Хто буде стерегти сторожів?

Гучна боротьба проти корупції триває п’ятий рік, але її результати не задовольняють ані українців, ані західних партнерів. Люстрацію та конкурси на заміщення посад проводять переважно кадри Системи: пов’язані спільними інтересами, цінностями та взаємними зобов’язаннями. Позасистемним фахівцям відвели роль спостерігачів, що призвело до традиційного результату: імітація. Спочатку «Автомайдан» заявив про профанацію атестації працівників поліції і вийшов з процесу. Пізніше те саме відбулося з Громадською радою доброчесності, яка намагалася заблокувати призначення на суддівські посади скомпрометованих осіб.  

Причина очевидна, хоч не визнається ні владою, ні реформаторами: правлячий клас не здатен придушити корупцію, бо він нею просякнутий, нею живиться. Збанкрутілу олігархічну Систему реформатори не ставлять під сумнів, а реальні кроки оновлення, що були зроблені під тиском Майдану, відбувалися не системно і повільно: це дало час «перемолоти» дещицю нових облич. Складається враження гри в піддавки, де щирі патріоти і не заангажовані професіонали використовуються лише як розмінні пішаки.

Під надзвичайним тиском західних донорів засновано чимало антикорупційних структур. Але жодна з них не показала дієвості. Навіть зміна закону для призначення вірного Президенту Головного прокурора не мала сподіваного перелому. Не принесла, бо відбулася в рамках системи. Зокрема й тому, що особа на верхівці вертикалі (в нашому випадку — прокурорської) залишилася безконтрольною.

Поточний контроль відповідальності «слуг народу» в демократичних країнах здійснюється переважно опосередковано: плюралістична преса, потужні громадські організації, професійні та експертні спільноти, автономні університети, активісти місцевого самоврядування і т.п. Знаємо, як у справжніх демократіях міністрів звільняють навіть за порівняно дрібні порушення. І всім відомо, що стократно більші зловживання в Україні залишаються переважно непокараними. В таких умовах відбулося те, що не могло не відбутися: правлячий клас став політично безвідповідальним. Два Майдани його лише полоскотали.

Нагальну ознаку загальноісторичного прискорення соціального розвитку сьогодні засвідчує рух «жовтих жилетів» у Франції (не в тій частині, коли Кремль намагається використати невдоволення французів), який набув розмаху несподівано для влади. Чому несподівано? Ось відповідь власника порталу Netzpolitik.org Маркус Бекедаль: «...держава, провідні політики Німеччини, по суті, проспали інтернет. Він став мейнстримом і розбурхав середній клас Німеччини. Для еліти це означає, що розпочинаються кардинальні зміни. Політик більше не може обмежити аудиторію, де він виступає, загнати її в чотири стіни... Еліта має навчитися спілкуванню з тією громадськістю, яка нині формується».

Еліти навчаються повільно. Деякі заходи вжили лише після масових виступів 2011 року: «Одне за іншими, міста Європи змінюють своє обличчя: на центральних майданах збираються сотні, тисячі людей із однією вимогою: REAL DEMOCRATIEYA! Справжньої демократії — тут і зараз! ...Вони не закликають голосувати за певну партію, вони закликають тих, кого називають «загубленим поколінням», до повстання. Вони не вимагають просто підвищити зарплату чи щось таке матеріальне — адже це були б лише реформи. Вони вимагають дійсної зміни системи...»

ЯК ЗМІНИТИ СИСТЕМУ

Аналогічної зміни системи вимагали і учасники Майдану. Україні це потрібно більше, ніж західним сусідам, бо нам уже немає куди падати нижче: найбідніша країна Європи, з якої мільйони найбільш активних мешканців уже виїхали і мільйони спакували валізи. За чинних умов демократизацію гальмує не стільки брак традицій і звичок, як відсутність реального засобу впливати на політику. Немає засобу — немає відповідальності. Виборцю нема за що відповідати, бо він не має реальних важелів впливу на поточний політичний процес: голосуй не голосуй — результат той самий. Свій голос більшість сприймає, як знецінений товар: майже половина не ходить на вибори, приблизно половина голосуючих готова свій бюлетень продати. Думка досить логічна: якщо голос нічого не вирішує, нащо за нього триматися? Продати — і пакет харчів отримати: з поганої вівці — хоч вовни жмут.

Спроби виправити згубний процес, налагодити зворотний зв’язок обраних з виборцями блокуються Системою. А пропозиції з дострокового відкликання депутатів мають хронічну ваду представницької демократії: через залучення нотаріусів, або створення проміжних інстанцій, які стануть виконувати волю виборців за їхнім дорученням. Тобто, ці проекти залишають без відповіді сутнісне запитання, що було сформульоване давньоримським сатириком Ювеналом: хто буде стерегти сторожів?

ДІЙТИ ДО СУТІ

На запитання, яке залишилося з античних часів, концептуальну відповідь запропонувала міждисциплінарна група дослідників Спільний Проект: стерегти сторожів має сам господар — той, хто їх наймає. Сучасні ІТ-технології надали можливість змоделювати для цього правовий інструмент «Персональний мандат»: персоніфікований голос виборця, який він подав за обрану особу та/чи партію за умови безперешкодно і оперативно анулювати своє рішення особисто (без посередників) з негайними юридичними наслідками.

