Кандидати. Шанси

Кандидати в депутати зареєстровані. Країну заполонила агітаційна реклама. Громадські активісти, журналісти, суспільство з великою увагою і прискіпливістю слідкують за тим, яке «виборче меню» запропонували нам політики. Чи зробили вони висновки з подій, що пережила країна за останній рік? Запит суспільства зрозумілий — громадяни вимагають зміни правил гри (за це заплачено дуже дорогу ціну), але наскільки самі кандидати відчувають реальність і готові змінюватися? Вибори проводяться в особливий час для країни. Держава знаходиться у стані фактичної війни з Росією, що вимагає від політиків не просто не спекулювати на цій темі, а бути відвертими і чесними з суспільством щодо перезаванжатення законодавчого органу влади.

РОЗРАХУНКИ КУЧМИ — ЮЩЕНКА НА ОЗБРОЄННІ У БПП?

Не дивлячись на критику влади за підсумками стоденного президентства Петра Порошенка, його політична сила залишається головною на сьогоднішній день. Хоча назвати «Блок Петра Порошенка» повноцінною партією складно, адже за традицією української політики, це типовий приклад партії однієї людини. Тим більше, яка була «сколочена» за місяць-два до виборів. «Щодо рейтингів партій БПП, які з’являються останнім часом, то мені дуже не подобається те, що «малюють» соціологи, — коментує «Дню» політолог Віктор Небоженко. — Партія «Блок Петра Порошенка», якої ще місяць тому не було взагалі, і яка ще навіть не брала участь у виборчій кампанії, разом з партією Ляшка отримує пропрезидентську більшість, — я вважаю це величезною авантюрою Адміністрації Президента».

Величезний аванс підтримки під час президентських виборів, який отримав Петро Порошенко, — це спонукання до проведення реформ. Але для цього потрібна команда. Однією з головних проблем нинішньої влади, яку відзначають експерти, якраз є кадрова політики. «Те, що у нас зараз знову діє практика розподілу округів і Адміністрація Президента бере в цьому головну участь — поза всяким сумнівом, — каже експерт. — АП закриває очі на те, що 40 осіб із Партії регіонів під різним виглядом пролазять по мажоритарних округах. Це велика політична помилка. Також дуже погано, що АП закриває очі на велику кількість «прихованих тушок», які йдуть в списках і точно не будуть проукраїнськими».

«З одного боку, «злиття» округів неправильно і погано, — наголошує політолог Вікторія Подгорна. — Але, якщо зробити дуже різкі речі, які вимагає суспільство, проводячи «сміттєву люстрацію», якщо очистити все одночасно, то стара еліта може консолідуватися та чинити серйозний спротив новій політичній системі та новим елітам. Так як вони мають вплив на населення Донбасу, великі ресурси та підтримку Росії, яка зацікавлена у дестабілізації ситуації в Україні, старі еліти можуть сформувати консолідовану антисистемну опозицію».

Політичний експерт Костянтин Матвієнко: «Президент фактично хоче повернути собі самодержавні повноваження, які мав Янукович, але не змінювати Конституцію, а використати політичні механізми, створивши власну комфортну більшість у ВРУ. Одна з причин, чому він бере старих персонажів, — тому що там є бізнес-інтереси, там є система зв’язків, яку можна контролювати через гроші, майно та інші ресурси. Такі розрахунки колись робили Кучма з Ющенком і Тимошенко і це закінчилось першим Майданом. Теза Порошенка, що нібито вибори до парламенту — це найкраща люстрація, — це неправда. Вибори за таким законом — це ніяка не люстрація».

«Треба змінювати принципи, правила формування списків та висування кандидатів, навіть якщо не було змінено виборчу формулу, — ділиться рецептом Вікторія Подгорна. — Партія Президента могла продемонструвати новий політичний стандарт: відкрите формування списків, праймеріз і тощо. І за цих нових правил старі еліти могли б не наважитися піти на вибори. Правила гри можуть бути прописані як законодавчо, так і бути неписаними законами політичного рингу. І за великої підтримки Президента суспільством, ці нові правила вже могли бути започатковані».

ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД «ФЕНОМЕНУ ЛЯШКА»?

Радикальну партію Олега Ляшка сміливо можна назвати «темною конячкою» цих виборів. Окрім лідера, навряд чи виборець зможе когось пригадати з цієї політсили. Проте така, насправді, небезпека не заважає партії утримувати другу позицію в електоральному рейтингу симпатій громадян. 

