Iсторія повторюється як фарс, але не перестає бути трагедією

Хтось сказав: треба міняти прапори, щоб нічого не змінилось. Як тоді, так і тепер, при владі не найкращі, а, мабуть-таки, найгірші — інтелектуально та професійно посередні та ще й не обтяжені совістю. Як почувається за такої влади, «під такою» владою, нормальна людина? Беззахисною. Вона весь час, як на фронті — треба бути готовою захищатися (від самої влади). Щоправда, добре тим, хто звик «служити» начальству, виконувати вказівки, бути «гвинтиками» й «коліщатками» в цій системі.

Як тоді, так і зараз, відбувається профанація святих слів і понять, людей отруюють «новомовою». Людина весь час під контролем. Я помітила, як поступово зникли розмови «про політику», здається, останньою темою, на яку ще дозволили «поговорити», була «справа Лазаренка» — дозволили «випустити пар». Тепер тихо й глухо, «як у танку». А люди повністю «закрилися» — здається, єдина думка, єдине бажання: щоб «пронесло», якось вижити — життя на рівні інстинкту. Історія повторюється вже як фарс, але не перестає бути трагедією.

Тетяна ЛИСЕНКО, історик
Київ