Хартія розколу

Павло МОВЧАН, фракція «Наша Україна»:

— Хіба ця Хартія така актуальна для України? Якщо її не ратифікувала Франція, не ратифікувала і не ратифікують найближчим часом Іспанія, Німеччина — найбільші європейські держави, навіщо нам квапитися? Хартія покликана захищати загрожені мови, тобто мови національних меншин, яким загрожує вимирання під тиском потужних мов. Загроженими мовами в Україні є кримськотатарська і гагаузська. І на третій позиції — українська. Але проросійські сили використовують Хартію для того, щоб забезпечити права російській мові, яка абсолютно захищена, бо вона має своє мовне середовище — Росію, де їй ніщо не загрожує. Тому питання ратифікації у нас перетворилося із чистої формальності в політичне питання. Як і взагалі мовне питання в Україні завжди перетворюється із загальноконсолідуючого в роз’єднуюче. Це політична карта, яку висмикують, коли потрібна «димова завіса», коли потрібно відвернути суспільну увагу від актуальних проблем.

Роман ЗВАРИЧ, фракція «Наша Україна»:

— Згідно з документом, який поданий Президентом на ратифікацію до Верховної Ради, в Україні пропонується ввести дуже ліберальний мовний режим. Значно ліберальніший щодо надання прав мовам національних меншин, аніж в країнах, які вже ратифікували Хартію. Чи слугуватиме це ідеї консолідації нації, народу? На мій погляд, однозначно, ні. В цьому документі надано значно більше прав національним меншинам, аніж в будь-якій іншій, навіть найдемократичнішій державі Європи. Тому попередній мій висновок щодо самого документа негативний. З іншого боку, я чудово розумію необхідність прийняття Хартії, оскільки вона входить в основний перелік питань, вирішення яких вимагає Рада Європи. Сама по собі Хартія потрібна Україні, оскільки це єдиний міжнародно-правовий інструмент, який дасть нам можливість врегулювати права національних меншин в контексті використання ними своїх мов. Михайло БАСАРАБ, голова Правління «Центру прикладної політики «ЗНАК»:

— Думаю, найбільша користь від ратифікації Хартії полягає в тому, що Україна ще раз зможе продемонструвати світовій спільноті визнання європейських цінностей. Європу також, перш за все, цікавить не ратифікація цього документа як такого, а поведінка вищого керівництва держави в процесі його ухвалення. Для Заходу це своєрідний «лакмусовий папірець», який дасть змогу зробити замір лояльності України до Європи в контексті неоднозначності у взаєминах, що спостерігається останнім часом. Ратифікація Хартії не призведе до революційних змін у мовній політиці держави. Більше того, наша держава і без ратифікації цього документа дотримується абсолютної більшості його пунктів. Єдиним негативним наслідком процесу ухвалення Хартії може бути загострення політичних дискусій в площині мовної проблеми, актуальність якої останнім часом знижувалася.

Мені здається, основна проблема, яка супроводжуватиме процес ратифікації — питання статусу російської мови в Україні. І якби нам не намагались довести, що російська мова не підпадає під Хартію, це не вирішить зазначеної проблеми. В документі, про який йдеться, чітко прописано, що мови меншин, далі цитую, «традиційно використовуються на території держави громадянами цієї держави, які утворюють групу, меншу в чисельному відношенні, ніж інше населення даної держави…» Виходячи з цього, російську мову можна кваліфікувати як мову меншини. Саме тому політичні сили, для яких мовне питання є своєрідним ідентифікатором світоглядних та ідеологічних позицій, пов’язуватимуть Хартію з проблемою російської мови. Тими, хто опікується поширенням російської мови в Україні, чинник хартії може бути використаний для чергового озвучення проблеми її офіційного статусу. Опонуюча сторона, відповідно, отримає нагоду підняти проблему засилля російської мови в Україні. Однак, якою б гострою не стала полеміка навколо російської мови, ймовірність зміни статусу української та російської мов надзвичайно низька.

Вважаю, що Хартія має достатньо високі шанси бути ратифікованою. КПУ підтримуватиме цей документ як ще один сприятливий чинник для утвердження російської мови. «Наша Україна», яка постійно декларує необхідність євроінтеграції, не може не підтримати документ Ради Європи. В іншому випадку дії цієї політичної сили можуть бути викладені як нелогічні. СПУ, очевидно, намагатиметься зайняти нейтральну позицію, оскільки Олександр Мороз вже тривалий час не працює на електоральну аудиторію русофілів. БЮТ, при умові активізації праворадикальної частини фракції, може зайняти найбільш непримиренну позицію у Верховній Раді з цього питання. Фракції більшості будуть однозначно виступати за ратифікацію, і, перш за все, через бажання продемонструвати підтримку ініціативи Президента.

