічатись з людиною один на один в рамках, наприклад, інтерв’ю. Це дозволяє розкрити її, а не поверхово пробігтись по підготовленим меседжам. Багато хто з цих блогерів виходять після таких зустрічей під враженням власної особливої значущості, мовляв, їм дозволити доторкнутись до чогось високого, не для всіх досяжного. Безумовно, на це також робиться розрахунок».

Чому на зустрічі не було саме журналістів, які б мали можливість потім відкрито про це написати, а головне — поставити важливі і актуальні запитання? Наприклад, коли нарешті буде поставлено крапку щодо замовників в давній і резонансній «справі Гонгадзе — Подольського»? Або «гаряче» питання — перед усіма сьогодні мер м. Глухова, що на Сумщині, Мішель Терещенко намагається захиститися від відомого в регіоні клану, який нахабно цькує і створює проблеми законно обраному міському голові, — хіба не завдання Генпрокурора перевірити заяви Терещенка, тим більше Луценко прекрасно знає, хто веде війну проти мера?.. На жаль, відповіді на ці запитання поки не буде, тому що в рамках обраного формата нікому їх поставити. По-суті, такі зустрічі потрібні тільки самим учасникам. У кожного своя мета. Для суспільства ж важливо розібратися і не вестись на імітацію.