Хресна хода: чи вірою однією?

Митрополит Онуфрій, який торік примудрився показово не вшанувати українських воїнів у Верховній Раді, закликав із 9 липня усіх вірних Української православної церкви (Московського патріархату) взяти участь у так званій молитовній ході. Онуфрій зазначив: «Кожен християнин, залежно від сил і можливостей, матиме змогу долучитися до ходи. Хто може йти у Хресному ході довго — нехай іде. Хто може пересуватися тільки у своєму населеному пункті — нехай це робить. Хто може нагодувати паломників — все це також є вашою участю у загальній великій справі». Хода вже налічує близько 10 тисяч осіб.

Хода за планом має торкнутися всіх частин України — як заходу, так і сходу. На сайті УПЦ МП розписано відповідні схеми маршрутів. Віряни з іконами і хрестами вирушили зі всіх куточків України, де забив свій хрест Московський патріархат. Планується, що 27 липня, напередодні святкування Дня Хрещення Київської Русі та пам’яті Святого рівноапостольного князя Володимира, ці Хресні ходи зустрінуться в Києві на Володимирські гірці й разом підуть до Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври, де відбудуться богослужіння.

Щодо учасників цієї ходи треба розібратись окремо. Ясно, що хода справді планувалася заздалегідь і має характер явно антиукраїнський (тому свідчення — георгіївські стрічки на деяких священиках і портрети Миколи II). Цікаво те, що, наприклад, висвітленням цього заходу засобом телемарафону зайнявся В’ячеслав Піховшек, який у свій час підігрував у ЗМІ Леонідові Кучмі. Таким чином нині Піховшек в якійсь мірі взяв на себе роль, яку виконувала й виконує «Раша-ТБ» або «Лайфньюз» на Донбасі, котрі так само в прямому ефірі демонстрували подібні заходи на весь світ.

ХАРКІВ. ЛИПЕНЬ 2016 / ФОТО З САЙТА EPARCHIA.KHARKOV.UA

Самому ж Московському патріархату давно варто пригадати його роль як у політичних спекуляціях всередині України (наприклад, освячення портретів Януковича та відверта агітація за проросійських кандидатів), так і про те, як певні його батюшки закликали ввести російські війська. І це вже не кажучи про факт перетворення Церкви на бізнес-структуру з армією фанатичних адептів, які бояться штрих-кодів на продуктах і сліпо агітують за «русский мир». Безумовно, йдеться не про всіх вірян Московського патріархату, але, приміром, чи не збирається Онуфрій відлучити від Церкви низку попів-сепаратистів на Донбасі та в Криму, прізвища і гіркі справи яких досить відомі? Яка позиція щодо цих конкретних представників своєї пастви у Онуфрія? Поки що нічого виразного від нього ніхто не почув. Натомість ходу до столиці митрополит організував.

Така хода поставила низку запитань, і перше з них — як на неї реагувати українцям і, зокрема, киянам, до яких «в гості» прямує ця навала? Очевидно, що така масова хода не може відбутися без провокацій, і щоб уникнути їх, спецслужбам і правоохоронцям доведеться здорово постаратися. В мережі «Фейсбук» хтось запитує праворадикалів, які брали участь у провокаціях навколо гей-парадів, чому ті з таким саме завзяттям не збираються розганяти відверто сепаратистську ходу. Інші стверджують, що ні в якому разі не можна допустити провокацій, але можна нарядитися в «слоненят» і «чебурашок» і зустріти ходу, перетворивши цю процесію на клоунаду. Щоправда, враховуючи масовість цього заходу, як перша, так і остання ідея навряд чи матимуть успішну реалізацію. При цьому українці вже мають гіркий досвід таких «шествий» перед і під час війни на Донбасі, які стали елементом окупаційного пропагандистського «карнавалу». Отже, ситуація вимагає абсолютно неординарних, рішучих і в той же час обережних дій. І тут варто сказати: навіть якщо з боку праворадикалів не буде ніяких виступів, то ексцеси можуть організувати провокатори із самої ходи.

Спікер Верховної Ради Андрій Парубій застеріг: «У Київ, окрім справді мирних віруючих, стягуються провокатори із забороненою екстремістською символікою і з символікою країни-агресора». Парубій уточнив, що в ході беруть участь послідовники проросійських так званих козачих організацій і молоді люди спортивної статури, які раніше брали участь у рейдерських атаках і провокаціях із захопленнями храмів. «Ворог розробляє плани дестабілізації всередині країни через створення штучної політичної кризи з безладом на вулицях, — говорить спікер парламенту. — Ми з вами стаємо свідками того, як одна з релігійних організацій, що має свій духовний центр в країні-агресорі, мобілізує велику кількість своїх вірян і стягує їх до Києва 26 липня, називаючи це мирною Хресною ходою». Народний депутат і лідер групи «Інформаційний спротив» — Дмитро Тимчук — у свою чергу повідомив, що у «ДНР» і «ЛНР» священики УПЦ МП агітують людей доєднатись до згаданої ходи для походу з Донбасу на Київ.