«Це складний інвестиційний проект, — коментує Костянтин Матвієнко. — Його акціонерами є кілька фінансово-промислових груп, які поділили між собою місця у партії. Я віддаю належне риториці Ляшка, який відчуває, що, де та як говорити, він чудовий актор та працездатна людина. Віддаю належне його людській сміливості. Але за всіма цими якостями стоїть банальний інтерес олігархів».

На жаль, українці навчилися робити революції, але поки не навчилися перевіряти і контролювати тих, кого потім приводять до влади. «Щодо людей у списках «РПЛ», то вони можуть бути зазначені як «учасники Революції гідності», але питання в тому, хто є їх «холдерами» та фактичними власниками, — продовжує Матвієнко. — Це набір політичних кріпаків. За ними немає жодних справ, вони не були засвічені в політичній сфері. Щодо програми Ляшка, яка є набором гасел, за які голосують, то вона насправді відповідає тому, як це має виглядати з точки зору перехоплення голосів».

Політолог Віктор Небоженко різкіший: «Ляшко гробить український політикум, він перетворює його в цирк, що не менш небезпечно, ніж приховані сепаратисти, які ненавидять Україну і рвуться в її парламент. Льовочкін зараз користується тим, що Фірташ сидить під домашнім арештом і готовий витрачати будь-які гроші на всілякі політичні проекти, щоб потім отримати більшість у парламенті і вийти на свободу. Ресурси RosUkrEnergo і участь їх людей дуже відчувається, особливо в міфічному проекті «Радикальна партія».

«У RosUkrEnergo (Кремля) більш глибинні плани дискредитації України, адже Ляшко ніколи не залишить своїх уподобань, а це буде привід для російської преси вже 27 жовтня знущатися: і війну не зуміли виграти, і у владу вибрали людей, від яких на Заході волосся стає дибки, — підкреслює Небоженко. — Я думаю, що політичний смак у Порошенка більш витончений і він десь зупинить цей процес. Не можна вже зараз привчати населення до того, що крім Ляшка та «БПП» нічого більше немає. Це сильно б’є по Порошенку як по серйозному політику і робить його союзником Ляшко».

«БАТЬКІВЩИНА» — РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ?

Партія «Батьківщина» на відміну від політичних сил Порошенка і Ляшка — старожил української політики. Попри те, що за останній рік її підтримка серед виборців суттєво зменшилася, свій базовий електорат вона зберігає. Головна причина падіння рейтингів — суспільство змінюється. Чого після виходу з ув’язнення не дуже зрозуміла Юлія Тимошенко. Її похід на президентські вибори і відповідний результат стали підтвердженням цих тез.   

«Батьківщина» має базис старої політики, бо вона залишається партією лідера, — коментує «Дню» політолог Вікторія Подгорна. — Вона спробувала провести очищення своїх лав на нижніх рівнях, але це не носило системний характер, бо вона не є демократичною по своїй суті і залежить від долі та волі лідера. Список, який пред’явила цього року Тимошенко, говорить, що була спроба оновити партію та повернути довіру виборців. Падіння рейтингів пов’язано не лише з тим, що позиція та стилістика Тимошенко майже не змінилася із попередніх часів. Не з’явилося нового змісту політики партії».

«Загалом, у її списку є багато людей, імена яких ні про що не говорять, тому принцип їх відбору незрозумілий. — продовжує експерт. — Зрозуміло, що Надія Савченко на чолі списку — це популістський крок та спроба «Батьківщини» на драмі героїні потрапити до парламенту. Ігор Луценко, Альона Шкром, Іван Крулько, Ігор Жданов — дійсно нові обличчя «Батьківщини» в першій десятці списку. Але всі інші — це ті самі люди. Ключова частина прохідного списку — близько 40 людей — в основному представники «старої гвардії» партії».

ЧИ ВІЗЬМЕ БАР’ЄР «НАРОДНИЙ ФРОНТ»?

Своєрідним випробуванням сьогодні є вибори для політичної сили Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова «Народний фронт». Недомовившись з Президентом, на відміну від «УДАРу» Віталія Кличка, про спільний похід на перегони, колишні члени партії «Батьківщини» пішли окремою колоною. Хоч і сформована ця партія нашвидкуруч (в цьому плані нічим не відрізняється від решти проектів під вибори), за останніми соціологічними даними, шанси є.   

«Швидше за все, це реальна політична організація — Турчинов з Яценюком зібрали хорошу команду, і вони знають, — оцінює «Народний фронт» Віктор Небоженко. — Парламентській республіці у них є кандидат на прем’єрство і главу ВРУ. Решта політсил соромляться про це говорити, а люди Ляшко взагалі бояться питань: «що ви будете робити в парламенті і хто ваші кандидати в Кабмін?». У «Народного фронту» все визначено і існує більш компактна група кандидатів і по мажоритарці, і по загальнонаціональному округу. Але скільки вони наберуть — передбачити складно, адже «НФ» дуже пізно вступив у виборчу кампанію».

