Хто кому обіцяв?

Невтомність і цілеспрямованість у газових переговорах з Росією демонстрував у понеділок на одному з телеканалів прем’єр-міністр України Микола Азаров. «Ми б хотіли, аби наші партнери зрозуміли, і ми наполегливо доводимо їм у своїх переговорах, що не може довго працювати контракт, який не влаштовує, причому категорично не влаштовує, одну зі сторін», — говорив він. «Ми повернулися до тих розмов, які були у нас у ході зустрічі, — викладав прем’єр тематику телефонної розмови, — і домовилися, що він (глава російського уряду Володимир Путін. — Авт.) дасть вказівки своїм міністрам активізувати діяльність робочої групи щодо обговорення питань, відносно яких ми не знайшли спільного рішення, у тому числі щодо енергетичного питання».

Домовилися? Це слово у нинішній ситуації звучить якось дивно... Так само незвично читалися й коментарі учасників неформальної українсько-російської зустрічі, яка проходила минулої суботи в Криму. Слова були настільки по-телеграфному скупі, що викликали не лише запитання і пересуди, але й спонукали до пошуку їхніх смислів між рядків. Президент Віктор Янукович, зокрема, відзначив, що його зустріч з прем’єр-міністром РФ проходить напередодні засідання українсько-російської міждержавної комісії. «Напередодні» сприйняли буквально, і в російських ЗМІ з’явилося відповідне повідомлення, яке відразу ж було спростовано.

Мабуть, порозуміння на рівні наш Президент — їхній прем’єр (Володимир Путін) ще не таке глибоке. А ось екс-прем’єр Юлія Тимошенко того дня, коли відбувався приватний візит Путіна до Криму, не лише стала «зіркою» Печерського суду, мобілізувавши на свою підтримку чи не весь особовий склад партії «Батьківщина», але й виступила безкомпромісним обвинувачем влади. Вона (влада), на переконання Тимошенко, прикриваючись справою про газові угоди, «потихеньку почала процес здачі» Росії української газотранспортної системи. Тимошенко повідомила, що напередодні, коли проходило перше судове засідання у її справі, «вони тихцем ухвалили рішення НКРЕ (Національна комісія регулювання енергетики. — Авт.), яким передбачили, що газотранспортна система з НАК «Нафтогаз» передається в управління іншому підприємству (ДП «Укртрансгаз»)». «Це означає, — стверджувала екс-прем’єр, — що розпочався процес відбирання в України власності, яка коштує 150 мільярдів доларів і є важливим предметом для захисту наших стратегічних інтересів».

Днем раніше Тимошенко також висловлювалася на цю тему і заявила, що «жодного конфлікту між українською і російською владою щодо встановлення ціни на газ не існує. Все це — запланований і добре організований театр». «Саме ці інсценовані протистояння та дискусії мають забезпечити інформаційну основу для здачі газотранспортної системи. Я думаю, що сьогодні вже всіх домовленостей досягнуто, — стверджувала вона і пояснювала: — ...саме для цього робиться таке штучне протистояння стосовно ціни (на газ — Авт.)».

Янукович миттєво відреагував. «Це не конфлікт, а відмінності, різниця в поглядах, про що ми повідомили відразу після приходу до влади, — сказав він у інтерв’ю французькій газеті «Le Monde» і в черговий раз підкреслив, що газовий контракт між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» «несправедливий, некоректний» по відношенню до України. Кажучи про договір між «Нафтогазом України» і «Газпромом», підписаний 19 січня 2009 року, Президент зазначив: «Це було особисте рішення Тимошенко, яке йшло врозріз із думкою її Кабінету Міністрів. Її мотиви могли бути різними, у мене немає достатнього обсягу інформації, аби про це судити. Проте ціна за тисячу кубометрів дуже висока, вона була встановлена на рівні 450 дол., тоді як тогочасна ціна становила 179,5 дол. Сьогодні вона мала б бути нижчою за 200 дол.».

