Головні досягнення Кучми — це те, чого він не зробив
ЗУПИНИТИСЬ, ОЗИРНУТИСЬ...
Академік Г. Шторх писав 200 років тому: «Вважаю за аксіому, що число народжених і померлих має безперечний зв'язок iз фізичним, моральним і політичним станом населення кожної країни». Майже 5 років тому, восени 1994 року, я здав до друку брошуру, в якій аналізувалися демографічні складники попередніх президентських виборів. («Люди і вибори. Нариси з політичної арифметики»). Російське прислів'я «задним умом крепок» має в українській мові набагато різкіший відповідник: по шкоді мудрий. Що писав я тоді про Л.Д. Кучму? Цитую дослівно: «Політологи свідчать про те, що «перший після першого завжди перебуває в сутінках». Відтак мусимо Другого Президента зарахувати до політиків спокійних і не гучних. Проте перші його кроки дозволяють дійти висновку, що він не має надмірної схильності «до сутінків». Зрештою, переможці ніколи не бувають занадто скромними, а сьогоднішнє політичне й економічне становище України не лише дозволяє Другому Президентові робити рішучі кроки, а такої рішучості від нього вимагає.
Другий Президент — жорсткий прагматик, а тому:
1) під руку московського царя не піде;
2) притулку за горами купонів щоденної випічки шукати не буде;
3) навічно зупинити приватизацію не дозволить;
4) місцеві ради під владарювання Верховної Ради не віддасть;
5) другою державною російську мову не проголосить;
6) права творення нової конституції комуно-соціалістам не віддасть.
Важко сказати, чи справдяться всі ці прогнози, але програмний виступ Другого Президента перед Верховною Радою (жовтень 1994 р.) свідчить про їхню слушність. Якщо Л.Д. Кучма не відійде від принципових тез проголошеної ним доповіді, то комуно-соціалісти будуть змушені визнати, що вони та їхнi прибічники «обрали не того».
Якщо прогнози справдяться, якщо Другий Президент почуватиметься обранцем всієї України, а не кількох регіонів, якщо він стане гарантом незалежності й цілісності держави, то спростує думку, що «перший після першого» мусить триматися в тіні. Свідомий свого покликання президент будь-якої держави уже за своєю посадою центрист; цього, власне, нам і треба».
Ігноруючи деякі тонкощі (особливо щодо приватизації та місцевих рад), можна сказати, що всі мої сподівання Л.Д. Кучма виправдав. Загалом успішною була і його зовнішньополітична активність — особливо в перші роки після обрання. Але вона стала практично єдиним, що Президент таки зробив. Усі шість пунктів мого прогнозу торкалися того, що він НЕ ЗРОБИТЬ. За великим рахунком Л.Д. Кучма не зробив набагато більше, ніж зробив. Це його й наша з вами трагедія. Україна лишилася самостійною, але стала жебрацькою. Вимирання людності (депопуляція) зростає з року на рік, і це є демографічним вироком Другому Президентові.
КОМАНДА
Багато тваринних видів надають перевагу «самодержцеві-монарху», але один з винаходів наших побратимів за еволюцією мало відомий навіть фахівцям. Я маю на увазі мавп, які живуть на Індокитайському півострові: їм належить патент на поділ владних функцій, які вони довіряють двом різним особам: «президентові» та «прем'єр-міністрові». «Президент» — поважного віку самець — спираючись на свій досвід, визначає, куди зграя має йти, де зупинитися, що їсти й пити. «Прем'єр- міністр» — молодий самець, — запліднює самок (демографія!) і контролює порядок у зграї. Наші прем'єр-міністри суттєвої ролі в політичному житті не відіграють, бо одні цього робити не вміють, а іншим цього робити не дають. Голови Верховної Ради грали і грають у свою гру. Беззастережними друзями Президента лишаються його Адміністрація, РНБОУ і група людей, покликаних творити позитивний образ гаранта, його імідж. Свого часу в Празі мені пощастило прослухати короткий курс виборчих технологій. З першої лекції я дізнався, що хороший президент, у якого погана команда, це поганий президент. Друга розпочалася з того, що найкращими в світі іміджмейкерами треба вважати собачих перукарів — варто лише подивитися на пуделя, постриженого «під лева». Мусимо визнати, що «під лева» нашого Президента сьогодні стрижуть активно. Три позиції характеризують зусилля команди. Розглянемо їх у порядку викиду в ЗМІ.
1. «Кучма — єдиний, хто врятує від лівого реваншу». Варіант відомий, апробований у Росії, слушний у тому сенсі, що Президент насправді не хоче такого реваншу в стилі Н. Вітренко чи П. Симоненка. Не до вподоби йому й «доленосна» програма О. Ткаченка про конвертацію трудоднів у долари. Лишаються два запитання: чи саме Л. Кучма є єдиною альтернативою і чи багато виборців бояться поновлення того, що було. Для багатьох реванш є повернення до невисокого, але стабільного матеріального достатку, який забезпечує принаймні біологічну вегетацію. Команда це розуміє і вдається до політичного шаманства.
