Голоси з Донбасу

15 червня Амвросіївку — місто у прикордонному районі Донецької області — обстріляли. Прес-офіцер АТО Владислав Селезньов розповів, що бойовики цілили по позиціях українських військових, але потрапили у житлові квартали міста, ймовірно з систем залпового вогню БМ-21 «Град». Через це деякі будівлі зруйновано, є постраждалі. Ігор, учитель математики з Амвросіївки, розповів про ситуацію у місті:

— Паніку у нас навели дебелу, хоча вже ввечері 15 червня все було тихо. Люди пускали чутки, мовляв, після обіду або у понеділок буде «зачистка». З переляку багато хто втік. Половина магазинів у неділю по обіді зачинилась, залізничні каси працювали лише до 11-ї, до цього там була постійна черга, усі купували квитки на «сьогодні-завтра». У місті не було вільних таксі, автомобільні відстійники були порожні.

Позиції у людей різні, але я бачу більше тих, хто умовно «проти України». Втім, не скажу, що все місто готове йти на барикади за ДНР, їхні прихильники пасивні. І, безумовно, більшість проти війни і прагне миру. Якесь ополчення прибічників «Донецької народної республіки» є, але на міськраді зняли прапори ДНР.

Важко сказати, що очікую від майбутнього. Не думаю, що у нас буде війна, як у Слов’янську. Поки міськрада підкоряється Україні, це гріє, і ми сподіваємось на краще.

Про системного адміністратора з Краматорська Сергія Лісіцина «День» писав взимку — тоді чоловік один стояв на місцевому Євромайдані біля пам’ятника Шевченку. Зараз Сергій розповів про своє життя в умовах АТО:

— Увесь центр Краматорська обкладено пляшками з бензином на випадок, якщо «Правий сектор» прорветься до міста. Навколо виконкому давно побудували кулеметні гнізда, ось тільки на будівлі СБУ активістів «Народного ополчення Донбасу» не вистачає.

Весь травень «Міськсвітло» не зважало на витрати і освітлювало усі проїзди до виконкому, щоб Нацгвардія могла зайти у будь-який час. Два тижні тому вуличне освітлення центру міста пошкодили, а українські силовики діють тільки через телевізор. До речі, вже давно Краматорськ зомбують російськими каналами — ніхто не збирається ремонтувати телевишку на горі Карачун.

З 20 травня я страждаю від казначейства більше, ніж від терористів. У сусідів бурхливі розбірки: хто винен у тому, що казначейство заблокувало обіг грошей у місті? Насправді проводять платежі у безготівковій формі, грошової маси у місті достатньо — переправляти кошти не потрібно. Особисто в мене ще є гроші на депозиті, знімаю в банку і проїдаю їх. Супермаркети можуть приймати платежі за продукти харчування через банківські картки, залишилось тільки пенсіонерів відучити від готівки.

Через відсутність продуктів страждають селища, до яких надходили товари зі Слов’янського району. Бариги, користуючись панікою, підняли ціни на сільськогосподарську продукцію на 40%. Усі комунальні підприємства Краматорська працюють у штатному режимі і нарощують тягар боргів. Чекаю, що цей тиждень буде останнім — потім центральна влада поверне Краматорськ в Україну.

Мешканець Горлівки Олександр, представник волонтерської організації «Донбас SOS», вже виїхав до Києва — у рідному місті небезпечно, та й більшість його однодумців давно зробила те ж саме. Виявляється, загрозу можуть нести не лише терористи, а й близькі люди — Олександр пояснив, чому: 

— У Горлівці сьогодні дуже тривожно, людей беруть у полон. Злочини, які висвітлюють ЗМІ, — мала частина того, що відбувається. Хапають людей, відбирають гроші, переписують квартири. Друзі, активісти Євромайдану, шість днів пробули у полоні: «здали» колишні товариші, які на політичному ґрунті стали ворогами. Приятелів вже визволили. Втім, в основному зараз утискають комерсантів: їх давлять, залякують, когось вбивають — багато звичайних кримінальних розбірок.

Сумніваюся, що на сході України щось зміниться найближчими днями.  Думаю, доки з тих же Слов’янська та Краматорська не вивезуть більшу частину населення, повномасштабної АТО там не почнеться.

13 червня українські силовики зачистили Маріуполь від бойовиків «Донецької народної республіки». Про те, як змінилось життя у цьому місті, розповіла місцева жителька Ганна:

— Зараз у Маріуполі тихо, після трагічних подій 14 червня, коли терористи обстріляли машину з прикордонниками, усе спокійно. У центрі міста під будівлею міськради стоять 11—12 осіб — дідусі та бабусі — вони розгублені, навіть без плакатів. Городяни сильно налякані подіями суботи. Одна справа, коли озброєні люди перебували у певній зоні, геть інше, коли вони розповзлися містом, і ніхто не знає, що і де може статися. У Маріуполі немає українських військових, вони лише чергують на блокпостах.

Над усіма адміністративними будівлями Маріуполя майорять українські прапори, це дуже тішить. На початку червня багато людей ходили до Азовського моря — такої кількості відпочивальників на міських пляжах не було з часів СРСР. Відвідують пляжі і зараз, хоча менше — погода зіпсувалась.

Місцеві жителі чекають того, що і всі люди: миру та стабільності, спокою. Настрої людей змінюються, але повільно. З’явився прошарок суспільства, який проти всіх. Люди зневірилися у ДНР і не люблять київську владу — досі існує страх перед міфічними «бандерівцями». Це неконструктивна позиція, але з такими людьми треба працювати, вони не загублені для України. Сподіваємось, що до кінця червня хоча б Донецьку область звільнять від бойовиків.