Ця цифра з вуст Януковича свідчить про те, що між сторонами триває активний торг, і кожна використовує як «силові» аргументи, так і різноманітні ринкові прийоми. Наприклад, Росія постійно лякає Україну порожньою трубою, на яку в результаті запуску Північного і Південного потоків може перетворитися українська ГТС. Але і ми, як мовиться, не ликом шиті. Азаров нещодавно повідомив, що «в наших підземних сховищах газу достатньо, аби стабільно пройти осінь-зиму 2011—2012 років». Це означає, що Україна не дасть себе залякати газовою блокадою. Крім того, цими ж днями оприлюднено висновки українських учених, представлені уряду. Згідно з розробленою ними методикою розрахунків, вартість транспортування українською ГТС тисячі кубометрів газу на 100 кілометрів має складати 5,85, дол. а ціна цього газу для українських споживачів — 270,75 дол. за тисячу кубометрів. Методику так званого зворотного розрахунку ціни на газ і вартості транзиту (за основу береться вартість російського газу для Німеччини — 318,96 за тисячу кубометрів), згідно з повідомленням прес-служби уряду, вніс на розгляд Кабміну професор Академії митної служби України Анатолій Пасічник.

Невипадково також заочні телефонні і «очні» приватні переговори проходили практично одночасно із засіданнями Печерського суду у газовій справі Тимошенко. Для Путіна це створювало певні етичні незручності і навіть кидало на нього практично корупційну тінь, аніскільки не потрібну йому напередодні президентських виборів у Росії. Але як би там не було, він врешті-решт діяв на користь Росії. А чому такий яскравий і навіть пасіонарний політик, як Тимошенко, уклала десятирічний газовий договір, настільки невигідний для України? Екс-прем’єр всупереч судовій процедурі, що не передбачає розгляд справи по суті, намагалася минулого тижня дати відповідь на це питання. Вона нагадувала про складну газову ситуацію в січні 2009 року як в Україні, так і в Європі, а контракт, підписаний за її вказівкою, характеризувала як вигідний для країни. Чи погодиться врешті-решт з її аргументами суд? Або ж стане на бік слідства і тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, які вважають, що Тимошенко несе відповідальність за встановлення неринкової і дискримінаційної базової ціни російського природного газу для України (450 дол. за 1000 кубометрів). Цього не знає ніхто... Ми також не знаємо, якими міркуваннями керувалася вона у той час. Та ось що думають стосовно цього експерти «Дня».

«Я не думаю, що, підписуючи контракти, сторони сподівалися на негативний результат, — розповів «Дню» експерт Центру соціально-економічних ініціатив Богдан Соколовський. — Але те, що контракти, підписані 19 січня 2009 року, були для України категорично невигідними — це факт, проти якого немає жодних заперечень. А от яким чином вони з’явилися, достовірно нам не відомо. Сьогодні українська сторона зосередила свою увагу на пошуках винних лише серед своїх. Я вважаю, що це не зовсім коректно. Тому що на переговорах були присутні, як мінімум, дві сторони. Тому було б справедливіше і об’єктивніше, на мою думку, до вивчення цієї справи залучити також і представників іншої, тобто російської сторони. Окрім головного перемовника — Путіна — є там і інші люди, які до цього були причетні. І до тих пір, поки ми шукатимемо лише з одного боку, істину ніколи не буде знайдено. І це, на мою думку, шлях у нікуди. А сьогоднішні розборки вже давно не цікаві українському суспільству. Такий висновок я роблю на основі спілкування з дуже багатьма людьми і на Заході, і на Сході України. Людям вже не цікаво те, що було 2009 року. А нова владна команда знала, які в неї будуть умови роботи і очевидно мала якісь домовленості з російською стороною. Вона обіцяла людям, що відразу все змінить у газовій сфері. І чинник цієї обіцянки зіграв певну роль у результатах виборів. Минуло півтора роки — змін немає. Змінилося лише на гірше в Харкові. Отже, повторюю, шукати винних потрібно, напевно, з обох боків. Хто кому обіцяв, але не виконав обіцянки?..».