Формальну логіку Персонального мандата бачимо в цивільних правостосунках. Голос виборця — це його законна нематеріальна власність. Її виборець віддає в кредит виборним особам на термін каденції: за умови, що обранці виконають передвиборчі програми/обіцянки. Якщо ж обранець умови кредитування не виконує (наприклад, голосує всупереч обіцянкам), це означає, що він порушує умови цільового використання кредиту — довіри виборця. Отже, позичальник-виборець має всі підстави припинити кредитування в момент, коли пересвідчився у порушенні з боку займодавця.

Концепт Персонального мандата має на увазі запровадження електронного голосування, подібного тому, яке кілька років діє в деяких країн, зокрема в Естонії. Аналогічні напрацювання пропонують і українські фахівці. В такому разі «припинення кредитування» може відбуватися у такий спосіб, що й голосування: виборець набирає відповідний персональний код на телефоні чи комп’ютері — і натискує клавішу enter. Або підходить до «банкомату» обліку голосів, вставляє картку, набирає код і натискає ту саму клавішу. Результат миттєво потрапляє на сервер ЦВК із відповідними наслідками для обранця. Коли/якщо кількість відкликаних голосів сягне критичної позначки (приміром, 15 чи 20%), мандат анулюється автоматично — без втручання будь-яких проміжних інстанцій.

Персональний мандат амортизує суперечність між задекларованим правом формування представницьких органів і реальною неможливістю впливати на поточні рішення обраних осіб та партій. Внаслідок запровадження новації частка куплених голосів зменшиться до мінімуму: тому, що голос у очах власника підніметься в ціні — він стане реально впливати на політикум. І «за вовни жмут» віддати голос погодяться лише ті виборці, яких і громадянами назвати важко. 

Негайний політичний ефект впровадження зручного і надійного відкликання голосу очевидний: суттєве зменшення фальсифікацій і збільшення учасників голосування, зокрема — молоді. З того моменту розпочнеться масова політична просвіта, що прискорить формування маси відповідальних виборців, які, власне, і становлять громадянське суспільство.

СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ

Правова новація посприяє прискоренню позитивних змін ментальності соціуму в напрямі підсилення внутрішньої потреби до свободи, до реального поточного впливу на політикум. Персональний мандат задовольняє природну потребу, як одне з невід’ємних Прав людини: особа має отримати реальну можливість користатися цим правом безперервно, в будь-який день.

Відновлення довіри в громадсько-політичній сфері природно пошириться на соціально-економічні та інші відносини, що посприяє збільшенню соціального капіталу України. Персональний мандат стане важелем подолання зневіри, без чого оновлення країни відбутися не може. Без взаємної довіри не може бути солідарної співпраці, не відбудеться зростання нації. Взаємодовіру у відкритому суспільстві можливо вирощувати лише за умови довіри до громадсько-політичних інституцій взагалі (правова держава), обраних осіб і партій, що унаочнюють державу або громаду.

НОВА ПАРАДИГМА ОСОБИ

Український мандат відповідає новій світовій парадигмі: поступовому переміщенню Особи з ролі переважно Об’єкта політичного процесу до ролі Суб’єкта. За контроль влади (і безпосередню участь у її здійсненні) все частіше береться безпосередньо громадянин — паралельно з медіа, політичними партіями та громадськими організаціями. Реалізація права вибору не може бути обмежена жодним учасником політичного процесу: будь-то дільничні, окружні, Центральна виборча комісії, уряд, Президент чи Верховна Рада.

Новація відповідає правам людини і нормам міжнародного права, може бути органічно імплементована до національного законодавства — вважають правознавці і соціологи. За таких умов обман і підкуп виборця стає нерентабельним, обранців примусять пристати до чесності. Народиться віра в те, що навіть один громадянин реально впливає на своїх обранців. Кожен протестуючий на сервері ЦВК матиме змогу пересвідчитися, скільки у нього однодумців, та реально побачити: ти не один!

Коли громадяни переконаються, що політикум можна оздоровити особистим волевиявленням, епоха зневіри в суспільстві добіжить кінця. Натомість розпочнеться процес зростання довіри до конкретних депутатів, до однодумців, до представницьких органів, до власної держави.

«Ще Ортега-і-Гассет зауважив, що довіра громадян до політиків — це ознака життя, надійної згуртованості суспільства, наявності в нації «хребта» і волі до впровадження проектів спільного майбутнього. Справжня довіра починається там, де обидві сторони визнають себе рівними й відмовляються від упереджень та привілеїв. А відновлення такої довіри — одна з головних гарантій нашої стійкості та перемоги в новій війні за незалежність. І якщо Росія приречена на Путіна, то Україна «приречена» на єдність і довіру, щоб зберегти й розвинути свою державність», — зазначав перший віце-президент НАН України Володимир Горбулін.

Виходить, пан академік поділяє історичний оптимізм групи дослідників, яка 2012 року взяла назву з відомого визначення іспанського філософа про сучасну націю, як результат спільного проекту майбутнього. Відповідно до Позитивного сценарію Український об’єднавчий проект реалізує відповідальний клас, ядро якого складають учасники Майдану, волонтери і добровольці.

*«Спільний проект» – міждисциплінарна міжрегіональна група незалежних дослідників, Київ