Володимир БОНДАРЕНКО, виконавчий директор Міжнародного центру політичного консалтингу:

— Якщо Україна рухається до демократії, вона має дбати про утвердження демократичних цінностей у суспільному житті. Одним із них є право кожного громадянина, кожної людини вільно користуватися рідною мовою. Особливо, коли йдеться про мови народів, представники яких з давніх-давен компактними групами проживають на території нашої держави. Не дати їм права вільного користування своїми мовами було б не просто недемократичним кроком iз боку української держави. Це фактично було б схваленням тих авторитарних методів здійснення мовної політики, які застосовувалися для пригнічення національних мов у колишньому Радянському Союзі, у тому числі й по відношенню до мови української. Якщо ми відмовляємося від тоталітарної спадщини, маємо бути послідовними. Це, скажімо так, моральний бік справи. Є ще й практичний. Відмовляючи в мовних правах іншим народам, що живуть в Україні — в першу чергу маються на увазі росіяни, оскільки їх найбільше, і вони найвпливовіша меншина, ми тим самим розхитуємо підвалини української Незалежності. Погляньмо на Схід та південь України, особливо на Крим. Iз року в рік все рішучіше піднімають голову сепаратистські, антидержавні рухи, які відверто апелюють до Росії. Головний, і по суті, єдиний вагомий аргумент, який вони застосовують, — мовний. На минулих виборах жодна з подібних партій не одержала багато голосів, однак якщо скласти докупи відсотки всіх об’єднань на зразок «Русского блока», вийде не так уже й мало — більше 4%. І останнім часом ці сили демонструють прагнення до об’єднання, гуртуючись навколо ПСПУ. Затягуючи вирішення питання про надання законних прав російській мові (мається на увазі не надання їй статусу другої державної, а лише певне офіційне визнання), ми тим самим даємо карти в руки недругам української держави, які пильнують кожен наш прорахунок. Я вважаю, Хартію слід прийняти, давши тим самим представникам усіх національностей, що мешкають в Україні, можливість вільно розвивати та збагачувати свою культуру. Не думаю, що це сприятиме утискуванню української мови, яка теж дійсно потребує підтримки в державі. Погляньмо на Європу — хіба від того, що та чи інша європейська країна визнала права мов нацменшин, там почалися утиски мов титульних націй? Невже поляки перестали говорити польською, чи англійці — англійською? Мені здається, аргументи противників ратифікації носять чисто політичний характер. Думаю, Хартію регіональних мов або мов меншин підтримають ліві та центристи. Що ж до правих, голосування по цьому документові стане для них справжнім випробуванням на демократичність.

Петро СИМОНЕНКО, лідер Комуністичної партії України:

— Проблема, яку підіймають багато громадян України на сході, півдні, у центрі країни, стосується користування мовами, які їм близькі та зрозумілі. За великим рахунком, суть її полягає в тому, чи будуть рівноправними російська й українська мови. Позиція нашої фракції в даному питанні базується на наступних тезах. По-перше, необхідно в повному обсязі використати норми чинного Закону про мови. По-друге, ми внесли власний проект Закону про мови, який розглядався наприкінці пленарних засідань минулого скликання ВР. По-третє, ми виступаємо за використання європейських норм із захисту прав мов національних меншин, що було однією з основних вимог до України при прийнятті в ПАРЄ. З погляду КПУ, росіян в Україні у жодному разі не можна розглядати як національну меншину, тому що, за різними даними, від 11 до 13 млн. громадян нашої країни — це росіяни або ті, хто користується російської мовою як рідною. Варто брати до уваги таку деталь — за результатами досліджень Інституту соціології НАН України, 67% українських громадян у побуті користуються російською мовою. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин дозволяє, за рішенням парламенту, визначати параметри, за яких другу мову розглядають як офіційну. Минуле скликання Верховної Ради ратифікувало Хартію. Однак, коли парламентський комітет із питань прав людини детально вивчив ситуацію в Україні, було встановлено, що у тих територіальних громадах, де проживають 20% і більше людей конкретної національності, їхня мова цілком може використовуватися як друга державна. Це стало причиною для використання правими силами такого прийому, як звернення до Конституційного Суду. Конституційний Суд виніс вердикт, згідно з яким рішення про ратифікацію Хартії визнавалося неконституційним на тій підставі, що нібито не надали фінансового обгрунтування. Таке пояснення звучить дико і смішно. Але Президент уже ратифіковану парламентом України третього скликання Хартію не підписав. Нині він звернувся з новим поданням на ратифікацію. Позиція комуністів незмінна: ми вважаємо, що в Україні повинні існувати дві державні мови — українська й російська.

