«Казка про рибака та рибку»
Лідер комуністів Петро Симоненко розпочав свою агітаційну кампанію як кандидат у президенти поїздкою по Донецькій області. Перебуваючи в Маріуполі, він відвідав конвертерний цех і стан-1700 комбінату ім. Ілліча, ознайомився з умовами роботи медперсоналу внутрішньозаводської поліклініки, оснащеної унікальним сучасним діагностичним обладнанням, зустрівся з селянами агроцехів комбінату в Тельманівському та Новоазовському районах. На прес-конференції П. Симоненко сказав, що пересвідчився в правильності прийняття Верховною Радою «Закону про особливості приватизації «ММК ім. Ілліча». У другій половині дня лідер комуністів зустрівся зі своїми прихильниками на проспекті імені Леніна. Як трибуну було використано п’єдестал пам’ятника вождю світового пролетаріату, встановлений у 80-ті роки, який обійшовся тоді міській скарбниці в 270 000 рублів. На мітинг прийшли в основному люди похилого віку, багатьом з яких і стояти було важко. Треба віддати належне терпінню і самовідданості цих людей, які, спираючись на палички і прапори, простояли на сонці близько години. Подумалося, що літня естрада в Міському саду могла б стати придатнішим місцем для такого заходу. Там немає пам’ятника, зате є лавки і тінь від дерев. Проте організатори мітингу, напевно, мали свої резони — ідейний символ і центр міста. Та й потім, центр, який раптом почервонів: червоні прапори, красномовний лозунг «Симоненка — в президенти!» Однак у розмовах всюди звучить реалістичний мотив — у другий тур пройдуть Ющенко і Янукович. «За кого ж тоді голосувати будете? — запитую у партійних активістів поряд. — За менше зло. — !? — За Януковича!» Після того як відлунала пісня у виконанні комсомольця «Мой адрес — не дом, и не улица, мой адрес — Советский Союз», на ленінський п’єдестал піднявся товариш Симоненко. Дівчата в українських національних костюмах піднесли йому «хліб-сіль». Поцілувавши паляницю і дівчат, Петро Миколайович сказав, що він радий вітати земляків. Цікаво виглядав оточуючий кандидата в президенти монументальний простір. Праворуч від П. Симоненка — гігантська статуя Леніна зі стислим кулаком. Біля її ніг, не дістаючи головою навіть до колін, розташувався один із прапороносців. Ліворуч від виступаючого — скульптурна група робітників, а поблизу гранітних «лаштунків» за спиною кандидата — група підтримки та піонер на роликових ковзанах... Петро Симоненко виклав основні пункти своєї програми. У разі обрання його президентом лідер комуністів збирається «навести елементарний порядок в управлінні країною», запропонувати «нову економічну стратегію» під девізом «Живи з людьми для людей». Петро Симоненко пообіцяв створити мільйон робочих місць, націоналізувати найбільші підприємства, такі як «Криворіжсталь», «Азовсталь», підняти середній рівень заробітної плати по країні до 1500 гривень, мінімальну зарплату і мінімальну пенсію до 792 гривень. (Бурхливі оплески). Все це передбачається здійснити «за рахунок того, що працюватиме економіка». Петро Миколайович пообіцяв також навести порядок на кордоні і розібратися з митницею, де «десятки мільярдів гривень зникають у тіньову частину». Як послідовний прихильник того, щоб «виключити кордони і виключити ті проблеми, які пов’язані з перетином кордонів», П. Симоненко — за інтеграцію в ЄЕП, митний союз, єдину валюту тощо. Лідер комуністів розповів аудиторії про те, як він «зустрічався з Путіним». «Ми з ним в кабінеті сиділи півтори години, розмовляли про те, якою буде Україна. Такою, що під Воронежем стоятимуть натовські танки, або Україна буде сусідкою, яка цінує слов’янську єдність». Критикуючи своїх суперників — «Олігарха Я» і «Олігарха Ю», лідер комуністів порівняв їх з овочами, які для народу один за одного не солодший. «Один сьогодні при підтримці американців рветься до влади», а другий стверджує, що може вирішити всі проблеми.