Ще один колишній представник фракції «Батьківщина» в парламенті Анатолій Гриценко також веде свою політичну силу до парламенту. «Згідно даних соціологів, ця партія також має шанс потрапити до Верховної ради, — каже Вікторія Подгорна. — У їх списку є певна пропорція між «Громадянською позицією» та представниками «ДемАльянсу». Я не можу сказати, що «ГП» достатньо взаємодіє із суспільством, але «ДемАльянс» вийшов із цього середовища і може позитивно вплинути на процес. Але в цілому, сказати, що ця політична сила запропонувала нову платформу, мені важко. Припускаю, що вразі проходження до Ради, вони увійдуть до президентської більшості і матимуть трохи відмінну позицію».

РЕІНКАРНАЦІЯ УЛАМКІВ РЕГІОНАЛІВ РЕАЛЬНА?

Наслідки правління Віктора Януковича, якій став уособленням тупикової гілкою системи Кучми, країна відхаркує в прямому сенсі кров’ю досі. Сама ж втеча багаторічного лідера Партії регіонів і його найближчого оточення з України стала серйозним ударом по «донецькому клану». Після такого краху і поразки реанімувати своє політичне представництво у вигляді ПР у нього не було шансів. Але колишні регіонали і ті, хто ще залишився в цій партії, пішли іншим шляхом. 

«Опозиційний блок» — це проект, натхненником якого є Сергій Льовочкін. В ньому об’єдналися люди, які з тих чи інших обставин не встигли втекти з України після падіння режиму Януковича, — розповідає Михайло Басараб. — Але ця політична сила основана на уламках Партії регіонів. І її ключовими представниками є люди з найближчого оточення Януковича. Це спроба реанімувати проект ПР у зменшеному масштабі. До «Опозиційного блоку» увійшли представники і інших олігархічних угруповань, наприклад, Ріната Ахметова. Ці об’єднані уламки ПР, які наробили багато лиха в країні та з різних причин не понесли кримінальну відповідальність, намагаються мімікрувати під опозицію та потрапити до ВРУ».

Власне, питання залишається — чому регіонали, окремі з яких наробили не менше, а може і більше лиха для країни, отримали можливість балотуватися на цих виборах? Їх роль в окупації і анексії Криму, а також у війні на Донбасі, є очевидною. «Не в останню чергу така ситуація склалася через те, що Президент Порошенко займає угодовську позицію стосовно представників вчорашнього режиму та звільняє для них деякі округи від серйозних конкурентів, — підкреслює Басараб. — Більш того, такі персонажі як Льовочкін, отримали певні додаткові можливості провести до Ради підконтрольних собі осіб через популярні в Україні політсили, зокрема через той же «Блок Петра Порошенка». Майже не секрет, що Сергій Льовочкін зумів проштовхнути по мажоритарних округах від Віталія Кличка багатьох своїх персонажів. Зокрема, в Києві на столичному окрузі №220 від «БПП» балотується ударівець Іван Фіщенко».

Ми бачимо, що окрім певної лояльності влади до ОП, досить потужною є і його рекламна кампанія. Чи допоможе це скомпрометованим представникам колишнього режиму? «Звісно, «Опозиційний блок» може розраховувати на підтримку півдня і сходу країни, — каже Басараб. — Зважаючи на те, що Льовочкін докладає неймовірних зусиль та ресурсів для популяризації цієї партії, у неї, на превеликий жаль, як і у комуністів, є шанси потрапити до парламенту. Якщо на них працює ресурс «Інтера» — телеканалу №1 для жителів сходу та півдня, то ОП може подолати передвиборчий бар’єр».

Ще одне крило Партії регіонів — «Сильна Україна». Політсила Сергія Тігіпко вже реанімована, тому що ще напередодні парламентських виборів 2012 р., вона злилася з ПР. Але політична кон’юнктура в країні змінилася і Тігіпко згадав про свій політпроект. «Проект «Сильна Україна» — ще одне відображення політичного впливу Сергія Льовочкіна, — вважає Михайло Басараб. — Взагалі, я не здивуюсь, якщо ця людина проведе своїх людей за всіма виборчими списками. Але «Опозиційний блок», «Сильна Україна» та КПУ тупцюють приблизно на одному електоральному полі, тому зі зростанням рейтингу в однієї сили, шанси всіх інших зменшуються.

