Хто боїться знань про соціум
«Держава має замовляти соціологічні дослідження. Але щороку фінансування на вивчення фундаментальних тем зменшується», — Світлана БАБЕНКО
В Інституті соціології НАН України відбулися X%Міжнародні соціологічні читання пам’яті Наталії Паніної на тему «Український соціум: що знаємо, чого не знаємо і чого уникаємо?». В рамках проведеного конкурсу першу премію отримав Сергій Дембіцький з роботою на тему «Соціологічна відповідь на одне провокаційне питання», другу — Оксана Дутчак, третю — Наталія Отрішечко, а Премію ім. Ірини Попової за найкращу роботу, яка має практичне значення, — Людмила Кожекіна із КНУ імені Шевченка.
Останні роки для України ознаменувались глибинними соціальними вибухами. Думка людей, їхній вибір в умовах війни часто формуються під впливом стресу і навіть маніпуляцій. Соціологія переживає не лише потребу в новаторських підходах до вивчення суспільних процесів, а й фінансується за залишковим принципом. Саме тому, як правило, замовниками соціологічних досліджень виступають або бізнес-структури, або політичні партії, а не держава, яка мала б глобально моніторити відповідні тенденції.
Отже, постає питання — чи дійсно на даному етапі маси досліджень і звітів здатні сформувати об’єктивне та чітке бачення картини суспільних трансформацій. Не можна не враховувати й того факту, що результати соціологічних звітів (в тому числі передвиборчих опитувань) часто виступають елементом впливу на подальший вибір загалу, адже примушують частину суспільства погодитись із домінуючою думкою.
Нагадаємо, що у вітчизняній соціології Наталія Паніна була не просто фундаментальним вченим, а, перш за все, вченим-новатором. Її колеги діляться, що за її участі ще в 1970-х роках були проведені перші порівняльні міжнародні соціологічні дослідження способу життя людей похилого віку, здійснена перша загальноукраїнська опитувальна мережа та вибірка, перший моніторинг соціальних змін в Україні, перший систематизований курс лекцій з технології соціологічного дослідження в Україні, перше методичне видання з опитувань громадської думки для журналістів та політиків, перша концепція Національного соціологічного архіву, яку вона запропонувала ще в 1991 році і втілювала в життя. Наталія Паніна втілювала у практику масових опитувань нові методики дослідження соціальних феноменів, без розуміння яких, на думку соціологів, ми б сьогодні багато в чому залишались дезорієнтованими у просторі сучасних соціальних трансформацій.
Про цьогорічні читання пам’яті Наталії Паніної розповідає «Дню» доцент факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Світлана БАБЕНКО:
— Наталія Паніна була одним із авторів та засновників соціологічного моніторингу, який проводить Інститут соціології НАН України з 1992 року. Це єдиний соціологічний проект, який триває настільки довгий час в країні і є щорічним. Паніна розробляла кілька вимірювальних індексів, за якими вже на сьогодні ми можемо говорити про тенденції і тренди стану громадської свідомості. Вона працювала разом із своїм чоловіком Євгеном Головахою. Власне, Євген Іванович і став засновником цього конкурсу, щоб її ім’я було орієнтиром для молодих соціологів у професійному зростанні та високій якості наукових розробок. Для Наталії Паніної дуже важливими були питання професійної етики і високих професійних стандартів. Саме вона була однією із засновниць професійного кодексу соціологів, який прийнято Соціологічною асоціацією України і за яким відбувається, зокрема, акредитація соціологічних центрів.
Конференція, яку ми проводили цього року, складалась із двох частин. Перша — це конференція науковців з актуальних на сьогодні питань, друга — конкурс на звання кращого молодого соціолога року. Остання частина — конкурс публікацій і есе на нагальну для сучасного суспільства тему. Цього разу нашими гостями були науковці із Угорщини та Польщі. Треба розуміти, що зараз ми перебуваємо в умовах війни, і таким чином здебільшого наука не отримує належної підтримки. Виникає закономірна проблема — наскільки ґрунтовні дослідження соціологи можуть проводити в таких умовах, тим паче за неможливості враховувати думки українців на окупованих територіях. Останній момент вкрай важливий, адже йдеться про принципові проблеми стосовно геополітичних орієнтацій. Важлива, наприклад, думка людей — чи воліють вони до різного типу союзів України, чи взагалі проти будь-яких союзів. За останні кілька років ми спостерігаємо тенденцію тяжіння українців до проєвропейської орієнтації, але достеменно не знаємо, чи це відбувається внаслідок втрати територій, а отже, і неучасті у дослідженнях населення з проросійськими поглядами, чи це дійсно об’єктивна еволюція поглядів. В самій назві конкурсу є певна «провокація», яка пов’язана із замовниками соціологічних досліджень. Адже від замовників залежить те, про що ми будемо знати.
Соціологічне дослідження — досить дороговартісна процедура, і найчастіше її замовляють або політичні партії чи організації, пов’язані з передвиборчими технологіями, або міжнародні організації, які мають власні пріоритети. Таким чином, вони формують питання і порядок денний, який ми маємо виконувати, використовуючи надані ресурси. З другого боку, держава теж начебто має замовляти дослідження. Але щороку фінансування на вивчення фундаментальних тем зменшується. Україна бере участь у двох великих міжнародних проектах моніторингових соціальних досліджень, зокрема Європейському соціальному дослідженні, яке проводять раз на два роки, але в останній хвилі наша країна, на жаль, не знайшла грошей для того, щоб їх провести, і це унеможливлює порівняння стану суспільства з іншими європейськими суспільствами за часів радикальних змін останніх двох років, а також — відстежити еволюцію українського суспільства за цей час. Ще один «провокаційний» момент теми конференції — це якість комунікацій і неможливість представити результати досліджень в умовах, коли триває інформаційна війна, а отже, і результати досліджень можуть впливати на думку людей або інтерпретуватись та використовуватись не на користь розвитку українського суспільства. Тобто самі соціологічні прогнози можуть часто справджуватись тому, що люди в них вірять і приймають сторону начебто більшості. Часто загал починає замовчувати думку, яка не співпадає із нав’язаною, домінантною позицією, і це може давати зворотний ефект під час голосування чи референдуму. Тим важливіше мати майданчик для обміну думками різних поколінь соціологів та визнавати досягнення молодих науковців.
