Карта пам’яті для виборців
У відомому романі латиноамериканського письменника Г. Маркеса «Сто років самотності» описується випадок масової втрати пам’яті жителями містечка Макондо. Щоб не втратити її остаточно, їм довелося вішати таблички з написами на кожний предмет свого побуту: на дверях — «двері», на тарілку — «тарілка» тощо. Це давало змогу бідному народу на якийсь час, «не заблукати на своїх власних вулицях».
На відміну від героїв Маркеса український народ із завзятістю, гідною кращого застосування, дозволяє грати з собою в абсолютно інші ігри. Йдеться про так званий метод політики «чистого аркуша». Протягом п’ятнадцяти років громадяни, які приходили на виборчі дільниці, сумлінно вдивлялися в пригладжені офіційні біографії майбутніх обранців. Вчитувалися в їхні ні до чого не зобов’язуючі програми і, вдаючи, що це є для них новим прозрінням, опускали бюлетені до урн. Це дозволяло багатьом обранцям не лише виходити сухими з численних скандалів, але й безперешкодно кочувати з одного депутатського скликання до іншого. Благополучно забуваючи про своїх виборців на наступні п’ять років.
За останні два роки політика «чистого аркуша» модернізувалася і стала настільки популярною, що дозволяє говорити про характер епідемії. Меморандум з чистого аркуша, коаліція з чистого аркуша, черговий пакт еліт з чистого аркуша. Словом, все квітне і все оновлюється. Політики змінюють переконання частіше, ніж шкарпетки. Помаранчеве бреше й блакитнішає, малинове бреше й не червоніє, а червоному і дурень радий. І все це, як зазвичай, прикривається старими штампами про благо народу, єдність нації і «відповідальність» «політиків».
Не поклала всьому цьому край і політреформа, згідно з якою, за ствердженням її батьків-натхненників, відповідальність партій перед виборцями посилиться. Але все сталося з точністю до навпаки. Особливо показово на цьому фоні виглядає поведінка соціаліста Миколи Рудьковського. В ефірі передачі «Свобода слова» від 15 травня 2006 року нинішній міністр транспорту, а тоді ще новообраний мер міста Чернігова виголосив запальну промову, яка справила враження не тільки на присутніх в студії. «Я хочу звернути увагу, звернутися сьогодні до громадян. Майте на увазі, ви зробили велику помилку: ви не голосували за ліві партії, які відстоювали ваші інтереси людей праці», — звернувся Рудьковський до аудиторії і далі, пікіруючись із представником БЮТ Михайлом Бродським, продовжив: «Ніколи соціалісти не сказали: хочемо тільки мати прем’єра або хочемо тільки мати спікера. І тому не варто звинувачувати соціалістів у якихсь маневрах. Ми зараз зрозуміли, що ви, великі партії, боретеся за посади, ми, соціалісти, боремося за ідеологічну програму. Ми хочемо будувати тут соціалізм». І на запитання Бродського: «Ви йдете до Верховної Ради працювати, або залишаєтеся мером?» — почули тверде — «Мером».
Не пройшло й місяця, як пан Рудьковський складає повноваження мера, пояснюючи це тим, що місту необхідний депутат, який представляв би інтереси Чернігова на столичному парламентському рівні. Мер-відмовник висловив надію, що земляки згодом його зрозуміють. Нагадаємо, що приблизно в такому ж дусі, з надією на подальше розуміння, аргументував свій політичний кульбіт лідер соціалістів Олександр Мороз. Заради справедливості варто зазначити, що за недовгий термін перебування на посаді міського голови Миколі Рудьковському вдалося злегка прищемити хвоста тим, хто роками безкарно привласнював бюджетні кошти, державні землі та сировинні ресурси. Але інтереси партії виявилися вкотре вищими за інтереси тих, кому він дав надію на зміни на краще. Цей вчинок викликав тоді шквал обурення в чернігівських газетах. Але хіба це мало коли-небудь хоч якесь значення для будівників різних соціалізмів? І питання про те, що спонукало пана Рудьковського до цього і яким чином він має намір представляти інтереси міста, так і залишилося на той момент без відповіді. Відповідь прийшла трохи пізніше. У вигляді створення антикризової коаліції, що надало можливість пану Рудьковському отримати посаду міністра транспорту.
У серпні новий міністр розродився рядом законодавчих ініціатив, що дістали неоднозначну оцінку деяких українських ЗМІ, які оцінили їх як тонкий натяк на обмеження прав Президента. Зокрема, одним із законопроектів, запропонованих Рудьковським, передбачалося визначити форму і зміст стосовно дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з посади в порядку імпічменту. В іншому законопроекті просто пропонується скасувати призначення і звільнення голов судів і їх заступників Президентом по представленню голови Верховного Суду і на підставі рекомендації Ради суддів.
Не залишив без уваги міністр і економіку. Він запропонував парламенту звільнити від податку на додану вартість іноземні інвестиції у вигляді основних фондів. Було запропоновано так само звільнити від сплати ПДВ повернення раніше внесених основних фондів у випадку виходу іноземного інвестора з числа акціонерів або засновників підприємства, або ліквідації підприємства.
Коментуючи суть останнього законопроекту, експерти інтернет-видання «Обком» пишуть наступне: «Як відомо, найбільшими «інвесторами» в українську економіку є офшорні фірми з Вірджинських островів і їм подібних регіонів. На рахунках саме цих фірм акумулюються кошти, отримані внаслідок проведення тіньових схем і ухилення від податків в Україні. Тому, фактично, пропозиція Рудьковського спрямована на надання максимально вигідних умов для грошей, отриманих нечистим способом».
Як бачимо, інтереси міста Чергнігова, з бюджету якого, згідно із законодавством, будуть оплачені чергові вибори міського голови, колишній мер представляв досі вельми опосередковано. Приклад соціаліста Рудьковського показує, що було б у тому випадку, якби збулося побажання його однопартійця Йосипа Вінського, озвучене ним на одній з онлайн- конференцій: «А ви думаєте, нам не хочеться плюватися?! Краще вже ми в парламенті, ніж ви на вулицях. Треба було обрати 226 соціалістів, і все було б нормально. Але ж ви цього не зробили».
І, здається, вчинили правильно. Сумнівно, що в цьому випадку кількість якимось чином вплинула б на якість. При такому виборчому законодавстві Верховна рада приречена стати великою плювальницею. І які б ініціативи не висувалися Президентом щодо реформування різних сторін українського суспільного життя, усі вони будуть приречені. Приречені доти, доки не буде змінена сама виборча система, яка дозволяє безвідповідальним політикам залишатися на плаву. І замість того, щоб шукати Кучму там, де його немає, нашим будівникам європейської України слід би подумати над процедурами імпічменту для себе, любимих. Не кажучи вже про депутатську недоторканність, що набила оскому. І тоді не треба буде виголошувати порожні обіцянки, та й плюватися також не доведеться. А «Комітету виборців України» непогано б, у свою чергу, підготувати щось на зразок карти пам’яті для виборців, і поруч з офіційною біографією вивішувати на виборчих дільницях справжній і повний перелік їхніх добрих справ. Щоб, подібно до жителів Макондо, наш виборець нарешті перестав плутати божий дар з яєчнею.