Незалежний експерт Валентин Землянський у розмові з «Днем» висунув дві версії. Згідно з першою, Тимошенко сподівалася, що виграє вибори і потім зуміє домовитися з Росією про перегляд контрактів, таким чином отримає від цього додаткові політичні дивіденди. «З іншого боку, — відзначає Землянський, — вона могла передбачати і свою поразку. І в цьому випадку контракт з початковою ціною в 450 дол. ставав, у разі приходу до влади Януковича, своєрідною міною сповільненої дії для уряду України».

«Основний прорахунок на той момент Юлії Володимирівни, — сказав «Дню» експерт Олександр Нарбут, — полягав саме в тому, що вона не могла навіть передбачити, що події розгорнуться настільки різко по відношенню до України. Ми пам’ятаємо, як восени 2008 року вони з Путіним домовлялися і відповідно підписували меморандум про поступовий перехід на ринкові ціни і формульне ціноутворення протягом трьох років. Про це було з помпою повідомлено в українських медіа. Коли ж ситуація почала змінюватись, то, на мій погляд, ніхто не зміг оцінити всі можливі складнощі, включаючи проблеми із забезпеченням газом з підземних сховищ Східних і Південних регіонів України. Співробітники «Нафтогазу» і «Укртрансгазу» вимушені були з аркуша перебудовувати роботу газотранспортної системи в критичні дні. І несправедлива газова формула стала плодом цих самих днів. Формула була запропонована російським керівництвом, а Ро (початкова вартість у 450) було визначено на президентському рівні (глава «Газпрому» Олексій Міллер отримав настанову, хоча зрозуміло, що Ро визначав не сам Медведєв). Власне, керівництво України не в змозі було на той момент прорахувати можливі наслідки цих подій і обернути їх на свою користь. Я, наприклад, вважаю, що не дивлячись на драматизм тих двох тижнів, коли газ взагалі не постачався ані до України, ані до Європи, ми мали достатньо газу в сховищах і могли повернути цю обставину на свою користь. Але для цього необхідно було вести більш активний діалог і, перш за все, з європейськими партнерами, з керівництвом найбільших європейських газоенергетичних концернів. Вони тоді прилітали до Москви і виявляли цікавість також до аналогічних зустрічей у Києві. Але у нас не були готові до розмови з ними ані прем’єр-міністр, ані керівництво «Нафтогазу», та й президент обрав своєрідну позицію. Отже, знижуючий коефіцієнт до формули на 2009 рік — це максимум, на що за тих умов була здатна Юлія Володимирівна. Вона сама полізла в петлю. І, відповідно, результат, який вона сьогодні отримала, повністю відображає рівень ефективності роботи енергетичної сфери України того часу».

Глава альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик у розмові з «Днем» сказав, що зв’язок між газовими контрактами 2009 року і нинішнім прагненням української влади створити спільне підприємство з «Газпромом», для чого задумано передачу української ГТС від «Нафтогазу» ДП «Укртрансгаз», «не настільки тісний». При цьому він звертає увагу на надто тісний зв’язок між цими подіями у позиції Росії, яка характеризується чіткою стратегією. Вона, вважає експерт, «менш економічна, ніж політична. Це повна залежність України від Росії. А база цього — залежність газотранспортної системи України від того, що вирішать російські урядовці чи представники «Газпрому», а в принципі — керівництво Росії. І для Росії тут головне навіть не контроль нашої ГТС, не володіння трубою, а контроль над формуванням тарифів і фінансовою політикою підприємства, яке стане оператором ГТС України, що транспортує природний газ для європейських споживачів, вірніше, для дорогих для Росії ринків». «Наскільки чіткий цей зв’язок? — запитує Боровик і відповідає: — Це логічні кроки суб’єкта («Газпрому», за яким стоїть Росія та її керівництво), що потихеньку завойовує такі позиції в Україні, як газотранспортна система, НАК «Нафтогаз України», а в майбутньому (у голові російського істеблішменту) і політичні блоки з Україною та її політична залежність.