Борис АНДРЕСЮК, фракція СДПУ(О):

— Президент України чітко і ясно заявив про прагнення нашої держави інтегруватися в європейські структури. Цю ідею підтримала більшість політичних сил, які декларують свою демократичну орієнтацію. Інтеграція в Європу — справа не одного дня. Цей процес складний і багатоступеневий. Однак одним із найважливіших його елементів є уніфікація національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Це — вимога до всіх країн, що вступають у євроструктури, і від неї нам нікуди не подітися. Таким чином, вимога ратифікувати Європейську хартію регіональних мов і мов меншин цілком логічна — сфера мовної політики є однією з найважливіших, в ній відбивається рівень демократичності держави. Мови національних меншин потрібно підтримувати. Українська мова як державна, безумовно, повинна мати пріоритет, але інші національні мови також повинні розвиватися. Чим краще себе будуть почувати в Україні представники нацменшин, тим краще буде для всього народу. Думаю, не тільки фракції більшості, а й значна частина опозиції розуміє важливість даного документа.

Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО, фракція НДП:

— Питання ратифікації Хартії регіональних мов і мов меншин потрібно вирішити. Я не думаю, що це якимось чином призведе до експансії російської мови. Значна частина населення України ним користується і буде користуватися незалежно від політичних рішень. Ратифікація Хартії виб’є грунт з-під ніг тих, хто намагається політизувати проблему російської мови в Україні.

Валентин ЛАНДИК, фракція «Регіони України»:

— Переконаний, Хартію потрібно підтримати. У Швейцарії, Фінляндії, інших розвинених європейських державах як офіційні використовуються по кілька мов, і це вважається нормальною практикою. Гадаю, перешкоджати використанню в Україні інших мов, крім української, немає ніякого смислу. Наша фракція буде голосувати «за», і впевнений, документ пройде.

Олександр МОРОЗ, фракція СПУ:

— Передусім, потрібно враховувати, що це міжнародний документ. Якщо ми поважаємо міжнародне право, його необхідно ратифікувати. Що ж до побоювань стосовно засилля російської мови, я скажу, що зараз у нас засилля лексикона Вєрки Сердючки. Це значно більш жахливо. Якщо хтось добре знає російську мову і користується нею, нехай користується на здоров’я, так само, як і будь-якою іншою мовою. Ніхто при цьому на статус державної мови, української, не посягає. На жаль, сьогодні багато політиків клянуться, що люблять українську мову, зовсім нічого не роблячи для того, щоб її захистити. Подивимося на наше телебачення — хіба це державна мова?

Юлій ІОФФЕ, фракція партій Промисловців і підприємців та «Трудова Україна»:

— Я — за ратифікацію Хартії регіональних мов і мов меншин. Ми повинні робити все, щоб уникнути можливого загострення мовних проблем в Україні. Не думаю, що це якось зашкодить інтересам державної мови. Річ у тому, що запитаність будь-якої мови диктується умовами її існування. У радянські часи для досягнення, скажемо, певної професійної мети, потрібно було насамперед знати російську мову, українську — не обов’язково, хоча розуміли її всі. Це призвело до перекосів. Нині ситуація змінилася, українській мові вже ніщо не загрожує, вона почала відновлювати позиції, і це процес безповоротний.

Андрій ШКИЛЬ, фракція БЮТ:

— Хартія регіональних мов сама по собі містить багато позитивних моментів, які нам потрібно враховувати. З іншого боку, її положення ми не повинні сліпо копіювати. Хартією передбачено забезпечення рівності прав у використанні національних мов меншинами, для яких вони є рідними. У нашій країні під це визначення підпадають кримськотатарська, угорська, румунська, певною мірою польська мови. Однак дехто розраховує використати Європейську хартію в інтересах російської мови в Україні. Це — нерозуміння духу закону. Ми не будемо голосувати за ратифікацію цього документа.