2. «Кучма приречений на успіх, він переможе». У цьому нас переконують деякі політики, а також кашпіровські, глоби, березовські та колишні рабиновичі. Об'єктивно на це гасло працює стійкий совковий конформізм частини виборців, готових голосувати не за своє майбуття, а за знайомий чубчик.
3. «Хороший цар і погані бояри». Цю тезу мають реалізувати економічні укази «останньої надії», сукупність яких покаже відразу всім, як про них турбуються. Передумов для їх виконання нема, але це — «не царское дело». Маленький, але яскравий приклад. Леонід Данилович ухвалив, що балон газу коштуватиме 10 гривень — і ні копійки зверху. Відразу після цього разом із балонами газ щез із продажу — а за великим «блатом» його можна купити за 25 гривень. Народ збирається перед вікнами відповідної контори й кричить «Кучма наказав, а ви, сволота...». Все дуже просто — за такою ціною торгувати газом невигідно. Якщо хтось хоче в цьому пересвідчитися, рекомендую райцентр Макарів і прилегле до нього село Маковище.
ШИЛО В МІШКУ
Європа нас випереджає. У нас заговорили про «брудні технології» після виборів київського мера, а в Чехії я слухав про них давно. Щоправда, лектори називали їх не брудними, а агресивними. Йдеться про негатив, компромат і ultima ratio (останній аргумент) — фальсифікацію виборів. На запитання, чи можна такий «аргумент» вважати моральним, лектор порекомендував звернутися до священика. Відтак облишмо мораль і поговорімо про фальсифікації.
Я не маю підстав стверджувати, що виборчий штаб Л. Кучми планує вдатися до фальсифікацій. Але маю можливість розглянути питання, наскільки при нашій організації виборів такі фальсифікації є можливими. Йдеться про математичну експертизу виборчих протоколів, яка дозволяє зафіксувати все, що «стирчить із мішка». Практика — критерій істини. Чи були чесними минулі вибори Верховної Ради? Мій комп'ютер проковтнув цифри про голосування в усіх 225 округах за кожну з 10 партій, які набрали найбільше голосів (225 і 10=2250), трохи подумав і оголосив вердикт: протоколи брешуть. Не торкатимусь тематичних подробиць (для фахівців: йдеться про розподіл Бенфорда і коефіцієнти Пірсона та Чупрова). А сутність — проста. Маємо індекс, який дорівнює нулю, якщо протоколи віддзеркалюють волю виборців і він зростає до 1, якщо протоколи повністю сфальсифіковані. Отже — чотири партії (Аграрна, «Реформи і порядок», «Прогресивна соціалістична» і блок СПУ—СелПУ) не мають підстав для турбот, щодо них індекс фальсифікації практично не відрізняється від 0. Для інших шести партій він дорівнює: НРУ — 0,21; СДПУ — 0,244; «Громада» — 0,32; КПУ — 0,35; НДП — 0,40; ПЗУ — 0,45. Останні індекси в цьому ряду є просто фантастичними. Майже 40 років я маю справу з математичним опрацюванням клінічних, експериментальних і демографічних матеріалів, але такої різниці між нормою і патологією не бачив. Хто й як фальшував — питання до криміналістів. На чиє замовлення і з якою метою? Відомий політик, з яким мені довелося обговорювати проблему фальсифікації, припускає, що «центр» тиснув на виборчу периферію, по-перше, для того, щоб проштовхнути до парламенту НДП, по-друге, для того, щоб не пустити туди Є.Марчука (СДПУ(0)); П.Лазаренка («Громада»), по-третє, для того, щоб зменшити представництво КПУ. Це лише припущення, але якщо так було насправді? Не важко здогадатися, в кого крали голоси, а кому приписували крадене. Якщо йдеться про ПЗУ, припускає мій співбесідник, то на гроші одного багатого на «зелень» мецената голоси партії могли у виборців просто купити. Наголошую: йдеться про гіпотезу, пропоную шановним читачам самостійно поцінувати її слушність. Факт, одначе, залишається фактом: на минулих виборах фальсифікації «имели место быть», відтак вони можливі й на майбутніх. Як писав Б. Рассел, кандидати на пост президента нерідко є людьми, не здатними зацікавити виборців, але вмілими, коли йдеться про довіру партійних менеджерів. Як правило, такі кандидати зазнають поразки. Проте в окремих випадках партійна машина забезпечує «блідому середнячкові» перемогу. Агресивні виборчі технології насамперед для таких ситуацій і створені. Після виборів «блідий» президент повністю залежить від своїх благодійників і має мало реальної влади. Перемога є, а президента нема — стрижений пудель.