Московський патріархат, схоже, для того і робить ці ходи, щоб «щось трапилось». Недарма одіозний проросійський посіпака Олег Царьов оприлюднив заяви  про те, що Київ треба «тримати в страху», щоб зберегти Лавру під впливом Московського патріархату. Страх — це те шило, яке тримає ворог у нас під ребром для того, щоб ми не робили зайвих рухів. Інша ціль — картинка «мирного люду проти війни». Тільки чомусь цей «мирний люд», який супроводжується дивними персонами в камуфляжі, вирушив до Києва, а не до Москви. Риторика «проти війни» та «за мир» без зазначення джерела цієї війни дуже вдало й цинічно підходить до іншої тенденції, яка посилено розкручується останнім часом, — це, зрештою, закріпити нинішню ситуацію де-юре. Тобто прийняти зміни до Конституції й запровадити «спеціальний статус» на Донбасі. Це — те, чого хоче РФ, і те, на що, свідомо чи несвідомо, ведуться деякі українські політики.

Безумовно, звернувшись до досвіду подій 2014 року, необхідно згадати подібні ходи на Донбасі. Луганчани та донеччани були очевидцями таких псевдоправославних флешмобів з купкою сектантів, які носили портрети царя Миколи II, Сталіна і транспаранти «Хватит кормить Евросодом!» під час активної фази бойових дій. Таким чином російська пропаганда робила картинку мирного населення, яке вимагає від ЗСУ «не бомбити Луганськ», при тому, що він обстрілювався бойовиками з мінометів. Це важливий штрих для розуміння, що йдеться зовсім не про православ’я, а про спецоперацію російських служб. При цьому не варто забувати, що в тому ж Луганську, Донецьку та інших містах сходу та півдня України ще за кілька років до війни з мощами, іконами та іншою атрибутикою церков приїздив Патріарх Кирило, якого принципово на всіх бігбордах називали «своїм патріархом» для українців. Це, повторюю, були не просто православні заходи, як видається, а елементи імперської політики із впровадження отрути «русского мира», яка, зрештою, стала тлом для вербовки в «ополчение», вилилась у кидання металобрухту на рейки, щоб зупинити сили ЗСУ; міфи про «бандерівців», захоплення будівель держустанов, а згодом — й у масштабну війну, в якій загинуло вже більш ніж десять тисяч українців.

«ТРЕБА СТВОРИТИ СВОЮ ІДЕОЛОГІЧНУ Й ДУХОВНУ БІЛЬШІСТЬ, ЩОБ НІВЕЛЮВАТИ ВПЛИВ ПРОРОСІЙСЬКИХ СИЛ У ЦЕРКВІ»

Людмила ФИЛИПОВИЧ, завідувачка відділу історії релігії та практичного релігієзнавства, доктор філософських наук, професор Iнституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України:

— З точку зору релігієзнавців, то, гадаю, віряни мають право на таку ходу, і я мала б сказати, що це навіть чудово, адже вони начебто утверджуватимуть мир. Але об’єктивно, з погляду національної безпеки, то там дехто явно працює. Якщо ми знаємо, що робиться в стані ворога, то тим більше ми маємо знати, що ж робиться в цій Церкві. УПЦ  МП офіційно начебто обурена, що її підозрюють в антиукраїнській пропаганді, хоча самі факти говорять про те, що вони закликають до любові до російського царя, несуть його портрети, моляться за нього тощо. Отже, ця хода — дуже неоднозначне явище. Поки що у нас немає твердої впевненості, що це справді мирна й духовна хода, яка приведе до заспокоєння, порозуміння та злагоди в українському суспільстві.

Щодо Західної України, де офіційно розпочалася хода, то можу сказати: мізки треба «мити» не лише «сєпарам» на Донбасі. Наприклад, в Рівному так само існує суттєвий вплив Московського патріархату. До Церкви довіра велика, і люди ідуть в стіни храму, де священик часто користується такою довірою і починає розповідати про невинно вбиту царську родину. Питання в тому — де наша пильність, наша громадянська позиція?

Чесно кажучи, з позиції решти церков вважаю вартим приєднатися до цієї ходи, розбавити їх з одною метою — нівелювати їхню пропагандистську мету. Якщо їх почнуть відганяти, тоді стане очевидно, що ніякого відношення ця хода до примирення та до християнства не має. Я не знаю, чому всі інші Церкви мовчать і просто спостерігають. Треба мирно й мудро нейтралізувати негативні моменти цього руху. Зрозуміло, що рух Церкви МП більш організований, і це доводить, що він керується зовні. Тому доказ заяви Царьова. В цьому плані проросійські сили, які хочуть повернутись до України разом зі своєю клікою, розігрують церковну карту, яку вони розігрували й до того. Ми багато разів наступали на ті ж самі граблі, але імунітет так досі й не випрацювали. Потрібно організовано до цього підійти і створити свою ідеологічну й духовну більшість, щоб нівелювати вплив проросійських сил в церкві.