«Потрапивши до ВРУ, це будуть маргінальні політичні сили із мінімальними фракціями, але якщо вони поводитимуться злагоджено, то зможуть стати визначальним чинником у деяких вирішальних голосуваннях, — продовжує експерт. — Можливо, Петро Порошенко саме на це і розраховує: якщо йому не вдасться домовитись з колегами із проєвропейського табору, то уламки ПР стануть для нього додатковою опорою. Але це будуть епізодичні історії, які не стануть правилом у майбутньому парламенті».

ЛЕНІН — ПАДАЄ. КПУ — СТОЇТЬ

Доки в Харкові громадяни демонтують пам’ятник Леніну, влада, незважаючи на антикомуністичну риторику дозволяє КПУ балотуватися на виборах (14-та у виборчих списках) до Верховної ради. «Якщо Компартія потрапить до парламенту, а такі шанси в неї є, вона знову виконуватиме роль «п’ятої колони» — тієї політичної сили, яка має антидержавницьку суть і є агентом впливу Росії в стінах ВРУ, — вважає політолог Михайло Басараб. — Гадаю, що «відважні» комуністи проводити свою лінію, але будуть маргінальною меншістю і навряд чи впливатимуть на вирішення важливих питань у сесійній залі. Але така зрадницька позиція КПУ може стати об’єктом застосування сили у майбутньому парламенті».

Шанси заборонити Компартію з’явилися.  «В Україні не повинно залишитися політичних сил, які ненавидять свій народ і підтримують окупантів. Колись Нюрнберзький процес поклав край фашизму в Європі, сподіваюся, що суд прийме справедливе рішення і покладе кінець в Україні такому небезпечного рудименту тоталітаризму, як Комуністична партія і комуністична ідеологія», — цілком правильні слова спікера Верховної ради Олександра Турчинова двомісячної давнини.

Заява голови парламенту була сприйнята в суспільстві позитивно і з великою надією, що «рудименту» таки настане кінець. У Верховній раді навіть встигли розпустити фракцію комуністів. Але подальші події принесли розчарування. Не дивлячись на швидку реакцію відповідних органів на розпорядження Турчинова (справа в короткий термін вже передали в суд), на практиці вийшов «пшик». Тричі засідав Окружний адміністративний суд Києва, і тричі переносив засідання. Останній раз взагалі по надуманим причинам — через... проблеми з електропостачанням у будівлі суду.

«Якщо у Петра Порошенка були певні домовленості з Путіними, то не виключно, що одним з елементів цих домовленостей могло стати побажання президента РФ залишити в спокої КПУ, — припускає Михайло Басараб. — Якщо це так, то це чергове підтвердження несамостійності цієї політичної сили та її ролі виконувача наказів кремлівського керівництва. Також можливо, що представники цієї партії або її покровителі пообіцяли Президенту або іншим українським високопосадовцям лояльність при розгляді якихось питань. Я вважаю, що за наявності політичної волі, КПУ вже давно можна було заборонити, адже для цього є всі підстави».

Схоже, десовєтізація свідомості громадян, які стихійно і масово, особливо під час і після Євромайдану, руйнують пам’ятники Леніну по всій країні, не зачіпає політиків. Або зачіпає, просто як часто це у нас буває, певні кулуарні домовленості, розрахунки і розклади беруть гору. Таке ставлення до вимог суспільства і викликам часу можуть коштувати нинішнім політикам дуже дорого. Це вжне не кажучи про те, що антитоталітарною політикою протягом багатьох років в Україні серед політиків ніхто не займався. В такому разі, смітник на початок може виявитися лише «легким випробуванням». 

ДАЄШ ОНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТУ!

Отже розклад відомий. На жаль, більшість журналістів, коли аналізують сам механізм обрання, метод виборчої боротьби, а головне самих кандидатів, відчувають певний шок. Перше, що приходить на думку — мало що змінилося окрім облич. «Незрозуміла формула списків, — наголошує Вікторія Подгорна. — Якщо немає чіткої ідеології партії, тоді потрібна система представництва населення. Старі політичні сили вже мали зрозуміти, що політика, заснована на піарі та шоу, закінчується і треба вводити нормальні механізми представництва у списках партії. Тоді люди знатимуть, за кого голосувати».

«Щось не так у наших виборах — механізм виявився дуже хворий, — констатує Віктор Небоженко. — Більш того, на кампанію дано всього місяць, а значить кандидати будуть банально підкуповувати виборців, адже за цей термін ти не зможеш переконати, що ти кращий за інших. Я думаю, що Президент поспішив, оголосивши вибори люстрацією. Якщо мати на увазі, що у нас всього місяць виборчої кампанії, а половина партій — міфічні, які до цього не існували, то говорити про люстрацію влади парламентськими виборами небезпечно».