Iдентичність чи уніфікація?

Цикл конференцій присвячено обговоренню вельми актуальних і гострих, з одного боку, а з другого — складних наукових філософсько-соціологічних проблем сучасності. Таких, зокрема, як збереження національної ідентичності в умовах глобалізації; співіснування «етнічного ренесансу» з прагненням до культурного розмаїття; різне ставлення до етнічних проблем великих, так би мовити, «традиційних» націй і тих народів, які щойно починають своє державне життя. Все це вельми складно ще й тому, що сучасна людина має вирішувати проблеми, які не тільки не вирішувалися, але й не ставилися у минулому, навіть недалекому. Не треба було, наприклад, давати відповідь на запитання, поставлене вже на першій конференції одному із лекторів: «Хто ви? Громадянин Франції чи Європи?».

Для участі у конференціях запрошено кількох відомих європейських вчених — д-ра Жана Боберо (Франція), д ра Жоржа Ніва (Швейцарія), д-раПатріка Вейля (Франція). У роботі конференцій — в дискусіях — беруть активну участь українські науковці. Дещо дивно, однак, що жодного українського вченого не запрошено зробити доповідь.

Цикл конференцій відкрив д-р філологічних та гуманітарних наук Жан Кюїзеньє (Франція). Це відомий культуролог і етнолог («антрополог»), директор часопису «Французька етнологія», дослідник міжнаціональних проблем у Болгарії та Румунії. Останню країну він вивчає вже майже 30 років. Доповідь д-ра Кюїзеньє «Культурне своєріддя та національна ідентичність» зацікавила слухачів оригінальним підходом до визначення етносу, мотивованим запереченням традиційних тлумачень та схем, особливо тих, якими послуговувалися тоталітарні режими ХХ століття. Варто уваги й те, що серед факторів, які сприяють збереженню ідентичності народів Східної Європи, французький вчений назвав такий історичний чинник, як автокефальна (незалежна) православна церква тієї чи іншої держави. Д-р Кюїзеньє, однак, не вивчав етнічну та православну ситуацію в Україні і тому не мав нагоди — на наш превеликий жаль — перевірити свої критерії етносу на українському грунті, проаналізувати впливи чотирьох православних церков (України та Росії) на становлення такого поняття, як «народ України». Втім, на наступній конференції циклу д-р філософських наук Жан Боберо має зробити доповідь: «Світськість: ні офіційна релігія, ні державний атеїзм», яка, плекаємо надію, матиме певне відношення до наших церковних проблем. Адже серед публікацій п. Боберо є такі книжки, як «Історія світськості у Франції», «Світська мораль проти морального порядку» (!), «Плюралізм та релігійні меншини» та інші.

Заявлені теми конференцій, започаткованих і підтриманих Французьким культурним центром, є, безумовно, гостро актуальними у планетарному масштабі. Йдеться не тільки про етнічні війни у колишній Югославії, проблеми національної ідентичності на пострадянському просторі або протистояння «Захід — Іслам» чи «Північ — Південь планети» тощо. Багаті західні країни стоять сьогодні перед загрозою «розмиву» їхньої славетної культури не тільки потоком емігрантів, але й ринком, глобалізацією, під чим багато європейців розуміють принизливу уніфікацію — товарів, потреб, трибу життя. Як вирішувати ці нові проблеми? Як за таких умов зберегти себе і одночасно об’єднатися — усіх з усіма? Ще одне, зовсім загальне запитання крутиться у голові: «А чи не розпочався нині процес усунення з історичної сцени нації як такої? Процес, подібний зникненню родових та племінних устроїв?» І це при тому, що далеко не всі люди планети встигли стати націями, що багато хто приступив до нелегкого завдання самоідентифікації тільки у ХХ столітті.

Може, я помиляюся, а може, неправильно зрозуміла, але у доповіді шанованого гостя п.Кюїзньє пролунав мотив, який виразно свідчив про приналежність доповідача до великої усталеної нації; нації, яка сформувалася кілька століть тому і накопичила політичний досвід, мудрість, зокрема, повагу до законів, до прав людини. Можна б спокійно достойно жити, але навкруги — на Балканах, на Ближньому Сході тощо — вирують перманентні етнічні війни заради національної самобутності. І трапляється так, що неоднозначне сучасне етнічне відродження того чи іншого народу трактуються, явно чи неявно, у високих наукових колах як чинник виключно негативний. Таке ставлення сформульоване, між іншим, українськими організаторами конференції у їхньому буклеті. Там сказано: «Чи відродження держав у пострадянському контексті обов’язково має відбуватися шляхом розбудови національної ідентичності?» Для багатьох «інородців» це лунає як дещо дивний заклик до збереження російської або навіть радянської ідентичності. Заради того, щоб уникнути невчасних запізнілих і небезпечних для світу етнічних претензій. Російський вчений Лев Гумільов писав, однак, у своїй блискучій книжці «Этногенез и биосфера Земли»: «Етноси виникають і щезають незалежно від наявності тих чи інших уявлень сучасників… Зайнятих своїми справами людей вводить в оману аберація близькості, і їм здається, що протягом їхнього життя нічого суттєвого з етнічною системою не відбувається». Як наче все в історії трапляється тільки в минулому! Принагідно згадаємо для прикладу, що так званий суперетнос Римської імперії сформувався на багато століть раніше французького, а де сьогодні той громадянин римської ойкумени?

У науці є об’єкти досліджень, які, очевидно, ніколи не будуть вивчені остаточно й однозначно, бо вони «побивають» вчених своєю складністю і багатомірністю, довжиною у часі. А також тим, що надають достатньо матеріалу для того, аби логічно формулювати не одну, а багато істин різної полярності. Однією з таких «речей у собі» є, безумовно, етнос, причини і особливості його зародження, розквіту та згасання. А також його вплив на політику і суспільну стабільність. Тому такою важливою, доречною і вчасною здається конференція у Французькому культурному центрі.