Немає нічого дивного і в тому, що П. Симоненко палко агітував проти НАТО. Не дивує і його «аргументація». «Чому вони йдуть в НАТО?» — запитував у пенсіонерів П. Симоненко і тут же відповідав: «Кучмісти» і «нашисти» шукають для себе «дах», який би захистив їх від праведного суду народу». (Дивує, що інші кандидати в президенти не проявляють себе так само палко в популяризації євроатлантичного вектора України. Прикладом для них мав би послугувати 1991 рік, коли всі кандидати в президенти агітували проголосувати на референдумі 1 грудня за незалежність України. Сьогодні євроатлантична інтеграція так само важлива для України, як і суверенітет у 1991 році.)
Відповідаючи на запитання про ставлення до православної церкви, лідер комуністів гордо сказав, що він нагороджений найвищими відзнаками Московської церкви, якими його нагороджував особисто Алексій II, а Блаженніший Володимир вручив йому нагороди Української православної церкви Московського патріархату. Петро Миколайович сказав, що підтримує боротьбу за те, щоб Києво- Печерську лавру віддали православній церкві. (Московського патріархату. — Авт. ). «Ми вибачилися перед віруючими за те, що було в 20 — 30 хроках, ухвалили рішення Пленуму ЦК», — підкреслив П. Симоненко. (Не завадило б вибачитись і за Голодомор, і за масові репресії, оскільки нинішня КПУ вважає себе правонаступницею Компартії Радянського Союзу.)
Відповідь на запитання, як він ставиться до грецької діаспори в Маріуполі, Петро Миколайович почав із національної кухні: «Дуже смачний «чир-чир»!» (чебурек. — Авт. ), а потім сказав, що спілкуватися з греками для нього завжди в радість. З приводу об’єднання зусиль лівих партій на президентських виборах П. Симоненко висловився за підтримку єдиного кандидата від комуністів і за блок з соціалістами на парламентських виборах 2006 року. На завершення зустрічі, висловлюючись за чесні вибори, Петро Миколайович сказав, що досі, мовляв, із водоймищ України витягують мішки з бюлетенями на підтримку Симоненка. Це було дуже схоже на розповідь рибака-невдахи про спійману рибу небувалих розмірів...
ДО РЕЧІ
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, культуролог, у прямому ефірі радіо «Свобода» 13 липня 2004 року (RarioSvoboda.org)
«Восени 1941 року великий німецький письменник Томас Манн занотував до свого щоденника, що комуністична ідея — то є велика ідея, але до рук яких негідників вона потрапила!.. Перепрошую, комуністична ідея, яка в 1933 році знищила кілька мільйонів українських селян. Десь через 40 років у Камбоджі вона знищила знову кілька мільйонів тамтешніх селян. Треба робити якісь висновки. Стосовно лівої ідеї у Європі, то тут воно справді складніше. Знаєте, в 1946 році генерал де Голль сказав про французьких комуністів: «Вони гідно поводилися в опорі, але що вони зараз роблять?» А далі було сказано: «Ви ж працюєте на велич великої слов’янської держави (СРСР. — Ред. )». І після цього почалася еволюція французького комунізму, так само, як і італійського. І італійський комунізм надзвичайно багато зробив для своєї країни, і далі роблять їхні історичні спадкоємці. А що роблять наші, панове? Тут шановний Петро Миколайович казав про те, що він говорив у Маріуполі. Я чув, що він говорив у Чернігові 10 років тому, аж підплигував від ентузіазму: «Советскому Союзу быть, быть, быть!» Що він має на увазі? Він проти того, щоб українських хлопців посилали в Ірак, а Радянський Союз посилав українських і інших хлопців ще в 50 країн світу. І це закінчилося великою катастрофою. Так тоді він цього не бачив, а зараз він проти цього. Я не зовсім розумію логіку цих людей. Мені здається, що це релікти якихось справді впливових історичних сил, але вони потрапили в нову епоху і неадекватно там поводяться. А якщо адекватно, то тільки в напрямі асистування великій слов’янській державі на Сході... Що він говорив у парламенті про 33-й рік? Виявляється, 1933 року не було в Україні, був спочатку 32-й, а потім 34 й... Яким чином людина, яка маєзахищати трудящу людину, проходить повз одну з найбільших трагедій в історичному часі, повз загибель мільйонів і мільйонів українських селян?..»
