Iнвестиція волі та розуму закінчить епоху дилетантів
ПОТРIБНА IНВЕСТИЦIЯ ВОЛI Й РОЗУМУ
Гасло «демократія — це диктатура закону», запропоноване для виборчої кампанії Є. Марчука, є влучним. Мусимо, одначе, взяти до уваги, що теоретично воно придатне і для будь- якого іншого кандидата. Але лише теоретично, бо що можуть сказати про диктатуру, наприклад, безпорадний Л.Кучма чи балакучий П. Симоненко. Свідомо чи ні, читачі «Дня», які схвалюють це гасло, беруть до уваги і особистість Євгена Кириловича, і його роботу на посаді керівника СБУ. Я переконана, що служба безпеки може взяти на себе провідну роль у викорiненні сваволі й корупції чиновників. І хай ніхто не лякається натяків на 1937 рік, бо перед ним був 1933-й, у якому вже сьогодні живуть мільйони пенсіонерів, інвалідів і багатодітних сімей. Вже й цукру нема в Україні — «докучмувалися».
Простенькі запитання: де державна монополія на торгівлю горілкою, хто складає в кишеню гроші від безакцизних сигарет, навіщо нам чуже пиво, якщо вдосталь маємо свого? Щоб вирішити ці питання, треба одну інвестицію — інвестицію розуму й волі. А це і є диктатура закону. Потрібна також реприватизація й націоналізація багатьох підприємств. Не конфіскація, як того прагнуть Вітренко—Симоненко, а законне (за ухвалою суду) повернення державі того, що в неї вихопили хапуги і деякі «соціал-демократи».
ПРО ПIЦУ ТА МАСШТАБИ ОСОБИСТОСТI
Пропоную вам такий фантастичний сценарій: президент Б.Єльцин після закінчення своїх повноважень стає довіреною особою комерсанта Б. (або А, або В.), який балотується на посаду мера Москви. Сценарій ви відкинете — і правильно. Хороший чи поганий Єльцин — судити росіянам, але він ніколи не погодиться бути напохваті у кого б то не було. А ось М.Горбачов не погребував рекламувати піцу; йому що — на піцу забракло?
Тепер про те, що мене вразило в наших політичних буднях: екс-президент України Л.Кравчук взявся допомагати комерсанту Г.Суркісу в боротьбі за київську мерію! Бог йому суддя, а я написати хочу про інше: про масштаб особистості. Чи хочемо ми в жовтні обрати собі «дрібномасштабного президента»? Як показав час, і Л.Кравчук, і Л.Кучма в історичному масштабі є малими величинами. Голосувати треба й головою, й серцем, а хорошим буде лише той президент, якого ми приймаємо і розумом, і почуттями. Ще до початку виборчої кампанії я провів над собою такий експеримент: закрив очі й подумки «проекзаменував» усіх можливих претендентів. А вибрав одного — Є.К.Марчука. Дійсно, демократія — це диктатура закону (і недаремно це гасло активно обговорюють читачі «Дня»). А ще, демократія — це «диктатура честі», «диктатура відкритого погляду», хоч цих визначень, напевно, немає в підручниках політології.
«ДИКТАТУРА ТЕЛЕФОНУ» ЗАЛИШАЄТЬСЯ СПОСОБОМ ЖИТТЯ ЧИНОВНИКIВ
«Демократія — це диктатура закону» — прекрасне гасло для Є.Марчука. Всі 18 років роботи в органах прокуратури я намагався його дотримуватися та його впроваджувати. Не брехатиму — не завжди це вдавалося (і в СРСР, і в незалежній Україні). Ми всі добре знаємо, що гасло саме по собі не працює, потрібні конкретні ухвали Президента для його реалізації. Передбачаю труднощі, пов'язані з правовим нігілізмом населення, недосконалістю законодавчої бази, некваліфікованістю та корупцією багатьох правоохоронних структур. Пропоную для обговорення декілька практичних кроків. Перше: «Демократія як диктатура телефону» була і залишається способом життя багатьох начальників. Конституційний суд заборонив народним депутатам звертатися до судів у конкретних справах. Президент же повинен оголосити поза законом кожного чиновника, що намагається впливати на суд. Для цього треба, зокрема, ввести для держслужбовців присягу такого типу, яку приймають військовослужбовці. Друге: до розробки нових законів ефективність тих, які є, потрібно різко підвищити за рахунок сильного контролю. Пропоную до складу низових ланок митних і податкових служб увести спеціально підготовлених офіцерів Національної гвардії (що залишаються при цьому на службі в НГ), а до складу верхніх ешелонів митниці й податківців ввести офіцерів СБУ. Сам я від нинішнього правового «бардака» втомився й перейшов до комерційного банку. Однак до Марчука повернуся в будь-який час, на будь-яку посаду і на будь-яку зарплатню.
Випуск газети №:
№94, (1999)Рубрика
Подробиці
