Гримаси заочного правосуддя

Будь-який громадянин України, який потрапив до Криму або зони антитерористичної операції на тривалий час (через низку обставин), після повернення додому ризикує залишитися без особистого майна: його нерухомість можуть конфіскувати, посилаючись на звинувачення в ухилянні від суду й слідства. Таке рішення прийняла Верховна Рада: на підпис Президентові вже відправлено закон №1767 (щодо невідворотності покарання осіб, які переховуються на півострові або в зоні АТО).

ОБЕРЕЖНО, СПЕЦРОЗСЛІДУВАННЯ!

Згідно зі змінами в Кримінально-процесуальному кодексі (КПК), ухиляння від явки за викликом слідчого або прокурора є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування або судочинства. Такі з’ясування стосовно злочинця, що переховується від правоохоронців у Криму або зоні АТО, можуть здійснюватися за його відсутності.

На думку співавторів нового закону (чотирьох нардепів з різних фракцій), це дозволить «розширити можливість проведення спеціального досудового розслідування й спеціального судочинства щодо підозрюваних, які приховуються на тимчасово окупованій території або в районі антитерористичної операції». Але такі новини суперечать і КПК (замість вручення повістки — фікція), і Конституції (право на власність і захист), і Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 року (підозрюваному необхідно повідомити про причини його звинувачення, а також надати час і можливість для належної підготовки до свого захисту).

Нагадаємо, що досі заочний судовий процес передбачався лише для осіб, яка перебувають за межами України. Наприкінці листопада 2014 р. ми вже писали про те, що українській Феміді надали досить незвичайного інструмента — ухвалювати вироки без особистої присутності звинуваченого на засіданні. Цій темі була присвячена стаття: «Вироки без відома підсудних». Йшлося про Закон №1689-VII, згідно з яким особи, які втекли за кордон і ухиляються від слідства, караються у вигляді конфіскації майна. Прибічники цієї ідеї стверджували, що нові положення дозволять завершити розслідування десятків кримінальних справ (проти колишніх чиновників) і перерахувати їхні активи на потреби держбюджету. Проте з таким підходом не погодилися правозахисники: на їхню думку, адвокат (призначений судом) не зможе спілкуватися зі своїм підзахисним. Інтереси клієнта в цьому випадку представляються лише заочно: за допомогою копій судових документів, які нібито адресовані підозрюваному, а насправді вручаються лише його (віртуальному) захисникові. На жаль, з ухваленням закону № 1767 народні обранці пішли ще далі.

СПРОЩЕННЯ ЗАРАДИ ПРИСКОРЕННЯ

Досі суддя міг відмовити в задоволені клопотання за «заочкою», якщо прокурор або слідчий не доведе, що підозрюваний переховується за кордоном з метою ухиляння від кримінальної відповідальності (ст. 297-4 КПК). Тепер же ситуація виглядає дуже просто: замість збирання доказової бази слідство може обмежитися лише... оголошенням підозрюваного в міжнародний розшук.

Як і слід було чекати, січневий Закон №1767 спричинив у юристів не менше обурень, ніж його листопадовий аналог (Закон №1689-VII про «заочку» для особи, що переховується за кордоном). На їхню думку, під гучними заявами про «принцип невідворотності покарання» ховаються зовсім інші цілі: прискорити судові процеси, на підставі яких можна провести конфіскацію майна особи (засудженої без її участі в процесі).

Згідно з висновками юрфірми Prove Group, заочне розслідування «спрощує роботу державних органів, яким тепер необхідно лише дотриматися всіх формальностей, пов’язаних з подачею заявки на міжнародний або міждержавний розшук». Також виникають сумніви в доцільності «заочки» щодо тих осіб, які перебувають на півострові або в зоні бойових дій на Донбасі. Адже ні до Криму, ні до зони АТО повістки з суду не відправиш. Виходить, що підсудні навіть не підозрюватимуть про те, в чому їх звинуватили й за що засудили.

Як бачимо, такі новації викликають більше запитань, ніж відповідей. По-перше, не зрозуміло, як бути з тими «заочниками», які переховуються за кордоном, але не були оголошені в міждержавний або міжнародний розшук? По-друге, якщо підозрювані «грають у піжмурки» в Криму або в зоні АТО, то вони апріорі не можуть бути оголошені в міжнародний розшук. Чи тимчасово окупований півострів і гарячі точки Донбасу вже територією України не вважаються?

Ще одне «але»: на словах парламентарії обіцяють, що заочне провадження застосовуватимуть лише до представників колишньої влади, а насправді в ухваленому законі цей момент ніде не позначений. Чи не означає такий підхід, що грядущі вердикти торкнуться всіх «неугодних»?

«ПРИВІТ» ВІД ТОВАРИШІВ ПУТІНА

Можливість судового розгляду без участі обвинуваченого передбачена законами Франції, Данії, Німеччини й інших країн Європи. Проте у них є принципова відмінність від українського підходу: заочний розгляд у Євросоюзі спрямований на захист прав і свобод потерпілих, а в нашій країні з точністю до навпаки — на порушення прав і свобод обвинувачених.

Верховна Рада не врахувала істотний момент: захист особи та її приватної власності є фундаментом західної правової системи. Але це ще не все. Як з’ясувалося, вітчизняні «слуги народу» вирішили перейняти досвід у колег з країни-агресора. Згідно з дослідженням російського журналіста правозахисника Григорія Пасько (який народився і виріс в Україні), заочне кримінальне покарання вперше було ініційоване... Федеральною службою безпеки РФ. Річ у тім, що ще 2001 року путінські чекісти запропонували парламентаріям відновити практику заочного винесення вироків у кримінальних справах. З такою ініціативою до Держдуми звертався перший заступник директора департаменту захисту конституційного ладу й боротьби з тероризмом ФСБ РФ Геннадій Соловйов. За словами «феесбешників», це покарання мало покласти край епідемії викрадень, що охопили РФ останніми роками. Насправді руками «держдумців» прибічники Путіна відновили «особливі наради НКВС»: за сталінських часів ухвалювали заочні вироки, які потім очно виконувалися спецзагонами «енкаведистів» (це були смертні вироки або вироки щодо каторжних робіт у таборах).